Головуючий суду 1 інстанції - Мазур М.В
Доповідач - Маляренко І.Б.
Справа № 423/118/13-ц
Провадження № 22ц/782/5673/13
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 лютого 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:
Головуючого: Маляренко І.Б.,
Суддів: Борисова Є. А.,Луганської В.М.
За участю секретаря: Веселова С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Попаснянського районного суду Луганської області від 28 листопада 2013 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя, -
В С Т А Н О В И Л А:
Оскаржуваним рішенням частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 і ОСОБА_3
Суд визнав майно спільним сумісним майном подружжя і поділив його
наступним чином:
виділив у власність ОСОБА_2 яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в с.Ниркове
Попаснянського р-ну Луганської обл., наступне майно:
1)тракторний причіп марки 2ПТС-4, д/№ НОМЕР_1, вартістю 2376,39 грн.,
2)тракторний причіп марки ПТС, без д/№, вартістю 2376,39 грн.,
3)пральну машинку «Gorenje», вартістю 2500 грн.,
4)холодильник «Siemens», вартістю 4500 грн,
5)морозильну камеру, вартістю 3600 грн.,
6)кухонні меблі, вартістю 7000 грн.,
7)кутовий диван, вартістю 7000 грн.,
8)комплекс будівель та споруд № 3, розташований за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 51250 грн., а всього майна на загальну суму 80602,78 грн.;
виділив у власність ОСОБА_3, який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в с Новоіванівка Попаснянського р-ну Луганської області, наступне майно:
1) трактор Беларусь-892, д/№ НОМЕР_2, вартістю 82705,60 грн.,
2) трактор Т-16М,д/№ НОМЕР_3, вартістю 18246,67 грн.,
3) трактор Т-150К, д/НОМЕР_5, вартістю 32 321,11 грн.,
4) мотоблок «KIPOR», вартістю 9000 грн.,
5) сівалку зернову СЗ-3.6, вартістю 12000 грн.
6) 9 свиноматок, 1 кабана (у віці 10 місяців, середньою вагою 70 кг. кожен), загальною вартістю 12 600 грн.
7) 60 голів поросят у віці 1,6-2 місяці, загальною вартістю 24000 грн. а всього майна на загальну суму 190873,38 грн.;
стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 різницю у вартості виділених їм часток майна у сумі 55135,30 грн.;
стягнув з ОСОБА_3 на користь держави суму недоплаченого судового збору у розмірі 256,25 грн.;
стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 2458,51 грн.;
стягнув з ОСОБА_2 на користь держави суму недоплаченого судового збору у розмірі 532,82 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставиться питання про зміну рішення Попаснянського районного суду Луганської області від 28 листопада 2013 року як такого, що не відповідає вимогам матеріального і цивільного процесуального права, ухвалення нового рішення в частині розподілу спільного сумісного майна із залишенням рішення без змін в іншій частині.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає задоволенню частково.
Як вбачається із матеріалів справи, судова повістка, направлена на адресу апелянта ОСОБА_2, повернулась не врученою із поміткою про закінчення терміну зберігання.
Проте повістку було вручено представнику ОСОБА_2 - ОСОБА_4, що в силу вимог ч.5 ст. 76 ЦПК України вважається врученням повістки і самій ОСОБА_2
Іншим особам повістки вручено належним чином, внаслідок чого колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за відсутності осіб, які брали участь у справі.
Статтею 213 ЦПК України встановлено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повинен вирішити справу згідно із законом, ухваливши рішення на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 10.09.1993 року, який було розірвано 25.05.2012 року, мають повнолітню доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Суд першої інстанції визначився з обсягом майна, що є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 і ОСОБА_3, і його вартістю, що сторонами не оспорюється.
Таким майном є:
трактор Беларусь-892, д/№ НОМЕР_2, вартістю 82705,60 грн.,
трактор Т-16М, д/№ НОМЕР_3, вартістю 18246,67 грн.,
трактор Т-150К, д/НОМЕР_5, вартістю 32 321,11 грн.,
тракторний причіп марки 2ПТС-4, д/№ НОМЕР_1, вартістю 2376,39 грн.,
тракторний причіп марки ПТС, без д/№, вартістю 2376,39 грн.,
мотоблок «KIPOR», вартістю 9000 грн.,
сівалка зернова СЗ-3.6, вартістю 12000 грн.,
9 свиноматок, 1 кабана (у віці 10 місяців, середньою вагою 70 кг. кожен), загальною
вартістю 12 600 грн., 60 голів поросят у віці 1,6-2 місяці, загальною вартістю 24000 грн.,
пральна машинка «Gorenje», вартістю 2500 грн.,
холодильник «Siemens», вартістю 4500 грн,
морозильна камера, вартістю 3600 грн.,
кухонні меблі, вартістю 7000 грн.,
кутовий диван, вартістю 7000 грн., комплекс будівель та споруд № 3, розташований за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 51250 грн., всього на суму 271476.16 грн., 1/2 частка якої становить 135738,08 грн.
Згідно з ч. 3 ст. 368 ЦК України та ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте
подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної
власності.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права
спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та
чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При
цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають
істотне значення.
Відступаючи від рівності часток і виділяючи у власність ОСОБА_3 трактор Беларусь-892, д/№ НОМЕР_2, вартістю 82705,60 грн., трактор Т-16М,д/№ НОМЕР_3, вартістю 18246,67 грн., трактор Т-150К, д/НОМЕР_5, вартістю 32 321,11 грн., мотоблок «KIPOR», вартістю 9000 грн., сівалку зернову СЗ-3.6, вартістю 12000 грн. 9 свиноматок, 1 кабана (у віці 10 місяців, середньою вагою 70 кг. кожен), загальною вартістю 12 600 грн.
60 голів поросят у віці 1,6-2 місяці, загальною вартістю 24000 грн. а всього майна на загальну суму 190873,38 грн., суд першої інстанції послався на те, що зазначене майно необхідне ОСОБА_3 як голові фермерського господарства для здійснення відповідної діяльності.
Даний висновок суду відповідає вимогам ч.3 ст. 71 СК України, згідно з якою речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.
Що стосується виділення у власність ОСОБА_2 комплексу будівель та споруд № 3, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, вартістю51250 грн., то суд вірно взяв до уваги те, що право власності на цей комплекс вже зареєстроване за ОСОБА_2, вона розпорядилась ним, здавши в оренду ФГ «Шанс-2011» на строк до 01.11.2014 року.
Крім того ОСОБА_3 не заперечував проти виділу комплексу ОСОБА_2 зі стягненням з нього на її користь половини його вартості.
Фактично апелянт не згодна з відмовою суду виділити їй у власність трактора Беларусь-892, д/№ НОМЕР_2, вартістю 82705,60 грн.
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, ОСОБА_3 послався на те, що зазначений трактор необхідний йому для ведення фермерського господарства.
Колегія суддів вважає, що ці доводи заслуговують на увагу, оскільки сама апелянт посилається не на те, що трактор теж необхідний їй для здійснення певної діяльності, а на те, що його можна швидше продати і придбати житло.
Щодо житла, то сама позивачка, первісно звернувшись до суду і надавши відповідні документи, не заперечувала того, що їм з ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності належить будинок АДРЕСА_2, і вона не позбавлена можливості вирішити житлову проблему з урахуванням зазначеного.
Колегія суддів вважає, що доводи апелянта у своїй більшості є доводами, які були
надані нею на обгрунтування позовних вимог, були детально розглянуті судом першої
інстанції, та всебічно перевірені доказами, наданими сторонами по справі, і не
спростовують висновків суду.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції невірно вирішив
питання щодо розподілу судових витрат.
Вирішення цього питання не залежить від доводів апеляційної скарги, оскільки в силу вимог п.6 ч.1ст. 214 ЦПК України вирішення питання розподілу судових витрат при ухваленні рішення покладено на суд.
Суд першої інстанції при розподілі витрат, понесених внаслідок сплати судового збору, правильно послався на ч.2 ст. 6 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою у разі якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.
У разі якщо розмір позовних вимог збільшено або пред'явлено нові позовні вимоги, недоплачену суму судового збору необхідно сплатити до звернення до суду з відповідною заявою. У разі зменшення розміру позовних вимог питання щодо повернення суми судового збору вирішується відповідно до статті 7 цього Закону.
Проте суд не взяв до уваги того, що позови було заявлено обома сторонами,
первісно ними було сплачено певні суми, але позовні вимоги декілька разів то
зменшувались, то збільшувались внаслідок зміни обсягу майна, яке позивачі просили
визнати спільним сумісним.
За таких обставин суду слід було виходити із вартості майна, присудженого
кожному з позивачів, і сплачених ними сум судового збору.
Як вбачається із матеріалів справи і рішення суду, ОСОБА_3 було виділено
майна на суму 190873,38 грн., судового збору ним було сплачено на суму 256.25 грн.,
тобто ним недоплачено на суму 1652.48 грн., які підлягають стягненню на користь
держави; ОСОБА_2 було виділено майна на суму 80602,78 грн., стягнуто з
ОСОБА_3 на її користь 55135,30 грн.; судового збору нею було сплачено на суму
3067.20 грн., переплата склала 1709.82 грн., які підлягають поверненню їй в порядку,
встановленому Законом України «Про судовий збір».
За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині розподілу судових витрат, в іншій частині - залишенню без змін.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 303,307,309,316 ЦПК України,
колегія суддів -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Попаснянського районного суду Луганської області від 28 листопада 2013 року - змінити:
скасувати в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь держави суми недоплаченого судового збору у розмірі 256,25 грн.; стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судових витрат у розмірі 2458,51 грн.; стягнення з ОСОБА_2 на користь держави суми недоплаченого судового збору у розмірі 532,82 грн. і ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_3 на користь держави суму недоплаченого судового збору у розмірі 1652.48 грн.;
в іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає чинності негайно, але протягом 20 днів може бути оскаржене
шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: