ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_________________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"13" грудня 2006 р. Справа № 35/537-06
вх. № 13460/5-47
Колегія суддів господарського суду в складі:
Головуючий суддя Светлічний Ю.В.
суддя Швед Е.Ю.
суддя Жельне С.Ч.
при секретарі судового засідання Плотнікова Є.В.
за участю представників сторін:
позивача - не з"явився; відповідача - Кобзар О.М. за довіреністю від 10.10.2006р. 3-й особи - не з"явився.
розглянувши справу за позовом Державного підприємства "Дніпропетровський Науково-виробничий комплекс "Електровозобудування", м. Дніпропетровськ
до Державне підприємство завод "Електроважмаш", м. Харків 3-я особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрінвест", м. Харків
про стягнення 552239,17 грн.
ВСТАНОВИЛА:
Позивач Державне підприємство «Дніпропетровський НВК «Електровозобудування», м. Дніпропетровськ, звернулося до господарського суду з позовними заявами, в яких просить суд стягнути з відповідача Державного підприємства завод «Електроважмаш», м. Харків, суми 180 585, 92 грн., 186 501, 97 грн. та віднести на відповідача свої витрати по сплаті держмита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Позовні вимоги полягають у наступному: зобов’язати ДП завод «Електроважмаш» повернути на адресу ДП «НВК «Електровозобудування» відновлені електродвигуни ЕД 141А зав.№207 і зав.№243 та стягнути з відповідача збитки, завдані поставкою неякісної продукції та штраф за поставку неякісної продукції.
Також у позовних заявах позивач просив залучити до справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрінвест», м. Харків, враховуючи те, що рішення у справі може вплинути на його права та обов’язки.
Ухвалою господарського суду від 01.11.2006 було порушено провадження у справі №35/537-06 про стягнення 180 585, 92 грн., а ухвалою від 06.11.2006 порушено провадження у справі №29/434-06 про стягнення 186 501, 97 грн.
08.11.2006 представник відповідача звернувся до суду з клопотанням, в кому просив суд об’єднати справу №29/434-06 та справу №35/537-06 в одну справу у зв’язку з тим, що в даних справах приймають участь одні й ті самі сторони, а також представник відповідача просив суд розглядати справу за позовами ДП «Дніпропетровський НВК «Електровозобудування», м. Дніпропетровськ, до ДП заводу «Електроважмаш», м. Харків (третя особа ТОВ «Укрінвест», м. Харків) про стягнення 180 585,92 грн. та 186 501,97 грн. у складі колегії з трьох суддів.
Розглянувши клопотання відповідача щодо об’єднання справ №29/434-06 та №35/537-06 в одну справу, суд встановив, що у справі №29/434-06 беруть участь ті ж самі сторони, що у справі №35/537-06, та, на підставі ч.2 ст.58 Господарського процесуального кодексу України об’єднав справи №29/434-06 та №35/537-06 в одну справу шляхом приєднання справи №29/434-06 до справи №35/537-06 та ухвалив розглядати справу під номером №35/537-06.
Також, приймаючи до уваги, що справа є складною за своїм правовим характером та потребує ретельного аналізу діючого законодавства, для повного та об’єктивного вирішення спору суд ухвалив призначити колегіальний розгляд справи у складі колегії з трьох суддів: головуючого судді Светлічного Ю.В., судді Шведа Е.Ю., судді Тихого П.В. (ухвала заступника голови Господарського суду Харківської області Бровченко І.О. від 10.11.2006).
Ухвалою заступника голови господарського суду Харківської області від 06.12.2006 було змінено склад колегії у зв’язку зі закінченням повноважень судді Тихого П.В. та призначено новий: головуючий суддя Светлічний Ю.В., суддя Швед Е.Ю., суддя Жельне С.Ч.
Також, до господарського суду надійшла позовна заява ДП «Дніпропетровський НВК «Електровозобудування», м. Дніпропетровськ, до ДП заводу «Електроважмаш», м. Харків (третя особа ТОВ «Укрінвест», м. Харків) про стягнення 185 151, 28 грн. з аналогічними наведеним вище позовними вимогами, по якій 21.11.2006 порушено провадження у справі №47/682-06. На підставі ч.2 ст.58 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що сторонами у справі №47/682-06 є ті ж самі сторони, що й у справі №35/537-06 (ДП завод «Електроважмаш», ДП Дніпропетровський НВК «Електровозобудування» та ТОВ «Укрінвест», суд ухвалою від 21.11.2006р. приєднав справу №47/682-06 до справи №35/537-06.
Відповідач у відзиві на позов позовні вимоги вважає необґрунтованими, просить відмовити в їх задоволенні, посилаючись на викладене нижче.
Вимоги позивача, які полягають у поверненні відновлених двигунів ЕД 141А, заводські номери 207 та 243, та електродвигуна АД 914У1 заводський номер 12 не мають підстав, оскільки спору щодо місця знаходження двигунів між сторонами не існує. Позивач добровільно передав електродвигуни ДП заводу «Електроважмаш» для їх ремонту. З заявою щодо повернення двигунів позивач до відповідача не звертався, а ДП завод «Електроважмаш», в свою чергу, перешкод у розпорядженні двигунами для позивача не створювало і не відмовлялося повернути позивачу такі двигуни. Щодо вимоги повернути двигуни відновленими, відповідач зазначає, що договорів про ремонт двигунів між позивачем та відповідачем не було укладено. Договір №133 від 28.11.2002 р., Договір №12 від 16.04.2004 було укладено між Науково-виробничим об’єднанням електровозобудування (НВО «ДЕВЗ») та ТОВ «Укрінвест», тому вони, на думку відповідача не можуть бути підставою для вимог позивача до відповідача. Щодо ремонту електродвигуна №12, відповідач відзначає, що не заперечував проти здійснення ремонту і, виконавши ремонт, направив позивачу Лист №237-31-503 від 16.11.2006, яким повідомив позивача про те, що відремонтований двигун готовий до відвантаження позивачеві.
Також відповідач стверджує, що стаття 678 Цивільного кодексу України не може бути підставою заявлених позивачем позовних вимог.
Відповідач не погоджується і з тим, що електродвигуни №243, №207 та №12 поставлені на адресу ТОВ «Укрінвест» не відповідали вимогам з якості в момент їх поставки, оскільки в момент поставки двигунів покупцем не було пред’явлено претензій щодо їх якості та вважає, що Акти №15 та №16, на які посилається позивач, не є доказом поставки ДП заводом «Електроважмаш» на адресу ТОВ «Укрінвест» продукції неналежної якості та наводить відповідну аргументацію у відзиві на позов та доповненнях до нього. Відповідачем також надано до суду Пояснення головного інженера та головного конструктора ДП заводу «Електроважмаш» щодо причин виходу з ладу електродвигунів.
Також відповідач відзначає, що електродвигуни були встановлені на магістральний електровоз ДЕІ №025, а електродвигун №12 на магістральний електровоз ДСЗ №002, які було передано для подальшої експлуатації Державній адміністрації залізничного транспорту України, тобто електродвигуни вибули з володіння позивача і стверджує що у позивача немає права на пред’явлення вимоги про відшкодування збитків. Крім того, відповідач вважає, що долучені до позовної заяви докази заподіяних збитків (Розрахунок витрат робочого часу на заміну двигуна, витрати на транспортування, витрати на відрядження, перелік матеріалів на заміну двигуна) не є достатніми доказами, оскільки не підтверджені відповідними первинним документами (наприклад, документами про придбання позивачем витратних та паливно-мастильних матеріалів, затвердженими колективним договором підприємства нормами витрат робочого часу та розцінками на виконання робіт, посвідченнями про відрядження, наказом про відрядження та ін.).
Стосовно вимог позивача про стягнення штрафів відповідач вказує на те, що у позовних заявах позивач посилається на Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення №888 від 25.07.88. Встановлений положенням штраф за поставку продукції неналежної якості відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України є засобом забезпечення зобов’язань, що означає що такі санкції можуть бути застосовані лише за порушення зобов’язань за договором поставки. При цьому відповідач посилається також на п.2 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 12.11.1993 №01-6/1205. Так само і штраф, передбачений ч.2 ст.231 ГК застосовується при порушенні зобов’язань за договором до однієї з сторін зобов’язання.
Також, як зазначено відповідачем у відзиві на позов та доповненнях до відзиву на позов, відповідно до ч.8 ст.269 Господарського кодексу України, позови, що випливають з поставки товарів неналежної якості, можуть бути пред'явлені протягом шести місяців з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставлених йому товарів.
Підставою позовних вимог є Договір №133 та Договір №12 та Акти №15 від 17.04.2006 (електродвигун №207) та №16 від 03.02.2006 (електродвигун №243) та №6 від 28.02.2006 (електродвигун №12). Також 16.03.2006 сторонами було складено Акт б/н, яким встановлено факт виходу з ладу двигуна №207. А в Акті №16 зазначено що двигун №243 вийшов з ладу 20.01.2006.
Таким чином з моменту «встановлення» покупцем недоліків поставлених товарів минуло більше, ніж 6 місяців. Сплив строку для пред’явлення вимог, що випливають з поставки товарів неналежної якості, минув щодо двигуна №243 - 20.06.2006 ( а якщо відраховувати строк з дати складання Акту №16, то 03.08.2006); щодо двигуна №207 – 16.09.2006 (а якщо відраховувати строк з дати складання Акту №15, - то 17.10.2006), щодо двигуна №12 – 28.08.2006. Позовні заяви щодо електродвигунів №243 та №207 подано до суду 25.10.2006, а щодо електродвигуна №12 – 14.11.2006.
У зв’язку з цим відповідачем на підставі ч.3 ст.267 Цивільного кодексу України зроблено заяву про застосування до вимог позивача строків позовної давності, встановлених ст.269 Господарського кодексу України.
Третьою особою ТОВ «Укрінвест» надано пояснення до позовної заяви позивача, у яких ТОВ «Укрінвест» стверджує, що позовні вимоги ДП «Дніпропетровський НВК «Електровозобудування» є необґрунтованими, посилаючись на те, що причина виходу з ладу двигунів – порушення правила експлуатації та ремонту, а також на п.6 ст.269 Господарського кодексу України, відповідно до якої постачальник зобов’язаний за свій рахунок усунути дефекти виробу або замінити товар, якщо не доведе, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем правил експлуатації. Третя особа також відзначає, що при проведенні ремонтів двигунів експлуатуючою організацією було порушено ТУ БІЛТ 652341002, п.9.5. Правил технічної експлуатації залізних доріг України та п.7.5.5. Правил ремонту електричних машин електровозів та електропоїздів.
Відповідач надав через канцелярію господарського суду 13.12.2006р. доповнення до відзиву в яких він просить суд відмовити позивачу у позові.
У судовому засіданні призначеному на 06.12.2006 в порядку ст.77 ГПК України було оголошено перерву до 13.12.2006р.
Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, господарський судом було встановлено, що між Науково-виробничим об’єднанням електровозобудування (НВО «ДЕВЗ») та третьою особою було укладено Договір №133 (далі – Договір №133) від 28.11.2002 на поставку електродвигунів ЕД-141А та електроапаратури в кількості та за цінами, зазначеними у Специфікації №1 до договору.
Відповідно до наказів Міністерства промислової політики України №203 від 28.05.2003 та №210 від 29.05.2003 Державне підприємство «Дніпропетровський науково-виробничий комплекс «Електровозобудування» є правонаступником Науково-виробничого об’єднання за всіма майновими та немайновими правами та обов’язками.
Відповідно до Договору №133 третя особа (ТОВ «Укрінвест») 27.08.2003 (відповідно до накладної №181) та 01.06.2004 (відповідно до накладної №71) поставила на адресу позивача електродвигуни ЕД 141А під заводськими номерами 207 та 243.
Також між позивачем та третьою особою 16.04.2004 було укладено Договір №12 (далі – Договір №12) на поставку електродвигунів АД914У1, за яким третьою особою було передано позивачеві електродвигун АД914У1, заводський №12.
Як вбачається з матеріалів справи, перераховані електродвигуни вироблені ДП заводом «Електроважмаш» і раніше були поставлені відповідачем третій особі (ТОВ «Укрінвест») на підставі Договору №98/02ГП від 29.11.2002 (електродвигуни №243 та №207 відвантажено 27.08.2003 (накладна №114) та 07.04.2004 (накладна №49) та Договору №11 від 15.04.2004 (електродвигун №12 відвантажено за накладною №39 від 04.03.2005). Факт поставки двигунів на адресу ТОВ «Укрінвест» за вказаними договорами відповідачем не оспорюється.
Після поставки електродвигунів третьою особою позивачеві останній передав електродвигуни для подальшої експлуатації Державній адміністрації залізничного транспорту України. Після чого електродвигуни №207 та 243 були встановлені на магістральний електровоз ДЕІ №025, а електродвигун №12 на магістральний електровоз ДСЗ №002. Факт передання двигунів Державній адміністрації залізничного транспорту України позивачем не заперечується.
03.02.2006, 28.02.2006 та 17.04.2006 електродвигуни вийшли з ладу під час їх експлуатації, про що складено Акти №15 від 17.04.2006 (електродвигун №207), №16 від 03.02.2006 (електродвигун №243) та №6 від 28.02.2006 (електродвигун №12).
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України, ст. 7, ч. 2 ст. 175 Господарського кодексу України, особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання визначаються Господарським кодексом України, а майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Таким чином, відносини між ДП заводом «Електроважмаш», ТОВ «Укрінвест» та ДП «Дніпропетровський НВК «Електровозобудування» є господарськими відносинами, тобто до них застосовуються положення Господарського кодексу України.
Згідно ст. 712 ЦК України ("Договір поставки") за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Відповідно до ст. 264 ГК України матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу. Законодавством можуть бути передбачені особливості поставки окремих видів продукції виробничо-технічного призначення або виробів народного споживання, а також особливий порядок здійснення поставки продукції для державних потреб. Основні вимоги щодо укладення та виконання договорів поставки встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.
Таким чином, переважному застосуванню до зобов'язань поставки підлягають положення ст. ст. 264 - 271 ГК України, а положення статей ЦК України підлягають застосуванню, якщо інше не передбачено законами, що формулюють спеціальні правила щодо поставки.
Гарантії якості товарів, а також претензії у зв'язку з недоліками поставлених товарів регулюються ст. 269 ГК України.
З аналізу ч.3 ст.678 Цивільного кодексу України та ч.6 ст.269 Господарського кодексу України, випливає, що покупець має право на пред’явлення вимог, пов’язаних з якістю поставленої продукції, як до постачальника, так і до виробника.
Гарантійні строки на електродвигуни встановлено Паспортом виробу, що додається до кожного електродвигуна, Договором №98/02ГП від 29.11.2002 і Договором №11 від 15.04.2004, а також Договором №133 від 28.11.2002 і договором №12 від 16.04.2004. Такий гарантійний строк складає 36 місяців від дня введення двигуна в експлуатацію. Тобто, претензії, пов’язані з виходом з ладу двигунів були пред’явлені в межах гарантійного строку.
Як вбачається з матеріалів справи, дійсно протягом гарантійного строку було виявлено дефекти виробів, тобто у покупця виникло право на пред’явлення вимог пов’язаних з поставкою продукції неналежної якості.
Згідно зі ст.678 Цивільного кодексу України та ст.269 Господарського кодексу України покупець має право вимагати безоплатного усунення недоліків (дефектів) та відшкодування витрат на усунення недоліків неякісної продукції. Як випливає з позовних заяв, позивач звернувся до господарського суду з вимогою про безоплатне усунення недоліків відповідачем, а також про відшкодування витрат на усунення недоліків, а саме – витрат на заміну тягових двигунів та транспортування двигунів з метою виконання ремонту (відшкодування збитків).
Відповідно до ч. 1 ст. 269 Господарського кодексу України строки і порядок встановлення покупцем недоліків поставлених йому товарів, які не могли бути виявлені при звичайному їх прийманні, і пред'явлення постачальникові претензій у зв'язку з недоліками поставлених товарів визначаються законодавством відповідно до цього Кодексу.
Датами поставки електродвигунів ДП заводом «Електроважмаш» на користь ТОВ «Укрінвест» є: 27.08.2003, 07.04.2004 та 04.03.2005.
Відносини сторін, що виникли після 01.01.2004, регулюються Господарським кодексом України, а відносини сторін, що виникли до набуття чинності Господарським кодексом України (до 01.01.2004) регулюються наступним чином: згідно із пунктом 6 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, до господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, застосовуються спеціальні строки позовної давності, встановлені законодавством, чинним до набрання чинності цим Кодексом, якщо вказані строки перевищують строк, встановлений цим Кодексом.
До набрання чинності Господарським кодексом України спеціальний строк позовної давності для позовів, що випливають з поставки продукції неналежної якості було встановлено статтею 249 Цивільного кодексу Української РСР. Такий строк становив шість місяців з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставленої йому продукції.
Згідно із ч.8 ст.269 Господарського кодексу України, позови, що випливають з поставки товарів неналежної якості, можуть бути пред'явлені протягом шести місяців з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставлених йому товарів. Таким чином, раніше встановлений строк не перевищував строк, встановлений статтею 269 Господарського кодексу України, отже до відносин сторін слід застосовувати строк позовної давності в шість місяців.
Законодавством України встановлено лише порядок виявлення та фіксування недоліків товару при його прийманні покупцем або порядок виявлення прихованих недоліків торговими організаціями під час підготовки товару до роздрібного продажу (Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю №П-7, ст. 268 Господарського кодексу України, Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення №888 від 25.07.88), але не встановлено порядок виявлення та фіксування недоліків, які не були виявлені при приймання продукції, яка не підлягає продажу вроздріб. Такий порядок, зокрема встановлено Договором №98/02ГП від 29.11.2002, Договором №11 від 15.04.2004. Враховуючи, що Актах №№15,16, 6 відповідають вимогам договорів, суд вважає що недоліки поставленого товару встановлено у належному порядку.
Що стосується недоліків поставленої продукції, слід зазначити наступне. Акти №15 та №16, на які посилається позивач, не є доказом поставки ДП заводом «Електроважмаш» на адресу ТОВ «Укрінвест» продукції неналежної якості. Акт №15 від 17.04.2006 не свідчить про те, що вихід зі строю електродвигуна №207 відбувся з вини ДП заводу «Електроважмаш». Відповідно до Акту №15 було встановлено, що на якорі працівниками депо був неякісно пофарбований сірою емаллю холодної сушки колекторний бандаж, також встановлений ізолятор, виробником якого не є ДП завод «Електроважмаш», що є порушенням правил експлуатації двигуна, є також інші сліди самостійного ремонту двигунів з використанням деталей, не передбачених конструкторською документацією. У Акті №15 чітко зазначено, що причиною виходу з ладу електродвигуна №207 є неякісне обслуговування його в експлуатації, виконання ремонтів без сповіщення виробника з використанням деталей, не передбачених конструкторською документацією. У зв’язку з цим комісією зроблено висновок, що винною стороною є локомотивне депо Нижньодніпровськ-вузол, а дію гарантії припинено. В долученій до Акту №15 «Особливій думці» позивач не обґрунтовує своєї незгоди з висновками Акту, та висловлює твердження про те, що у керівництві з експлуатації не міститься вимог до кольору бандажа. Таке твердження спростовано відповідачем, яким надано суду витяги з керівництва з експлуатації. Випадки, коли допускається самостійне покриття деталей електродвигуна емаллю та стандарти такої емалі визначені у таблиці 4.1. Керівництва з експлуатації. Вимоги до фарбування поверхонь двигуна встановлені також технічними умовами. Відповідно до креслення БІЛТ.684263.173 СБ (є частиною Технічних умов) якір, в тому числі колекторний бандаж, покривається емаллю КО-976 ТУ 16-504.048-82 червоно-коричневою класу нагрівостійкості «Н» (СТП 44.001.2006).Вимоги щодо робочої поверхні електродвигуна ЕД 141А, в тому числі до її кольору викладені у п.3.3.6, 3.3.10 та у Таблиці 3.1 (аркуш 17) Керівництва з експлуатації електродвигуна постійного струму тягового типу ЕД141ІУІ, ЕД 141АУІ (БІЛТ.652341.002 РЕ). Інших доказів невідповідної якості продукції позивачем не надано.
Щодо Акту №16, ДП завод «Електроважмаш» не погодився з викладеними у акті висновками (до Акту долучено «Особливу думку» представників ДП заводу «Електроважмаш»). 9 березня 2006 року комісією у складі головного конструктора, головного технолога, начальника УКК, начальника генераторного виробництва, начальника 20 цеху ДП заводу «Електроважмаш» та представників ДП НВК «Електровозобудування», Депо «Красний Лиман», інспектора-приймальника Укрзалізниці складено Акт №7, відповідно до якого причиною пробою якоря тягового електродвигуна ЕД-141АУІ №243 є перегрівання колектору та якорю в результаті роботи двигуна без охолодження, що є порушенням правил експлуатації двигуна з вини Депо «Красний Лиман». Відповідно до п.5 Таблиці 3.2. Керівництва з експлуатації електродвигуна постійного струму тягового типу ЕД141ІУІ, ЕД 141АУІ (БІЛТ.652341.002 РЕ), аркуш 22, причиною порушення глянцевої поверхні колектора можуть бути несправні чи надміру зношені щітки, а відповідно до п.6 таблиці – перегрівання колектору. Зміна кольору колектору, поява кольору «побежалости» свідчить про експлуатацію зношених щіток чи про порушення системи вентиляції (забруднення очисних фільтрів, витікання повітря та ін.), чи про тривалі перевантаження електродвигуна.
Гарантійні зобов’язання відповідача стосуються лише продукції, виробником якої є ДП завод «Електроважмаш». В результаті встановлення на електродвигуни ізоляторів іншого виробника, електродвигун змінив комплектацію і, відповідно, технічні характеристики. Відповідно до п.6 Паспорту електродвигуна, підприємство-виробник гарантує відповідність електродвигунів вимогам технічних умов та ДСТУ 2582-81 за умови дотримання умов транспортування, зберігання, монтажу та експлуатації, встановлених технічними умовами та ДСТУ 2582-81. Встановлений гарантійний строк не розповсюджується на комплектуючі та матеріали, що мають інші (менші) гарантійні строки, встановлені відповідними виробниками.
Також позивачем не надано достатніх доказів того, що позивачем понесені витрати з усунення недоліків продукції. Додані до позовної заяви розрахунки позивача не підтверджені всіма необхідними первинними документами.
Згідно із статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Також позивач заявив додаткову вимогу про стягнення з відповідача штрафу, передбаченого ч.2 ст.231 Господарського кодексу України, пунктом 5.9. Положення про поставки та пунктом 6.3. Договору №133 і п.6.2. Договору №12.
Посилання позивача на Договір №133 та Договір №12, як на підставу застосування штрафу, господарський суд не приймає до уваги, оскільки відповідач не є стороною зазначеного договору і не приймав на себе обов’язку сплачувати штраф, передбачений договором.
Щодо вимог позивача про стягнення штрафів на підставі Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення №888 від 25.07.88, то встановлений положенням штраф за поставку продукції неналежної якості відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України є засобом забезпечення зобов’язань, що означає, що такі санкції можуть бути застосовані лише за порушення зобов’язань за договором поставки, так само і штраф, передбачений ч.2 ст.231 Господарського кодексу України застосовується при порушенні зобов’язань за договором до однієї з сторін зобов’язання.
Відповідно до ст. 266 Цивільного кодексу України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Згідно із ч.3 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. До винесення рішення відповідачем у відзиві на позовну заяву та доповненнях до нього, а також у судовому засіданні 06.12.2006 зроблено заяву про застосування позовної давності.
Позивачем до позовної заяви №1юр-489 від 23.10.2003 додано клопотання про відновлення пропущених строків позовної давності. Приймаючи до уваги те, що зазначені у клопотанні причини пропуску строків позовної давності не є поважними, у позивача були у наявності всі необхідні для пред’явлення позову документи, суд не задовольняє клопотання позивача про відновлення строку позовної давності.
Приймаючи до уваги наведене вище, а також те, що відповідно до ч.4 ст.267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, суд вважає позовні вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002р. № 411 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу слід покласти на відповідача з вини якого спір доведено до суду.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.1, 4, 12, 22, 33, 43, 47-49, 69, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 266, 267 Цивільного кодексу України, ст. 269 Господарського кодексу України,-
ВИРІШИЛА:
1. Відмовити позивачу у задоволенні клопотання про відновлення строкупозовної давності.
2. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Повний текст рішення підписано 14.12.2006 р.
Головуючий суддя Светлічний Ю.В.
суддя Швед Е.Ю.
суддя Жельне С.Ч.