Справа № 750/11454/13-ц

Провадження № 2/750/162/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2014 року м.Чернігів

Деснянський районний суд міста Чернігова у складі:

головуючого - судді Сапона А.В.,

при секретарі - Шиловій Ж.О.,

за участю позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - Марченко Н.І.,

відповідачів - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

представника відповідача - ОСОБА_5,

представників третьої особи - Саюк Л.П., Шуригіної О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_6, до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Деснянська районна у м. Чернігові рада (як орган опіки та піклування), про вселення та встановлення порядку користування житловим приміщенням, -

в с т а н о в и в:

14.11.2013 року ОСОБА_1, діючи в інтересах своєї малолітньої доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернулась до суду з позовом до відповідачів про вселення малолітньої ОСОБА_6 разом з матір'ю ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1, зобов'язання відповідачів усунути перешкоди в користуванні цією квартирою ОСОБА_6, шляхом передачі ключів від неї законному представнику дитини - ОСОБА_1, та встановлення між співвласниками спірної квартири порядку користування нею, за яким передати у користування позивача кімнату площею 17,0 кв.м. та балкон, а співвласнику ОСОБА_1 кімнату площею 11,4 кв.м. та кладову, при цьому залишити у спільному користуванні кухню, коридори та санвузол.

В судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги, наполягали на їх задоволенні, мотивуючи тим, що малолітня ОСОБА_6 має у власності ? частину спірної квартири АДРЕСА_1, а відповідачі перешкоджають їй користуватися нею.

Відповідачі та представник ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позову заперечили через його безпідставність.

Представники органу опіки та піклування просили суд прийняти рішення по справі з врахуванням інтересів малолітньої дитини.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, надавши їм оцінку кожному окремо та в їх сукупності, суд приходить до наступного.

ОСОБА_1 та його малолітня донька ОСОБА_6 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 (по ? ідеальній частці) на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Деснянською районною у м. чернігові радою 25.09.2007 року внаслідок акту приватизації. Співвласники зареєстровані за вказаною адресою.

На день розгляду судом справи, вік ОСОБА_6 становить повних 12 років, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 20.07.2001 року.

Шлюб між батьками малолітньої ОСОБА_6, якими є ОСОБА_2 та ОСОБА_1, розірвано 23.12.2010 року, що підтверджено відповідним свідоцтвом серії НОМЕР_2.

Малолітня ОСОБА_6 та її матір ОСОБА_1 фактично проживають у АДРЕСА_2, даним житлом ОСОБА_1 користується на підставі договору позички від 27.11.2009 року зі своєю тіткою ОСОБА_7, при цьому вона зареєстрована у квартирі своїх батьків у АДРЕСА_3.

Батько дитини ОСОБА_1 фактично проживає у квартирі АДРЕСА_4, яка належить на праві власності його батькам - ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які фактично проживають у спірній квартирі АДРЕСА_1.

Судом встановлено, що під час перебування у шлюбі, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, за спільною домовленістю з батьками чоловіка ОСОБА_2 переїхали проживати в квартири одне одного без зміни власності з метою покращення умов проживання подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2, оскільки квартира батьків має більшу житлову площу (3-х кімнатна) і в той час з подружжям, крім спільної дитини, проживав син позивача від першого шлюбу. Ці обставини підтверджуені і визнані в судовому засіданні обома сторонами.

Фактично всі сторони по справі проживають не за місцем своєї власності, проте це не суперечить нормам ст. 29 ЦК України, оскільки в цій статті немає прямої вказівки на те, що місце проживання фізичної особи повинно перебувати у неї на праві власності.

Право власності малолітньої ОСОБА_6 на частину спірної квартири є беззаперечним, воно випливає їз законних підстав, воно є непорушним і охороняється відповідно до положень ст. 41 Конституції України.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Частиною 1 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Проте, слід звернути увагу, що малолітня ОСОБА_6 відповідно до ст. 31 ЦК України має часткову дієздатність, тому увесь спектр дієздатності за неї реалізують своїми діями законні представники, до яких відносяться батьки. У судовому засіданні не було встановлено жодних перешкод з боку інших осіб у можливості користування малолітньою ОСОБА_6 квартирою АДРЕСА_1. Вона це безпосередньо підтвердила під час допиту у судовому засіданні у присутності представника органу опіки та піклування (інші учасники судового розгляду були тимчасово видалені). ОСОБА_6 пояснила, що може безперешкодно приходити до вказаної квартири, в якій проживають її дідусь та бабуся, іноді вона залишається там ночувати.

Суд вважає, що вселити ОСОБА_6 до квартири АДРЕСА_1 неможливо у зв'язку з наступним.

В силу свого віку та дії приписів ч. 3 ст. 29 ЦК України, місцем проживання малолітньої ОСОБА_6 є місце проживання того з батьків з ким вона проживає, оскільки батьки проживають окремо.

Частиною ст. 160 СК України передбачено, що місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Судом встановлено, що між батьками ОСОБА_6 спір щодо місця її проживання відсутній, сама дитина пояснила, що бажає проживати з матір'ю. Таким чином місцем проживання ОСОБА_6 є місце проживання її матері, а саме: АДРЕСА_2.

Отже, в силу вищевикладеного, малолітня ОСОБА_6 не може самостійно проживати у квартирі АДРЕСА_1, оскільки її місце проживання в силу закону визначається місцем проживання її матері.

Крім того, судом встановлено, що за місцем проживання батька дитини є облаштована окрема кімната для неї, в якій знаходяться її особисті речі та іграшки, дитина має ключі від цього помешкання і регулярно його відвідує, а час від часу проживає нетривалі періоди. Вказане підтверджується і свідченнями самої дитини.

Вселення малолітньої ОСОБА_6 до квартири АДРЕСА_1 разом з матір'ю також є неможливим, так як остання ні права власності ні законного права користування на цю квартиру не має.

Згідно до ч. 1 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їх згодою.

ОСОБА_1, який є батьком дитини та співвласником ? частини вказаної вище квартири не надає відповідної згоди і в судовому засіданні категорично заперечує проти вселення матері дитини ОСОБА_1 до спірного помешкання.

За таких обставин, позовні вимоги в частині усунення перешкод в користуванні житлом підлягають відхиленню за недоведеністю, а щодо вселення до спірної квартири - за безпідставністю. Вимога про встановлення порядку користування квартирою є похідною від вимоги про вселення, тому в її задоволенні також слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 208, 209, 212-215, 292, 294-296 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

у задоволенні позову ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_6, до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про вселення та встановлення порядку користування житловим приміщенням - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Чернігівської області протягом десяти днів, у порядку, передбаченому ст.ст. 294-296 ЦПК України.

Суддя А.В. Сапон