ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 "25" грудня 2006 р.  10-15              Справа № АС-13/534-06

вх. № 13969/1-13

Суддя господарського суду Харківської області Водолажська Н.С.

за участю секретаря судового засідання Зіміна К.В.

представників сторін :

позивача - Холіна Л. Г., дов. б/н від 10.11.06 р.,  - Баранова С. О., директор, прот. № 3.

відповідача:

                - Парамонова О. В., дов. №317/10/10-025 від10.05.06 р.,

                - Пилипенко Л. П., дов. № 10084/10/10-025 ід 08.12.06 р.

по справі за позовом  Повне товариство "ХН -Ломбард", м. Х-в   

до  ДПІ у Ленінському районі м. Харкова  

про визнання недійсними повідомлень-рішень  

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Повне товариство „ХН-Ломбард „Балканкар-Сервіс” і компанія (далі – ПТ „ХН-Ломбард”), просить визнати недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ Ленінського району м. Харкова від 07.11.06 р. № 0000232200/0 про визначення податкових зобов’язань по ПДВ в сумі 3799,0 грн. та застосування фінансових санкцій в розмірі 1506,0 грн., № 0000931701/0 про визначення податкового зобов’язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 7587,06 грн. та застосування фінансових санкцій в розмірі 14174,12 грн., № 0000222200/0 про визначення податкових зобов’язань по податку на прибуток в сумі 705,0 грн. та застосування фінансових санкцій в розмірі 352,5 грн. як неправомірні, посилаючись на положення законів України „Про податок з доходів фізичних осіб”, „Про фінансові послуги та регулювання ринку фінансових послуг”, „Про заставу”, „Про ПДВ”, „Про оподаткування прибутку підприємств”, ГК України.

Відповідач позовні вимоги не визнає, посилаючись на результати перевірки та інші обставини, викладені у запереченні на позов.

Справа розглядається в порядку КАС України.

Надані документи свідчать, що підставою для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень є акт від 27.10.06 р. планової виїзної документальної перевірки підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.05 р. по 30.06.06 р.

В наданому позивачем до матеріалів справи акті перевірки записано, що підприємством порушені вимоги п. 1.15 ст. 1, п. 8.1.1 ст. 8, п. 12.1 ст. 12 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” у зв’язку з тим, що у період, що перевірявся, були надані позики населенню під заставу дорогоцінних металів та інших побутових виробів за угодами застави. Відповідно до наказів по підприємству у зв’язку з невиконанням заставодавцями умов договорів позики щодо викупу заставленої побутової техніки були оприбутковані у січні 2006 р. товари на суму 3844,0 грн. та у березні 2006 р. на суму 830,0 грн.

Посилаючись на положення ст. 1046 ЦК України, перевіряючі стверджують про те, що при укладанні договору позики ломбард виконує частку функцій, покладених на податкового агента Законом України „Про податок з доходів фізичних осіб”, а саме нараховує і виплачує позичальнику доход в розумінні п. 1.2 ст. 1 Закону. При цьому перевіряючі вказують на те, що у період дії договору позики на підставі п. 4.3.23 ст. 4 Закону позика (фінансовий кредит) не розглядається як оподатковуваний доход фізичної особи, але у податковому періоді (місяці), коли договір позики закінчився, а позичальник не викупив закладену річ, у нього виникає оподаткований доход у вигляді одержаної у власність грошової суми, яка підлягала поверненню.

Також перевіряючі, посилаючись на приписи ст. 575, 586 ЦК України, зробили висновок стосовно того, що при реалізації заставленого майна у ломбарду наявні гроші заставодавця – платника податку, у якого у звітному періоді (місяці реалізації) виник оподатковуваний доход. За твердженням відповідача, саме у цей час на суми неповернутої позики ломбард, як податковий агент, має нараховувати, утримувати та перераховувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб в порядку, визначеному ст. 8 Закону і направити податковому органу звітність за формою № 1-ДФ. Із залишку суми після сплати податку ломбард має задовольнити свої вимоги, а решту суми (при наявності) повернути її власнику заставодавцю – платнику податку.

Виявлені порушення спричинили донарахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 7587,06 грн.

Норми, порушення яких встановлено перевіряючими, визначають, що податковим агентом є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення  норм цього Закону. При цьому податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах ст. 7 цього Закону. Дохід платника податку від продажу об’єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою, встановленою п. 7.1 ст. 7 цього Закону.

Суд вважає необхідним відмітити, що визначаючі момент, з якого у підприємства виникають обов’язки нараховувати, утримувати та перераховувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб – заставодавців, відповідач посилається на положення п. 4.3.23 ст. 4 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб”, який встановлює, що до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включається, зокрема, основна сума депозиту (вкладу), внесеного платником податку до банку чи небанківської фінансової установи, яка повертається такому платнику податку, основна сума кредиту, що отримується платником податку, а також сума виплат громадянам України (їх спадкоємцям) грошових заощаджень і грошових внесків, вкладених до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР чи в установи державного страхування СРСР або у папери цільової державної позики, емітованої на території колишнього СРСР, погашення яких не відбулося.

Відповідно приписам ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 (Позика) цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Перевіряючі в акті, а відповідач у відзиві та поясненнях представників в судовому засіданні підтвердили те, що позивач з фізичними особами укладав договори позики (поняття, порядок укладання та виконання врегульовані параграфом 1 глави 71 ЦК України), забезпечені заставою (параграф 6 глави 49 ЦК України), а тому зроблений правомірний висновок стосовно того, що отримані кошти не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку.

Проте відповідач наполягає на тому, що при реалізації заставленого майна у заставодавця виникають податкові зобов’язання по прибутковому податку. Але перевіряючими не взято до уваги те, що положення п. п. 4.3.23 ст. 4 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” не містять застережень щодо оподаткування позичених коштів після задоволення вимог позикодавця за рахунок заставленого майна.

Крім того, в п. 8.1.2 та п. 8.1.3 ст. 8 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” встановлено, що податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платнику податку особою, що його нараховує, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду. Якщо згідно з нормами цього Закону окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню при їх нарахуванні чи виплаті, то платник податку зобов’язаний самостійно включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з цього податку.

Оскільки на час виплати фізичним особам позичених під заставу майна коштів вони не підлягали оподаткуванню, то у відповідача відсутні підстави вільно трактувати вищенаведені норми і доповнювати їх на свій розсуд, що не входить у компетенцію органів ДПС.

При проведенні реалізації майна, за рахунок якого позивач компенсує понесені витрати у зв’язку з наданням позик, фізична особа не є стороною договорів купівля-продажу, не отримує від такої операції прибутку, а тому у такої особи не можуть виникати зобов’язання по прибутковому податку. Встановлюючи на свій розсуд порядок використання коштів, отриманих від продажу заставленого майна, відповідач тим самим доповнює укладені позивачем з фізичними особами договори, що виходить за межи наданих йому чинним законодавством повноважень.

За таких обставин висновки акту перевірки в цій частині зроблені при довільному тлумаченні норм чинного законодавства та господарських операцій, а тому є неправомірними.

Як вбачається з наданого позивачем податкового повідомлення-рішення № 0000931701/0 від 07.11.06 р., відповідачем були визначені податкові зобов’язання по податку з доходів найманих працівників. Але в акті перевірки, в інших документах відповідача відсутні дані про виявлені порушення при оподаткуванні доходів найманих працівників. Відповідачем не надано пояснень стосовно того, яким чином були визначені зобов’язання при відсутності порушень при оподаткуванні доходів найманих працівників.

Прийняте на підставі неправомірних висновків податкове повідомлення-рішення є незаконним і позов в цій частині підлягає задоволенню.

В акті перевірки записано, що при перевірці правильності обчислення та своєчасності сплати ПДВ перевіряючими були виявлені порушення вимог п. 7.4.3 ст. 7 Закону України „Про ПДВ”, пов’язані з тим, що підприємство неправомірно віднесло до складу податкового кредиту частину сплаченого податку у 3 кварталі 2005 р. – 1964,0 грн., у кварталі 2005 р. – 2434,0 грн., у 1 кварталі 2006 р. – 630,0 грн. та 2 кварталі 2006 р. – 735,0 грн., що призвело до завищенні податкового кредиту та заниження податкового зобов’язання на 3799,0 грн.

Суд вважає необхідним відмітити, що відповідно приписам п. 7.4.3 ст. 7 Закону України „Про ПДВ” у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Проте ні в акті перевірки, ні в запереченні на позов відповідач не вказав які саме придбані товари (роботи, послуги) позивачем частково використовувалися в оподатковуваних операціях, а частково – ні. В поясненнях в судовому засіданні представник відповідача наполягав на тому, що перевіряючі визначили частку ПДВ, яка припадає на операції, що оподатковуються і частку по операціям, що не оподатковуються розрахунковим порядком. Але як цей розрахунок проводився, які документи використані і яким чином зроблений висновок про те, що в цих документах відображене подвійне використання товарів (робіт, послуг) представник відповідача не пояснив і не надав документів в обґрунтування свої тверджень.

Також перевіряючими були виявлені порушення позивачем вимог п. 3.2.5 ст. 3 Закону України „Про ПДВ” у зв’язку з тим, що до об’єкту оподаткування ПДВ були віднесені „суми відсотків, отриманих під заставу”. Проте жодних даних про те, що ці операції були відображені в книгах обліку продажу (надання послуг, виконання робіт) і включені в розрахунок податкових зобов’язань по ПДВ в акті перевірки не наведено.

Зважаючи на те, що в Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства передбачено, що (п. 17) факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об’єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів, слід зробити висновок про те, що результати перевірки викладені в акті перевірки без дотримання наведених вимог.

Оскільки відповідач не виконав вимог п. 2 ст. 71 КАС України і не довів правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення № 0000232200/0 від 07.11.06 р. про визначення податкових зобов’язань по ПДВ в сумі 3799,0 грн. та застосування фінансових санкцій в розмірі 1506,0 грн. позов в цій частині підлягає задоволенню.

В акті перевірки записано, що при перевірці правильності нарахування податку на прибуток перевіряючими були виявлені порушення вимог п. 4.1.2 ст. 4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, що призвело до заниження податкових зобов’язань на загальну суму 705,0 грн., в т.ч. за 1 квартал 2005 р. на 373,0 грн. та за 2 квартал 2005 р. на 332,0 грн. За даними відповідача виявлені порушення пов’язані з тим, що позивач неправомірно відніс до податкового зобов’язання ПДВ частину (20%) від загальної суми доходу, отриманого у вигляді відсотків за користування позикою.

На підставі даних висновків відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000222200/0 від 07.11.06 р. про визначення податкових зобов’язань по податку на прибуток в сумі 705,0 грн. та застосування фінансових санкцій в розмірі 352,5 грн.

В позові та поясненнях представника в судовому засіданні позивач заперечує проти наявних в його діях порушень вимог п. 4.1.2 ст. 4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, оскільки до валового доходу за період, що перевірявся, були повністю включені доходи від наданих фінансових послуг і ці операції належним чином відображені в податкових деклараціях по податку на прибуток.

Слід відмітити, що норма, порушення якої встановлено перевіряючими, визначає, що до валового доходу включаються доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов’язаннями та вимогами.

Оскільки при дослідження питання щодо правильності обчислення та своєчасності сплати ПДВ перевіряючими в акті перевірки не відображено які документи були досліджені, як відображені операції при розрахунку податкових зобов’язань по ПДВ у податковому та бухгалтерському обліку, висновки стосовно того, що на відсотки, нараховані на суми фінансових послуг, нараховувався ПДВ, зроблені на припущенні і не підтверджені документально, а тому такі висновки є неправомірними і позов в цій частині підлягає задоволенню.

Керуючись статтями   7, 9, 17, 79, 86, 94, 160 - 163  Кодексу адміністративного судочинства України , суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити. Визнати недійсними податкові повідомлення-рішенняДПІ Ленінського району м. Харкова від 07.11.06 р. № 0000232200/0 про визначення податкових зобов’язань по ПДВ в сумі 3799,0 грн. та застосування фінансових санкцій в розмірі 1506,0 грн., № 0000931701/0 про визначення податкового зобов’язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 7587,06 грн. та застосування фінансових санкцій в розмірі 14174,12 грн., № 0000222200/0 про визначення податкових зобов’язань по податку на прибуток в сумі 705,0 грн. та застосування фінансових санкцій в розмірі 352,5 грн.

Стягнути з державного бюджету України на користь Повного товариства "ХН -Ломбард", м. Харків (код ЄДРПОУ 23001835)  3, 40 грн. судового збору.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи,  які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права,  свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в  апеляційному  порядку  постанову суду першої інстанції повністю або частково.

На постанову через суд першої інстанції може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі.

Апеляційна скарга може бути  подана через суд першої інстанції протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно направляється до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанови набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.

Повний текст постанови виготовлений 28.12.2006 р.

Суддя                                                                                            Водолажська Н.С.