ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_________________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"18" грудня 2006 р. Справа № 46/69-06 (н.р. 40/222-05)
вх. №
Колегія суддів господарського суду в складі:
Головуючий суддя Ільїн О.В.
суддя Білоусова Я.О.
суддя Швидкін А.О.
при секретарі судового засідання Ільїн О.В.
за участю представників сторін:
позивача - не з"явився відповідача - не з"явився
розглянувши справу за позовом ТОВ "Хадо-Холдінг", м. Харків
до Регіональне Відділення Фонду державного майна по Харківській області м. Х-в
про визнання недійсним договору оренди
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням господарського суду Харківської області від 13 червня 2005року у справі № 40/222-05 позовні вимоги було задоволено. Визнано недійсним договір оренди № 461-Н від 01 вересня 2001 року, укладений між Регіональним відділенням Фонду Державного майна України по Харківській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хадо-Холдинг". Стягнуто з відповідача на користь позивача витрати по сплаті державного мита у сумі 85 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 29 вересня 2005 року рішення господарського суду Харківської області від 13 червня 2005 року по справі № 40/222-05 було скасовано. Було прийнято нове рішення і в позові відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 12 січня 2006 року скасовано постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29 вересня 2005 року та рішення господарського суду Харківської області від 13 червня 2005 року у справі № 40/222-05, а справу було передано на новий розгляд до господарського суду Харківської області.
При цьому, у поставнові Вищого господарського суду України було зазначено, що під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно з"ясувати хто був власником (співвлісником) спірного приміщення на день укладання договору оренди (01.09.2001 року) і якими доказами, в тому числі правовстановлюючими документами це підтверджено, а також чи є спірні приміщення допоміжними, без доступу до якого експлуатація житлового будинку не є можливою та чи використовувалось воно для обслуговування будинку.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, судом встановлено наступне:
Позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним договору оренди № 461-Н від 01 вересня 2001 року на нежитлові приміщення, загальною площею 418,7 м.кв., які розташовані в підвалі житлового будинку за адресою: м. Харків, пров. 23 Серпня 4, якій був укладеній між Товариством з обмеженою відповідальністю "Хадо-Холдінг" та Регіональним Відділення Фонду державного майна по Харківській області.
Представник позивача у судовому засіданні підтримує заявлені позовні вимоги і просить їх задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечує.
У судовому засіданні 10 квітня 2006 року було оголошено перерву до 14 квітня 2006 року та 22.05.2006 року до 24.05.2006 року.
01 вересня 2001 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Хадо-Холдінг" та Регіональним Відділення Фонду державного майна по Харківській області було укладено договір оренди № 461-Н на нежитлові приміщення, загальною площею 418,7 кв. м., які розташовані у підвалі житлового будинку за адресою: м. Харків, пров. 23 Серпня, 4.
На момент укладання договору оренди № 461-Н від 01 вересня 2001 року Товариству з обмеженою відповідальністю "Хадо-Холдінг" належали на праві власності нежитлові приміщення першого поверху № 1-10 загальною площею 77,7 кв. м. у житловому будинку за адресою: м. Харків, пров. 23 Серпня, 4, що підтверджується Свідоцтвом про право власності від 25 лютого 2000 року та реєстраційним посвідченням на об’єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам від 06 березня 2000 року.
Крім цього, на час укладання вказаного договору частина приміщень (квартири), розташованих у житловому будинку, за адресою: м. Харків, пров. 23 Серпня, 4 належала громадянам, які починаючи з 1992 року беручи участь у приватизації квартир, одночасно здобували право спільної власності на допоміжні приміщення будинку.
Позивач вважає, що на укладання договору оренди № 461-Н від 01 вересня 2001 року відповідач повинен був отримати згоду всіх співвласників житлового будинку, розташованого за адресою: м. Харків, пров. 23 Серпня, 4 та розподілити доходи, отримані внаслідок передачі в оренду за договором оренди № 461-Н від 01 вересня 2001 року майна що є спільною частковою власністю, між всіма власниками вказаного житлового будинку відповідно до їх частки. На думку позивача не додержання Регіональним Відділення Фонду державного майна по Харківській області при укладанні договору оренди № 461-Н від 01 вересня 2001 року вимог частини 1 статті 113 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції від 08 жовтня 1999 року –чинної на час укладання договору) є підставою для визнання договору оренди № 461-Н від 01 вересня 2001 року недійсним згідно з частини 1 статті 48 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції від 08 жовтня 1999 року –чинної на час укладання договору), відповідно до якої недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
Як на підставу своїх позовних вимог позивач посилається на пункт 2 статті 10 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” N 2482-XII від 19 червня 1992 року з подальшими змінами та доповненнями, відповідно до якого власники квартир багатоквартирних будинків - є співвласниками допоміжних приміщень будинку відповідно до своєї частки у майні будинку, допоміжні приміщення передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають. Дану правову норму розтлумачено у Рішенні Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року N 4-рп/2004, згідно з пунктом 1.1. якого допоміжні приміщення передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Даний факт засвідчується єдиним документом - свідоцтвом про право власності на квартиру. При цьому, підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. При цьому набуте право власності на квартири державного житлового фонду та належні до них допоміжні приміщення є непорушним (стаття 41 Конституції України) та забезпечується державою і захищається судом (стаття 55 Конституції України).
Також, на пункт 4.3. Рішення Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року N 4-рп/2004, згідно до якого у багатоквартирних будинках, де не всі квартири приватизовані чи приватизовані повністю, власник (власники) неприватизованих квартир (їх правонаступники) і власники приватизованих квартир багатоквартирного будинку є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень. Вони є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями. Ніхто з власників не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями.
Крім цього позивач зазначає, що відповідно до пунктів 1.2., 1.3. Рішення Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року N 4-рп/2004 власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир, а питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.
Володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності, відповідно до частини 1 статті 113 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції від 08 жовтня 1999 року –чинної на час укладання договору), провадиться за згодою всіх учасників, а при відсутності згоди - спір вирішується судом. При цьому, згідно з частиною 3 статті 113 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції від 08 жовтня 1999 року –чинної на час укладання договору), кожний учасник спільної часткової власності відповідно до своєї частки має право на доходи від спільного майна, відповідає перед третіми особами по зобов'язаннях, пов'язаних з спільним майном, і повинен брати участь у сплаті всякого роду податків і платежів, а також у витратах по утриманню і зберіганню спільного майна.
Відповідач, як на підставу своїх заперечень посилається на те, що в процесі приватизації ДП “КЖКГ” Закритого акціонерного товариства “Житлобуд-2” до статутного фонду не увійшов житловий фонд та допоміжні приміщення в ньому, зокрема підвали житлового будинку, що розташований за адресою: м. Харків, пров. 23 Серпня, 4.
При цьому, відповідно до статті 4 Закону “Про оренду державного та комунального майна” об’єктами оренди є майно, що не увійшло у процесі приватизації до статутних фондів господарських товариств створених у процесі приватизації (корпоратизації). Орендодавцем державного майна є Фонд державного майна України або його регіональні відділення (статті 5 Закону “Про оренду державного та комунального майна”).
На думку Відповідача, посилання Товариства з обмеженою відповідальністю "Хадо-Холдінг" на той факт, що допоміжні приміщення в житлових будинках є власністю співвласників квартир відповідно до Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” N 2482-XII від 19 червня 1992 року та Рішення Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року N 4-рп/2004 не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки чинним законодавством не встановлено вичерпного переліку допоміжних приміщень, тобто в кожному конкретному випадку суд досліджує, чи є те чи інше нежитлове приміщення “допоміжним” і встановлює право власності.
Відповідач стверджує, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Хадо-Холдінг" ніяких дій до травня 2005 р. щодо оспорювання прав власності на орендовані приміщення не вчиняв. Крім того уклавши договір оренди № 461-Н від 01 вересня.2001 року Позивач, на думку Відповідача, згідно зі статтею 347 Цивільного кодексу України відмовився від права власності на майно. Таким чином, на думку Відповідача при укладанні договору оренди регіональне відділення діяло у відповідності з вимогами чинного законодавства.
На виконання постанови Вищого Господарського Суду України, судом було витребувано у сторін відповідні докази щодо з"ясування питання хто був власником спірного приміщення на день укладання договору оренди (01.09.2001 р.). На виконання зазначених вимог суду а ні позивачем , а ні відповідачем, не було надано правовстановлючих документів про право власності на спірні приміщення будь-якої особи на день укладання спірного договору оренди.
При цьому слід зазначити, що спірний договор оренди було укладено 01.09.2001 року, в свою чергу Закон України "Про об"єднання співвласників багатоквартирного будинку" № 2866-III було прийнято тількі 29.11.2001 року, тобто на момент укладання договору співвласників будинку не було.
В подальшому заяв від співвласників будинку щодо порушення їх прав, у зв"язку з неможливістю доступу до орендованих позивачем приміщень для експлуатації житлового будинку, не надходило.
Крім цього, судом на виконання постанови Вищого Господарського Суду України 24 травня 2006 року було призначено будівельно-технічну експертизу для з"ясування питання чи є спірні приміщення допоміжними, в якому, чи в частині якого, може знаходитися технічне обладнення будинку (інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов та безпечної експлуатації квартир), без доступу до якого експлуатація житлового будинку не є можливою, чи використовувалось воно для обслуговивання будинку. На відповідну ухвалу суду експертною установою було направлено до суду повідомлення про неможливість надання висновку.
Слід також зазначити, що спірні приміщення при цьому використовивались позивачем спочатку як склад, а у подальшому відповідно до додаткової угоди № 4 до договору оренди № 461-Н від 01 вересня 2001 року для "діяльності, пов"язаної з забезпеченням догляду за тілом".
Зазначені обставини свідчать про те, що передача приміщень в оренду не чинила перепон в експлуатації житлового будинку (не було перепоною для доступу до інженерних комунікації та технічних пристроїв, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов та безпечної експлуатації квартир) та що спірні орендовані приміщення відносяться до допоміжних приміщень, які підлягають приватизації разом з приватизацією квартир.
Таким чином є недоречним посилання позивача на ч.1 статті 113 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції від 08 жовтня 1999 року –чинної на час укладання договору), а також на те, що на укладання договору оренди № 461-Н від 01 вересня 2001 року відповідач повинен був отримати згоду всіх співвласників житлового будинку, розташованого по пров. 23 Серпня, 4 та розподілити доходи, отримані внаслідок передачі в оренду за договором оренди № 461-Н від 01 вересня 2001 року майна що є спільною частковою власністю, між всіма власниками вказаного житлового будинку відповідно до їх частки.
За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав щодо задоволення заявленого позову.
Враховуючи вищенаведене, та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 12, 43, 47-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -
ВИРІШИЛА:
В позові відмовити повністю.
Головуючий суддя Ільїн О.В.
суддя Білоусова Я.О.
суддя Швидкін А.О.
справа № 46/69-06