ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

                                          ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  "21" грудня 2006 р.                                                                   Справа № 2/230

Суддя господарського суду Чернівецької області Скрипничук Iван Васильович

розглядаючи справу

за позовом   Товариства з обмеженою відповідальністю "Геопроект"

до відповідача Державної інспекції з контролю за цінами в Чернівецькій області

про визнання нечинним рішення про застосування економічних санкцій

за участю представників:

позивача:  – Кушнірик О.М. - директор

відповідача:  - Стебницька Л.А.- за довіреністю № 03/7-320 від 16.10.06р.

В засіданні приймав участь прокурор облпрокуратури  Швець О.А.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Геопроект” м. Кіцмань звернулось з адміністративним позовом до державної інспекції  з контролю за цінами в Чернівецькій області про визнання нечинним рішення за  № 29 від 27.07.06р. про застосування до ТзОВ “ Геопроект” економічних  санкцій у вигляді вилучення у дохід державного бюджету 56965грн. та фінансових санкцій у вигляді  штрафу у сумі 113930грн.

Позовні вимоги обгрунтовуються тим, що прийняте оспорюване рішення № 29 від 27 липня 2006 року щодо застосування до позивача економічних та фінансових санкцій є незаконним та таким, що порушує права позивача, гарантовані ст.6 ГК України, прийнято відповідачем з перевищенням повноважень, оскільки режим державного регулювання цін розповсюджено на види робіт, вартість яких не підпадає під режим державного регулювання цін, що є безперечним порушенням ст.19 Консти-туції  України.

Зазначене вище доводиться  наступним :

Відповідно до ст. 8 Закону України “Про ціни та ціноутворення” державне регулювання цін та тарифів в Україні здійснюється шляхом встановлення державних фіксованих цін або граничних рівнів цін (тарифів). Право на встановлення державних цін та тарифів ст.9 вказаного Закону надано лише державним органам України. Частиною 2 ст.1 Закону України “Про захист конституційних прав громадян на землю” від 20.01.2005 року визначено граничний рівень цін вартості робіт із землеустрою щодо виготовлення документа, який посвідчує право власності на земельну ділянку, при передачі земельних  ділянок у власність громадянам  України у розмірі, що не може перевищувати дев’яти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто 153грн.

Стаття 184 Земельного кодексу  України  визначає зміст земле-устрою. Поряд з іншими послугами, що входять до землеустрою, пунктом є) ст.184 ЗК України в якості окремого виду  робіт  із землеустрою передбачено роботи з підготовки документів, що посвідчують право власності або право  користування  землею.

Таким чином, за змістом ст.1 Закону України “Про захист консти-туційних прав громадян на землю” державному регулюванню підлягає  тільки конкретний вид робіт із землеустрою, а саме, виготовлення документа, який посвідчує право власності на земельну  ділянку. Вартість інших  робіт із землеустрою державному регулюванню не підлягає і, відповідно до ст.7 Закону України “Про ціни та ціноутворення,” знаходиться для позивача  у вільному  режимі  ціноутворення.

Наведений вище висновок  підтверджується аналізом інших правових актів, що регламентують обсяги та ціноутворення щодо земельно-кадастрових  робіт. Так, Постановою КМ України від 25.12.1996р. № 1548 “Про  встановлення повноважень органів  виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)” Держкомзему України за  погодженням з Мінфіном та Мінекономіки надано право встановлення цін (тарифів) на розроблення документації з землеустрою (п.21). Наказом Держкомзему України від 12.08.2004р. № 264 в редакції від 06.12.2005р. визначено граничний розмір вартості послуг з виготовлення документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку при безоплатній передачі громадянам земельних  ділянок в порядку ст.121 ЗК України у розмірі, що не  перевищує  дев’яти  неоподатковуваних  мінімумів доходів громадян. Крім цього, в межах вказаних повноважень Деркомземом України, Мінфіном України та Мінекономіки  України видано спільний наказ від 15.06.2001 року № 97/298/124 “Про затвердження розмірів оплати земельно-кадастрових  робіт та послуг”.  Відповідно до п.1 цього  наказу  розміри оплати земельно-кадастрових робіт та послуг є обов’язковими для  застосування державними  органами земельних ресурсів та є рекомендованими для застосування підприємницькими структурами незалежно від форм власності та відомчої  належності на всій території України. Розміри оплати земельно-кадастрових робіт та послуг використовуються при визначенні вартості робіт з виготовлення проектної і вишукувальної продукції та надання послуг у відповідності до діючих в Україні нормативно-правових та технічних  актів.

Відповідно до п.3 “Загальних положень” вартість земельно-кадастрових робіт та послуг визначається на основі  індексів  визначення  кошторисної  вартості  проектних та вишукувальних робіт калькуляційним (поелементним ) методом та вартості людино-дня. Розміри оплати земельно-кадастроваих  робіт та послуг враховують всі види витрат  праці, необхідні для виготовлення проектної та вишукувальної продукції, встановлення  складу та якості (п.4 Загальних положень), при цьому розміри оплати земельно-кадастрових робіт та послуг не враховують витрати, які визна-чаються в конкретних умовах додатково, згідно з угодою на проведення робіт, у тому числі на транспортування до об’єкта  роботи і у зворотньому  напрямку спеціальної  техніки, обладнання та інструментів, що необхідні для  виконання обстежувальних та вишукувальних робіт, експертизу проектної та вишукувальної документації, витрати на методологічне забезпечення єдності та точності вимірювань, витрати на відрядження (пункт 5 Загальних положень).

Зазначеним вище нормативним актом визначені поелементні  кошторисні індекси  на кожен  вид  робіт із землеустрою. Розміри  оплати та кошторисні елементи робіт по виготовленню документів, що посвідчують право власності на землю, передбачені п.5.3 “Розмірів оплати земельно-кадастрових робіт та послуг”, затверджені Наказом Держкомзему України № 97 від 15.06.2001р., складання документів, що посвідчують право власності на землю.

Відповідач вимоги  позивача  заперечує, посилаючись на те, що в  ході перевірки встановлено, що в період з 1 жовтня 2005 року по 30 червня 2006 року ТзОВ “Геопроект” при формуванні та застосуванні цін (тарифів) за  роботи із землеустрою щодо виготовалення документів, які посвідчують право власності на земельні ділянки при безоплатній  передачі їх у власність громадян  завищено їх вартість. При цьому, ТзОВ “Геопроект” застосовано  вільні  ціни замість встановлених ч.2 ст.1 Закону України “Про  захист конституційних  прав громадян на землю (2375-15) у розмірі, що не  може  перевищувати 153грн.

Закон України “ Про захист конституційних прав громадян на землю” (2375-15), який  визначає  фінансові  засади  щодо  реалізації громадянами  України  прав  власності на землю, відповідно до статті 14 Конституції України (254к/96-ВР), є Законом  спеціальної дії, яким впорядковано плату, яку мають сплачувати громадяни України у випадках безплатної  приватизації  ними  земельних  ділянок.

Прокурор за своєю ініціативою вступив у справу для представництва інтересів держави.

У судовому  засіданні  оголошено перерву до 21.12.06 року.

Представникам сторін роз’яснено права та обов’язки, передбачені ст.ст. 49,51 КАС України і задоволено клопотання  про  відмову  від  технічної фіксації  процесу.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши  пояснення  представників  сторін, оцінивши  докази, суд вважає, що правових підстав для задоволення позову  не має  з наступних  мотивів.

Державною інспекцією з контролю за цінами в Чернівецькій області в період з 13 по 20 липня 2006р. проведена перевірка правильності  формування  та застосування цін (тарифів)  на платні  послуги, які надаються Товариством з обмеженою відповідальністю “Геопроект” за роботи із землеустрою щодо виготовлення  документів, які посвідчують право  власності на земельні  ділянки  при  безоплатній  передачі  їх у власність  громадян.

У ході  перевірки встановлено, що в період з 1 жовтня 2005 року по 30 червня 2006 року ТзОВ “Геопроект” при  формуванні та застосуванні цін (тарифів) за роботи із землеустрою щодо виготовлення документів, які посвідчують право  власності на земельні ділянки при безоплатній  передачі  іх у власність громадян, завищено їх вартість. При цьому, ТзОВ “Геопроект” застосовано  вільні  ціни замість встановлених ч.2 ст.1  Закону України “ Про захист  конституційних  прав громадян на землю (2375-15) у розмірі, що  не може  перевищувати 153грн.

Закон України “Про захист  конституційних прав громадян на землю”, який визначає фінансові засади щодо реалізації громадянами України прав власності на землю, відповідно до статті 14 Конституції України, є Законом спеціальної дії, яким  впорядковано  плату, яку мають сплачувати громадяни  України у випадках безплатної  приватизації  ними  земельних  ділянок.

Частиною другою статті 1 зазначеного Закону передбачено, що вартість робіт з землеустрою щодо виготовлення документів, які  посвід-чують право власності на земельні  ділянки при  безоплатній  передачі  їх  у власність  громадянам України відповідно до ст.121 Земельного кодексу  України не може перевищувати дев’яти неоподатковуваних мінімумів  доходів  громадян, або 153грн.

Законом України “Про захист конституційних прав громадян на землю” чітко розмежовано плату за окремі види робіт. Так, частиною  першою статті 1 вартість  робіт із землеустрою щодо виготовлення  документів, які  посвідчують  право  власності  на земельні  ділянки, при виділенні в натурі (на місцевості) земельних часток (паїв) не може  перевищувати  п’яти  неоподаткованих мінімумів  доходів громадян  (85грн.). Тобто вартість робіт із землеустрою щодо виготовлення документа, який  посвідчує  право  власності на земельну ділянку, чітко розмежовується як по видах  робіт, так  і по їх граничній  ціні.

Стягнення плати за проведення робіт із землеустрою, пов’заних з виготовленням документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку понад встановлені розміри, є порушенням вищезазначених норм Закону України “ Про захист конституційних прав громадян на землю”.

Матеріалами підтверджено, що позивачем стягується з громадян плата за виконання робіт із землеустрою щодо виготовлення документів, які  посвідчують право власності на земельні  ділянки у розмірі від 320,00грн. до 367,00грн., що перевищує граничний рівень, встановлений ч.2 ст.1 Закону України “ Про захист конституційних прав громадян на землю”.

Частиною другою ст.1 Закону України “ Про захист конституційних прав громадян на землю” встановлено граничну вартість робіт із землеустрою щодо виготовлення документів, які посвідчують право власності  на земельні  ділянки при безоплатній  передачі  їх у власність  громадянам України  відповідно до ст. 121  Земельного  Кодексу  України.

Вичерпний перелік робіт із землеустрою передбачено статтею 1 Закону України “ Про землеустрій”.

Відповідно до визначення  термінів, зазначених в приписі ст.1 даного Закону, –види робіт із землеустрою: обстежувальні, вишукувальні, топографо-геодезичні, картографічні, проектні та проектно-вишукувальні роботи, що виконуються з метою складання  документації із землеустрою. Документація із землеустрою - затверджені в установленому порядку   текстові та графічні  матеріали, якими  регулюється  використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням  проектів, тощо.

Статтею 56  Закону України “Про землеустрій” визначено вичерпний перелік технічної  документації із землеустрою щодо  складання  документів, що посвідчують право на земельну ділянку. Відповідно  до переліку, технічна  документація включає  в себе  матеріали польових геодезичних робіт і план  земельної  ділянки, складений за результатами  кадастрової  зйомки, а також кадастровий  план земельної ділянки.

Таким чином, роботи із землеустрою щодо виготовлення  документів, які посвідчують  право власності на  земельні  ділянки, є  взаємопов’язаними та такими, що доповнюють одна одну, виконуються в комплексі, передбачають як польові вимірювання, так і обробку теодолітного ходу та вирахування координат поворотних точок меж ділянок та лінійні  проміри між точками по межах земельної ділянки, оскільки  всі ці дані наносяться на  кадастровий  план земельної ділянки, який відповідно до припису статті 56  Закону України “Про землеустрій” (858-15), є завершальним в переліку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують  право  на земельну  ділянку.

При цьому, слід зазначити, що Закон України “Про захист  конституційних прав громадян на землю” застосовується виключно у випадку, коли громадянин  України  безплатно приватизує  земельну  ділянку.

Посилання позивача у позові на Постанову Кабінету Міністрів  України від 25.12.96р. за № 1548 “Про встановлення повноважень органів виконавчої  влади та виконавчих органів  міських рад щодо  регулювання цін (тарифів)” та спільний наказ від 15.06.01р. за № 97/298/124 “Про  затвердження розмірів оплати земельно-кадастрових робіт та послуг”, а також на наказ Держкомзему від 15.06.01р. за № 97 є безпідставними, оскільки Закон України “Про захист конституційних прав громадян на землю"є спеціальним Законом і має  вищу  юридичну силу  стосовно  інших нормативно-правових  актів.

Отже, враховуючи  викладене, підстав для задоволення  позову  не має.

Керуючись ст.ст. 159,160,161,162, 163, 167,186  КАС  України, суд

ПОСТАНОВИВ :

У позові відмовити.

Постанова  набирає законної сили  після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений КАС України, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення  цього строку.

У разі подання апеляційної скарги, постанова набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи у апеляційній інстанції та залишенні даної постанови у силі.

Відповідно до ст. 185, ч.1-3, 5 ст.186 Кодексу адміністративного судо-чинства України сторони, які беруть участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку дану постанову повністю або частково шляхом подання апеляційної заяви або апеляційної скарги, які подаються в апеляційну інстанцію через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржувану постанову.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі, відповідно до статті 160 цього Кодексу, з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                             І.В. Скрипничук