Справа № 459/3117/13 Головуючий у 1 інстанції: Жураковський А.І.
Провадження № 22-ц/783/7962/13 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.
Категорія: 32
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 грудня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого-судді: Левика Я.А.,
суддів: Бакуса В.Я., Гірник Т.А.
секретаря: Глинського О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Державного підприємства «Львіввугілля» на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 31 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Львіввугілля» про стягнення моральної шкоди завданої трудовим каліцтвом, -
в с т а н о в и л а :
рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 31 жовтня 2013 року позов - задоволено частково. Зобов'язано стягнути з Державного підприємства «Львіввугілля» в користь ОСОБА_2 10000 грн. заподіяної моральної шкоди. В решті позову - відмовлено. Стягнуто з ДП «Львіввугілля» 229,4 грн. судового збору в дохід держави.
Рішення суду оскаржив відповідач.
В скарзі просять рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у позові, оскільки вони вважають, що судом при ухваленні рішення не було враховано: що позивачу втрата працездатності та інвалідність встановлена не безтерміново, а строково до 21.06.2014 року та за умови виконання відповідних заходів працездатність може відновитись; вини відповідача у нещасному випадку, що стався з позивачем, спричинив трудове каліцтво та внаслідок якого він втратив частково працездатність - немає так як такий стався з вини позивача; позивач, враховуючи норми ст. 233 КЗпП України, пропустив тримісячний строк звернення до суду з даним позовом; позивач не довів факту заподіяння йому моральної шкоди, належними доказами, зокрема, висновком медичних органів, а суд крім цього не обґрунтував розміру стягнутої з них шкоди.
В судове засідання сторони (їх представники) не з'явилися. Однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи у відсутності осіб, що беруть участь у справі (їх представників), та в судове засідання не з'явились, враховуючи, що такі були належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, жодних клопотань про відкладення розгляду справи не подали та зважаючи на вимоги ст. 305 ЦПК України.
Враховуючи неявку всіх осіб, що беруть участь у справі та вимоги ч.2 ст. 197 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає та підстав для скасування оскаржуваного рішення суду - немає.
Із оскаржуваного рішення та матеріалів справи вбачається, що позивач протягом 2001-2010 років працював на підприємствах по видобутку вугілля, що на даний час входять до складу ДП «Львіввугілля» та був звільнений 4.08.2010 року, згідно п.2 ст.40 КЗпП України (за станом здоров'я). Стаж роботи позивача в умовах дії шкідливих або небезпечних факторів становить 9 років. (Трудова книжка, акт №8 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом від 12.04.2010 року (а.с. 5-6, 7-8).
Згідно акту №8 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом від 12.04.2010 року, - 8.04.2010 року в другу зміну з позивачем стався нещасний випадок, внаслідок якого він отримав забійну рвану рану верхньої та нижньої губи, забій зубів, закрито черепно-мозкову травму забій головного мозку (а.с. 7-8).
З довідок Профпатологічної МСЕК Серія ЛВА-2 № 028664 від 6.07.2010 року, Серія 10 ААА №466937 від 21.06.2011 року та Серія ЛВА - 2 №030768 від 21.06.2011 року (а.с. 9-11), вбачається, що позивачу 6.07.2010 року актом № 813 вперше було встановлено ІІІ групу інвалідності у зв'язку із трудовим каліцтвом та 50% втрати професійної працездатності, в подальшому вказана група інвалідності та відсоток втрати професійної працездатності підтверджені актом №858 від 21.06.2011 року. Встановлені вказана група та відсоток втрати працездатності до 21.06.2014 року.
Про трудове каліцтво та стійку втрату професійної працездатності стверджує і витяг з історії хвороби позивача (а.с. 12).
Вказане свідчить про те, що право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку із втратою 50% професійної працездатності вперше виникло у позивача в 2010 році.
Після нещасного випадку, що мав місце з позивачем він перебував на стаціонарному лікуванні, що стверджується згаданим медичним документом (а.с. 12).
Відповідно до статей 1, 3, 21, 43 Конституції України - Україна, як соціальна держава, зміст і спрямованість якої визначають права і свободи людини та їх гарантії, проголосили право громадян на належні, безпечні і здорові умови праці.
Відповідно до ч.2 ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Про роботу позивача в умовах дії шкідливих або небезпечних факторів на шахтах ДП «Львівугілля» стверджується матеріалами справи, зокрема, актом №8 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом від 12.04.2010 року (а.с. 7-8).
Зміст статті 1167 ЦК України та статті 237-1 КЗпП України передбачають право відшкодування моральної шкоди працівникові власником або уповноваженим ним органом (роботодавцем). Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань, або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між цими умовами.
Відповідно до ст.9 Закону України «Про охорону праці» відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Відповідно до пункту 27 ст.77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік», зупинено дію абзацу четвертого статті 1 підпункту «є» пункту 1 частини 1 статті 21, частини 3 статті 28 і частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим та членам їх сімей і що зупинення вищевказаної норми Закону не дає підстав для його застосування.
Крім цього, із Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» виключена частина 3 статті 34 відповідно до положень Закону України від 23 лютого 2007 року № 717-У «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Оскільки Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України на час виникнення спірних правовідносин, в зв'язку із зміною спеціального закону, не відповідав за завдану моральну шкоду, то у разі отримання працівником професійного захворювання або трудового каліцтва в цей період таку шкоду позивачу, законні права якого порушено, повинен відшкодовувати роботодавець, згідно з правилами ст.ст. 1167 ЦК України та ст. 237-1 КЗпП України.
Відповідачем не надано доказів щодо відсутності його вини в заподіянні позивачеві моральної шкоди, що підтверджена, зокрема, і згаданим актом про нещасний випадок.
Враховуючи наведене судом підставно ухвалено рішення про стягнення шкоди на користь позивача саме з ДП «Львіввугілля» (роботодавця позивача), а доводи апеляційної скарги відповідача про недоведеність позивачем факту заподіяння йому моральної шкоди належними доказами, зокрема, і медичним висновком колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки відсутність у матеріалах справи висновку МСЕК з цього питання не спростовує правильних висновків суду про те, що ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Відповідно ж до роз'яснень, що містяться у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди з відповідача, суд навів у рішенні відповідні мотиви, а саме врахував, - характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого, позбавлення його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної та визначив розмір моральної шкоди, що підлягає частковому відшкодуванню, враховуючи також засади розумності, виваженості та справедливості.
Щодо доводів скарги про вину відповідача у нещасному випадку, що з ним трапився, спричинив трудове каліцтво та відповідні наслідки, то на думку колегії суддів, місцевим судом при винесенні рішення дано відповідну оцінку цій обставині та, як згадувалось вище, враховано таку при визначенні розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню.
Безпідставним є, також, посилання відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності щодо стягнення моральної шкоди у відповідності до ст.233 КЗпП України, виходячи з наступного.
Згідно з ст.233 КЗпП України до вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, дійсно застосовується тримісячний строк звернення до суду, однак до інших вимог про відшкодування моральної шкоди, зокрема вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строки позовної давності відповідно до ст.83 ЦК Української РСР 1963 року не застосовуються (п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).
З набранням чинності ЦК України 2004 року позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (п. 3 ч. 1 ст.268 ЦК України).
Отже на спірні правовідносини розповсюджується дія ЦК України, відповідно до ст. 268 ч.1 п.3 якого - позовна давність не розповсюджується на вимоги позивача, оскільки вони випливають із порушення особистих немайнових прав.
Щодо доводів скарги про тимчасовість встановленої групи інвалідності позивачу та втрати професійної працездатності, що може з часом відновитись, то на думку колегії суддів, вказані доводи не спростовують факту заподіяння позивачу моральної шкоди, що була спричинена внаслідок трудового каліцтва та спричинила тривалу втрату працездатності та звільнення позивача з роботи та навіть у випадку відновлення працездатності позивача, що жодними доказами не підтверджено, а є лише припущенням не є підставою для відмови у вимогах про стягнення такої на користь позивача.
Враховуючи наведене судом правильно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду справи, а доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду, то за таких обставин підстав для задоволення апеляційної скарги - немає.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, -
у х в а л и л а:
апеляційну скаргу Державного підприємства «Львіввугілля» - відхилити.
Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 31 жовтня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий : Я.А. Левик
Судді: В.Я.Бакус
Т.А. Гірник