Справа № 2-3197/12 Головуючий у І інстанції Медвідь Н.О.

Провадження № 22-ц/780/1350/14 Доповідач у 2 інстанції Верланов С.М.

Категорія 20 21.02.2014

УХВАЛА

Іменем України

17 лютого 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді - Верланова С.М.,

суддів - Воробйової Н.С., Березовенко Р.В.,

при секретарі - Ромашині І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 грудня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 в інтересах обмежено дієздатної ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання частково недійсним договору дарування 1/2 частини житлового будинку та повернення нерухомості у власність дарувальника,

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2012 року ОСОБА_2 в інтересах обмежено дієздатної матері ОСОБА_3 звернувся до суду позовом до ОСОБА_4, в якому з урахуванням уточнень остаточно просив визнати частково недійсним договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, укладеного 15 червня 2007 року між ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 в частині дарування ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 1/2 частини вказаного житлового будинку та визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину будинку.

Вимоги позову обґрунтував тим, що на час укладення оспорюваного договору дарування його мати ОСОБА_3 у зв'язку з хворобою - розладом психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 лютого 2008 року ОСОБА_3 визнано обмежено дієздатною, а заочним рішенням цього ж суду від 29 травня 2012 року його, ОСОБА_2, призначено опікуном ОСОБА_3 Посилаючись на вказані обставини, позивач просив визнати недійсним договір дарування 1/2 частини будинку з підстав, передбачених ст.225 ЦК України.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 грудня 2013 року в позові ОСОБА_2 в інтересах обмежено дієздатної ОСОБА_3 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позову, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено, що на момент укладення оспорюваного договору дарування ОСОБА_3 не могла усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1,2 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Отже, чинним законодавством визначено, що договір може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Згідно з ч.1 ст.225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Тобто, лише за таких умов, коли фізична особа, яка є дієздатною у момент вчинення правочину, перебувала у такому стані, що не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, суд може визнати такий правочин недійсним.

Мається на увазі про тимчасовий стан, при якому особа внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих явищ не може розуміти значення своїх дій або керувати ними, тому правочин, укладений в такому стані, не відображає справжньої волі особи щодо встановлення, припинення тощо цивільних прав і обов'язків.

Відповідно правове значення для визнання угоди недійсною має бути неспроможність через нервове потрясіння, фізичну травму, глибоке алкогольне або наркотичне сп'яніння, тощо, дієздатного громадянина розуміти значення своїх дій або керувати ним саме в момент укладення угоди.

Чинне законодавство передбачає, що суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною.

Отже підставою для визнання угоди недійсною за правилами ст. 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент укладення угоди розуміти значення своїх дій або керувати ними.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на праві спільної часткової власності належало по 1/2 частині житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, що підтверджується даними витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області» від 21 травня 2007 року (а.с.49).

15 червня 2007 року між ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено договір дарування житлового будинку, згідно з яким ОСОБА_3 та ОСОБА_5 подарували, а ОСОБА_6 прийняла у дар житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1. Вказаний договір посвідчений державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори Сподіним І.Л. та зареєстрований в реєстрі за № 2-1901. При цьому, державним нотаріусом перевірено дієздатність, зокрема, ОСОБА_3(а.с.45).

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 лютого 2008 року за заявою ОСОБА_2 його матір ОСОБА_3 визнано обмежено дієздатною (а.с.13). Заочним рішенням цього ж суду від 29 травня 2012 року ОСОБА_2 призначили опікуном ОСОБА_3 (а.с. 15).

Обгрунтовуючи вимоги позову, ОСОБА_2 посилався на те, що на момент укладення оспорюваного договору дарування його мати ОСОБА_3 у зв'язку з хворобою - розладом психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними. На підтвердження цього позивач послався на акт амбулаторної судово-психіатричної експертизи №437 від 04 листопада 2007 року, яка була проведена у справі за його заявою про визнання ОСОБА_3 обмежено дієздатною.

Як вбачається з акту амбулаторної судово-психіатричної експертизи №437 від 04 листопада 2007 року ОСОБА_3 страждає на хронічний алкоголізм 2-3 стадії із вираженими змінами особистості за алкогольним типом. Про це свідчить її теперішній психічний стан (неврологічна симптоматика, емоційна лабільність, порушення пам'яті, інтелекту, анозогнозія, моральне зниження), анамнез медична документація (дані про високу толератність, запої, наявність алкогольної енцефалопатії, судомних нападів, алкогольного психозу). Психічні розлади виражені у ОСОБА_3 у тому ступеню, який не дозволяє їй у повній мірі розуміти значення своїх дій та керувати ними (а.с.11-12).

Однак у вказаній експертизі відсутній висновок про абсолютну неспроможність ОСОБА_3 у момент укладення договору дарування від 15 червня 2007 року розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Судом першої інстанції для визначення наявності такого стану ОСОБА_3 у момент укладення оспорюваного договору відповідно до ст.145 ЦПК України було призначено судово-психіатричну експертизу за клопотанням представника позивача.

Згідно з актом амбулаторної судово-психіатричної експертизи №53ц від 31 жовтня 2013 року ОСОБА_3 15 червня 2007 року та в теперішній час страждала і страждає на психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю. На даний час у неї маються ознаки легкого інтелектуально-мнестичного зниження, змін мислення, емоційно-вольових розладів за органічним типом, церабраетенічної симптоматики. Ступінь цих розладів психіки такий, що не позбавляє ОСОБА_3 критичних здібностей та можливостей здійснювати соціальну адаптацію і не має суттєвого впливу на її здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними. Визначити здатність ОСОБА_3 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними станом на 15 червня 2007 року не виявилось можливим через недостатність та суперечливість даних (а.с. 192-196).

Отже, з'ясувавши обставини справи й давши їм належну правову оцінку, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в позові, у зв'язку з відсутністю доказів, які б свідчили про те, що в момент укладання оспорюваного договору дарування від 15 червня 2007 року ОСОБА_3 не могла усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Таким чином рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для скасування рішення суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Посилання в апеляційній скарзі на покази свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, характеристику керівника господарчого відділу магазину №1 ТОВ «Експансія» на ОСОБА_3, про те, що ОСОБА_3 зловживала алкоголем, не заслуговують на увагу, оскільки вони не свідчать про те, що вона в момент укладання оспорюваного договору дарування від 15 червня 2007 року не могла усвідомлювала значення своїх дій та керувати ними.

Інші докази та обставини, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, спростовуються матеріалами справи та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції по їх оцінці.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір, повно та всебічно з'ясував обставини справи, надані сторонами докази, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про відмову в позові і ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді