номер провадження справи 35/50/13
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.02.2014 Справа № 908/3600/13
Колегія суддів господарського суду Запорізької області у складі: головуючий суддя Топчій О.А., суддя Смірнов О.Г., суддя Сушко Л.М.,
при секретарі Коцар А.О.
За участю представників сторін:
від позивача: не з'явився.
від відповідача: Панченко В.М., довіреність № 128 від 15.10.2013р.; Букрєєв М. Ю., довіреність б/н від 14.10.2013р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Атем", м. Київ
до відповідача: Публічного акціонерного товариства Акціонерний Комерційний банк "Індустріалбанк", м. Запоріжжя
про визнання недійсними п. 2.7, п. 3.2.3 договору № 019/978/11-11/008 від 27.05.05р. та п. 2.7, п. 3.2 3. договору № 019/978/11-11/009 від 27.05.05р.
ВСТАНОВИЛА:
05.11.2013р. до господарського суду Запорізької області з позовною заявою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Атем" до Публічного акціонерного товариства Акціонерний Комерційний банк "Індустріалбанк" про визнання недійсними п. 2.7. договору № 019/978/11-11/008 від 27.05.05р., а також визнати недійсними п. 2.7 договору № 019/978/11-11/009 від 27.05.05р. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що укладені між сторонами договори за своєю правовою природою є договорами гарантії, отже, вони повинні відповідати вимогам чинного законодавства, що регулює саме такі відносини - ч. 1 ст. 569 Цивільного кодексу України. Проте, зазначені пункти договорів суперечать діючому законодавству, а тому є недійсними.
05.11.2013р. автоматизованою системою документообігу господарського суду здійснено розподіл справ між суддями та визначено позовну заяву до розгляду судді Топчій О.А.
Ухвалою від 07.11.2013р. судом порушено провадження у справі № 908/3600/13 та присвоєно вищевказаній справі номер провадження 35/50/13. У сторін витребувані документи, які необхідні для всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення справи по суті, судове засідання призначено на 26.11.2013р.
25.11.2013р. через канцелярію господарського суду Запорізької області представник відповідача надав до суду відзив на позов, в якому зазначив, що АКБ "Індустріалбанк" вважає вимоги позивача незаконними, необґрунтованими та такими, що не відповідають суті правовідносин сторін. В пунктах 2.7. Договорів про надання гарантій сторони узгодили умову про забезпечення вимог гаранта до боржника зі сплати регресу, який ще не настав, шляхом надання гаранту права на договірне списання коштів. Вказана домовленість сторін про забезпечення вимоги з регресу шляхом договірного списання відповідає вимогам ч.2. ст. 6 ЦК України та п. 10 ч.1 ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". Крім того, відповідач зазначає, що ч.1. ст. 569 ЦК України не містить вказаних позивачем ознак імперативної норми, а містить формулу "якщо інше не встановлено договором", що є прямою ознакою диспозитивної норми.
26.11.2013р. через канцелярію господарського суду Запорізької області представник позивача надав до суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить суд визнати недійсними п. 2.7. та п. 3.2. 3 договору №019/978/11-11/008 від 27.05.05р., а також визнати недійсними п. 2.7 та п.3.2 3. договору № 019/978/11-11/009 від 27.05.05р. вважаючи, що зазначені пункти договорів пов'язують настання права на стягнення (зворотну вимогу) не з фактом сплати гарантом коштів кредитору, а із потенційною можливістю виникнення такої плати в наступному.
У судовому засіданні 26.11.2013р. представник відповідача надав до суду заяву про застосування позовної давності.
26.11.2013р. у судовому засіданні оголошено перерву до 23.12.2013р.
У зв'язку із специфікою спору що розглядається, розпорядженням голови господарського суду Запорізької області від 23.12.2013р. призначено колегію у складі трьох суддів господарського суду Запорізької області: головуючий суддя Топчій О.А., суддя Смірнов О.Г., суддя Сушко Л.М.
Ухвалою суду від 23.12.2013р. колегія суддів прийняла справу № 908/3600/13 до провадження та призначила судове засідання на 28.01.2014р. о/об 12:00.
28.01.2014р. представник позивача у судове засідання не з'явився, про причини неможливості з'явитись суд не повідомив.
В зв'язку з неявкою в судове засідання представника позивача та з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, судова колегія ухвалою від 28.01.2014р. відклала розгляд справи на 17.02.2014р.
13.02.2014р. через канцелярію господарського суду від відповідача надійшли письмові пояснення, в яких відповідач заперечує проти позову, посилаючись на те, що договори про надання гарантій передбачають, що право регресу виникає після сплати кредитору по гарантіям, але в силу пунктів 2.7 і 3.2.3 договору гарант, в забезпечення вказаного права, може списати кошти в якості покриття за рахунок якого буде здійснюватись платіж по гарантіям.
Представники відповідача у судовому засіданні 17.02.2014р. проти позову заперечили на підставах, викладених в відзиві та письмових поясненнях, в задоволенні позовних вимог просили відмовити.
В судовому засіданні 17.02.2014р., колегія суддів розглянула заяву про застосування позовної давності, яка була надана представником відповідача в судовому засіданні 26.11.2013р., та відхиляє її, як необґрунтовану.
В судове засідання 17.02.2014р. представник позивача не з'явився. Про причини неявки не повідомив. Про час та місце судового засідання був повідомлений вчасно та належним чином.
В п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. зазначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи, що ухвала про порушення провадження у справі від 07.11.2013р., ухвала про прийняття справи до провадження колегією від 23.12.2013р. надіслані за поштовими адресами позивача, які вказані в позовній заяві та отримані позивачем, про що свідчать відмітки на повідомленні про вручення поштового відправлення, тобто позивач був обізнаний про час та місце судового засідання, проте не скористався правом, наданим йому ст. 22 ГПК України на участь у судовому засіданні, а також те, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення справи по суті, суд вважає, що неявка позивача не перешкоджає розгляду справи та вона може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.
За заявою представників відповідача справа розглянута без застосування засобів технічної фіксації судового процесу.
В судовому засіданні 17.02.2014 р., на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, судовою колегією оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, документи, надані сторонами додатково, вислухавши пояснення представників відповідача, дійшла до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити, виходячи з наступного.
27.05.2005р. між АКБ «МТ-Банк» (правонаступником якого є АКБ «Індустріалбанк»), як гарантом, та ТОВ «Атем», як боржником, з метою забезпечення виконання боржником зобов'язань перед кредитором, яким є Societa Impianti Termoelecttrici Industriali S.p.A. укладено Договір про надання банківської гарантії № 019/978/11-11/008 та Договір про надання банківської гарантії № 019/978/11-11/009 (далі - Договори)
Відповідно до п. п. 1.1, 1.2 договорів предметом договору є порядок та умови надання гарантом банківської гарантії на користь кредитора із граничною сумою відповідальності в 1347856,50 Євро, строком до 30.06.2007р. Гарант у порядку солідарної відповідальності перед кредитором, зобов'язується нести відповідальність за невиконання боржником платежу за контрактом № 04-0204/S-AT, на випадок, якщо боржник своєчасно не сплатить платіж за умовами викладеними в контракті.
Таким чином, предметом договорів є домовленість між гарантом і боржником щодо порядку і умов надання гарантом банківської гарантії на користь кредитора на виконання боржником платежу за контрактом № 04-0204/S-AT.
Виходячи з приписів «Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах», затверджене Постановою НБУ №639 від 15.12.2004, договір про надання гарантій відноситься до категорії договорів про надання фінансових послуг.
Статтею 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (в редакції на дату укладення спірних договорів) визначені вимоги для договорів про надання фінансових послуг: «Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити:
1) назву документа;
2) назву, адресу та реквізити суб'єкта підприємницької діяльності;
3) прізвище, ім'я і по батькові фізичної особи, яка отримує фінансові послуги, та її адресу;
4) найменування, місцезнаходження юридичної особи;
5) найменування фінансової операції;
6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків;
7) строк дії договору;
8) порядок зміни і припинення дії договору;
9) права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору;
10) інші умови за згодою сторін;
11) підписи сторін».
Уповноважений орган встановлює додаткові вимоги до договорів про надання фінансових послуг фізичним особам, якщо це не врегульовано законом.
Частинами 2,3 статті 6 Цивільного кодексу України: передбачено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами та відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Таким чином, законодавець наділив сторони правом обумовлювати в самому договорі, який передбачений актами цивільного законодавства такі умови, в тому числі права та обов'язки сторін, які не врегульовані цими актами, зокрема й умови про забезпечення виконання зобов'язань з регресу.
Пунктами 2.7., 3.2.3 договорів сторони передбачили, що боржник надає гаранту права і доручає проводити договірне списання коштів із усіх рахунків боржника, відкритих в АКБ «МТ-Банк», для оплати будь-якої заборгованості, яка може виникнути в боржника перед гарантом за цим договором. Гарант має право проводити договірне списання коштів із усіх рахунків боржника, відкритих в установі гаранта, для оплати будь - якої заборгованості, яка може виникнути у боржника перед гарантом за цим договором.
Позивач просить суд визнати недійсними п. 2.7. та п. 3.2. 3 договору №019/978/11-11/008 від 27.05.05, а також визнати недійсними п. 2.7 та п.3.2 3. договору №019/978/11-11/009 від 27.05.05р., оскільки вважає, що дані пункти суперечить вимогам діючого законодавства -ст. ст. 203, 215, ч. 1 ст. 569 Цивільного кодексу України.
Частиною 1 ст. 569 Цивільного кодексу України встановлено, що гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.
Проаналізувавши зміст статті, вбачається, що право на зворотну вимогу, виникає у гаранта у випадку сплати останнього коштів на користь кредитора в тому випадку, якщо сторони договором не передбачили інші умови про забезпечення виконання зобов'язань.
Проте, виходячи зі змісту спірних пунктів договорів, сторони узгодили інші умови, якими передбачили забезпечення вимог гаранта до боржника зі сплати регресу, який ще не настав, шляхом надання Гаранту права на договірне списання коштів. При цьому, іншими умовами договору сторони узгодили, що право регресу виникає тільки після оплати гарантом на користь кредитора за рахунок власних коштів суми платежу за гарантією. (п. 2.2, 3.2.1, 3.3.2)
Таким чином, пунктами 2.7, 3.2.3 договорів сторони обумовили, що право регресу виникає лише після сплати кредитору по гарантіям, а гарант, в забезпечення вказаного права, може списати кошти в якості покриття за рахунок якого буде здійснюватись платіж по гарантіям.
Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.
Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно ст. 32 Господарського кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Приписами ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на обґрунтування своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до приписів п. 4 ч.3 ст.129 Конституції України, ст. 33 ГПК України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Оцінивши матеріали та обставини справи, судова колегія дійшла висновку, що зміст п. п. 2.7, 3.2.3 договорів № 019/978/11-11/008 від 27.05.05р.; № 019/978/11-11/009 від 27.05.05р. не суперечать вимогам чинного законодавства, а навпаки кореспондуються з ними, а тому відсутні підстави для визнання даних пунктів договорів недійсним. Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України судовий збір відноситься на позивача.
Керуючись ст. ст. 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія
ВИРІШИЛА:
В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Атем" до Публічного акціонерного товариства Акціонерний Комерційний банк "Індустріалбанк" про визнання недійсними п. 2.7. та п. 3.2. 3 договору №019/978/11-11/008 від 27.05.05р., а також визнання недійсними п. 2.7 та п.3.2 3. договору №019/978/11-11/009 від 27.05.05р. - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку для подання апеляційної скарги з моменту оформлення та підписання повного тексту рішення.
Повне рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 20.01.2014 р.
Головуючий суддя О.А. Топчій
Суддя О.Г. Смірнов
Суддя Л.М. Сушко