АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 553/882/13-ц

Номер провадження 22-ц/786/409/14 Головуючий у 1-й інстанції Андрущенко С.А.

Доповідач Пилипчук Л. І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2014 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області у складі:

головуючого: судді Пилипчук Л.І.,

суддів: Дряниці Ю.В., Кривчун Т.О.,

при секретарі: Філоненко О.В.,

за участю: позивача ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_1

на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 02 липня 2013 року

по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування, -

в с т а н о в и л а:

У березні 2013 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_3, в якому просила визнати недійсним договір дарування будинку АДРЕСА_1, укладений 30 травня 2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за №2016.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що за оспорюваним договором подарувала належний їй будинок доньці - відповідачці по справі. Вказувала, що зміст угоди не відповідав її волевиявленню, оскільки вона мала намір обдарувати двох своїх дітей - ОСОБА_3 та ОСОБА_7 Будучи переконаною, що договір складений на користь обох дітей, підписала його не читаючи.

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 02 липня 2013 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування відмовлено за безпідставністю.

В апеляційній скарзі представник позивачки ОСОБА_8 - ОСОБА_2, посилаючись на невірне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Вказує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки показам свідків, які підтвердили, що позивачка вважала, що подарувала будинок обом своїм дітям.

Посилався на укладення оспорюваного договору внаслідок помилки та обману з боку відповідачки.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим судом, 13 травня 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований у реєстрі за №2016 /а.с.31/.

За умовами вказаного договору позивач подарувала, а відповідач прийняла у дар житловий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку площею 1576 кв.м., що знаходяться в АДРЕСА_1, що складається в цілому з: житлового будинку літ. «А-1», сараю «Б1», погреба «б1», сараю «б2», гаража «В», сараю «в», вбиральні «Г», сараю «Е», колонки питної «№1», огорожі «№2-3».

Вказаний договір особисто підписаний сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Таким чином, договір дарування є двостороннім правочином, і для його здійснення необхідна як воля дарувальника, так і згода обдаровуваного.

Договір дарування є узгодженим волевиявленням обох сторін, і являє собою акт розпорядження майном власником та акт прийняття дарунку обдаровуваним.

Сторони є вільними при укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).

При цьому, статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, у т.ч. щодо форми, вільного волевиявлення учасників правочину та відповідності його внутрішній волі, спрямованості на реальне настання правових наслідків, ним обумовлених.

Стаття 215 ЦК України визначає підстави недійсності правочину.

ОСОБА_1 в позові заперечувала дійсність договору дарування як такого, що укладений під впливом помилки. В апеляційному суді доводила недійсність правочину внаслідок його вчинення під впливом помилки та обману зі сторони відповідачки.

Відповідно до ч.1 ст.229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав і обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Помилка - це спотворене уявлення особи про обставини, що дійсно мають місце, неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета або інших істотних умов правочину,яке вплинуло на її волевиявлення і за відсутності якої за обставинами справи можна вважати, що правочин не був би укладеним.

Також, за змстом ч.1 ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Зазначена у ст.230 ЦК України підстава визнання правочину недійсним має доводитися позивачем, як стороною, яка діяла під впливом обману. При цьому доведенню підлягають факти, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину, та, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином, а також, що невідповідність обставин дійсності викликана навмисними діями другої сторони правочину.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, дійшов обґрунтованого висновку, що під час укладення договору дарування позивач розуміла значення своїх дій, мала можливість прочитати договір дарування, нотаріусом роз'яснювалась суть даного договору дарування. Вказані обставини спростовують пояснення позивача про укладення договору дарування під впливом помилки.

Також ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів того, що відповідач ввела її в оману та щодо яких конкретно фактів.

Доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують, спрямовані на переоцінку доказів, фактично зводяться до незгоди з оцінкою обставин справи, наданою районним судом.

Згідно статтей 10,60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За змістом ч.1 ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі.

Відповідно до пункту 15 договору дарування сторони підтвердили, що текст договору ними особисто та нотаріусом вголос прочитаний, зміст, значення та наслідки цього правочину їм роз'яснені і відповідають їх намірам.

Крім того, у матеріалах справи містяться пояснення щодо обставин справи нотаріуса ОСОБА_6, згідно яких перед посвідченням спірного договору нею було витребувано усі належні документи, перевірено дієздатність та правоздатність сторін та їх волевиявлення. Також із вказаних пояснень вбачається, що намір дарувати будинок двом дітям позивач не висловлювала, власноручно підписувала договір та заяву про те, що відчужувані об'єкти є її власністю.

В матеріалах справи є оригінали листів, написаних ОСОБА_1 вже після підписання нею договору, що спростовує пояснення представника позивача, що його довірителька не могла читати підписані нею документи.

Колегія суддів критично ставиться до посилань представника на те, що місцевий суд не надав належної правової оцінки поясненням свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 Вказані особи не були присутніми під час укладення оспорюваного договору, тому їх покази мають лише похідний характер та прямо не вказують на обставини, покладені позивачем в обґрунтування позову.

З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.303, 304, 307, 308, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 02 липня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом 20 днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

ГОЛОВУЮЧИЙ: /підпис/ Л.І. Пилипчук

СУДДІ: /підпис/ Ю.В. Дряниця

/підпис/ Т.О. Кривчун

ЗГІДНО:

Суддя апеляційного суду

Полтавської області Л.І. Пилипчук