Головуючий суду 1 інстанції - Морозова С.М.
Доповідач - Соловей Р.С.
Справа № 1203/6362/2012
Провадження № 22ц/782/5409/13
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 лютого 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:
головуючого - судді Соловей Р.С.,
суддів Медведєвої Л.П., Пащенко Л.В.
при секретарі Скоробогатовій Ю.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Артемівського районного суду міста Луганська від 26 листопада 2013 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відновлення межі суміжних земельних ділянок і усунення перешкод у користуванні,
В С Т А Н О В И Л А:
В липні 2012 року позивачка звернулась до суду з позовом, який надалі змінила (а. с. 171 - 174), та просила відновити межу земельної ділянки АДРЕСА_1, що знаходиться в її (позивачки) користуванні, шляхом демонтажу гаража літер Н, що належить відповідачу ОСОБА_2 та частково знаходиться на земельній ділянці НОМЕР_1: по фасадній частині гаража - на 1,17 м, в тильній частині гаража - на 1,65 м, з перенесенням огорожі та металевих конструкцій за гаражем по всій довжині в тил ділянок на відстань в 1 метр від межі в бік земельної ділянки НОМЕР_2; усунути перешкоди у її користуванні земельною ділянкою АДРЕСА_1, зобов'язавши ОСОБА_2 прибрати чагарники і виноград на відстань 1,5м від відновленої межі земельних ділянок за НОМЕР_1 та НОМЕР_2 по АДРЕСА_1.
Оскаржуваним рішенням позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Вирішено відновити межу земельної ділянки АДРЕСА_1, що знаходиться в користуванні ОСОБА_3, шляхом демонтажу частки гаража літ. Н, який належить ОСОБА_2 і частково знаходиться на земельній ділянці НОМЕР_1: по фасадній частині гаража - на 1,17м, в тильній частині гаража - на 1,65м,з перенесенням огорожі та металевих конструкцій за гаражем по всій довжині в тил ділянок на відстань в 1 метр від межі в бік земельної ділянки НОМЕР_2; усунути перешкоди ОСОБА_3 у користуванні земельною ділянкою АДРЕСА_1, зобов'язавши ОСОБА_2 прибрати чагарники і виноград на відстань 1,5м від відновленої межі земельних ділянок за НОМЕР_1 та НОМЕР_2 по АДРЕСА_1.
Відповідач ОСОБА_2, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та закрити провадження у справі. Посилається на те, що є інше судове рішення, що набрало законної сили, за аналогічним позовом ОСОБА_3 до нього, тобто з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Заслухавши доповідь судді, пояснення апелянта, позивачки та її представника, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно з ч.1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду має бути законним та обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повинен вирішити справу згідно з законом, ухваливши рішення на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Згідно з положеннями статті 10 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.Згідно із статтею 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того, згідно із статтею 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.
Як вбачається з матеріалів справи, судом під час розгляду цієї справи були створені вказані умови, сторонам було роз'яснено їхні процесуальні права, вони мали можливість подавати докази та заявляти клопотання, зокрема, щодо надання, забезпечення чи витребування доказів. Судом першої інстанції були досліджені і оцінені докази, яким дано належну оцінку, як того вимагає стаття 212 ЦПК України.
У справі правильно встановлено наступні фактичні обставини.
Позивачка ОСОБА_3, згідно із договором дарування від 18.05.1977 р., є власником будинку АДРЕСА_1, розташованого на земельній ділянці площею 784 кв. м (а. с. 4 - 5).
Житловий будинок НОМЕР_2 по АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці загальною площею 940 кв. м, належить відповідачеві ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 11.06.2004 р. після смерті матері ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 110 - 113).
Задовольняючи позовні вимоги позивачки, суд першої інстанції керувався ст.. ст. 78, 91, 107, 116, 125, 152, ч. 2 ст. 198 Земельного кодексу України та виходив з висновків проведеної в рамках цієї справи судово-технічної експертизи № 162/3 від 30.04.2013 р., оскільки експертом досліджувались матеріали технічної інвентаризації, матеріали зйомки будівельного кварталу № 1087 від 1954 року, геозйомки суміжних земельних ділянок за 2013 рік та матеріали цієї цивільної справи. Суд не прийняв до уваги доводи відповідача про те, що спір між ним та позивачкою за заявленими у цій справі вимогами про той самий предмет та з тих самих підстав вже був розглянутий у іншій справі, судове рішення у якому набрало чинності, оскільки у цій справі виявлено інші обставини щодо проходження межі між земельними ділянками, на яких розташовані домоволодіння, що належать позивачці та відповідачеві.
Колегія суддів з висновками суду першої інстанції погоджується, оскільки вони відповідають встановленим фактичним обставинам та нормам матеріального права.
Апелянт, вважаючи оскаржуване рішення незаконним, ставить питання про його скасування та закриття провадження у справі. При цьому він вважає, що спір між ним та позивачкою за заявленими останньою вимогами вже був вирішений рішенням Артемівського районного суду міста Луганська від 08.02.2011 р., що набрало законної сили, яким ОСОБА_3 було відмовлено у задоволенні позову.
Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, зокрема, якщо набрало законної сили рішення суду, з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Як вбачається з рішення Артемівського районного суду міста Луганська від 08.02.2011 р., позов було заявлено ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визначення межі, усунення перешкод у користуванні домоволодінням і земельною ділянкою та про відшкодування моральної шкоди (а. с. 61 - 62).Вказане рішення було залишено без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 20.04.2011 р. (а. с. 63).
В рамках справи, що розглядається, відповідачем було заявлено клопотання про закриття провадження у справі з посиланням на зазначені судові рішення (а. с. 59 - 60). Ухвалою від 11.10.2012 р. за клопотанням відповідача провадження у справі було закрито (а. с. 67). Однак ухвалою апеляційного суду Луганської області від 17.01.2013 р. вказана ухвала про закриття провадження у справі була скасована, а справу було повернено для продовження розгляду до суду першої інстанції (а. с. 92 - 93). Апеляційний суд визнав невірними висновки суду першої інстанції щодо того, що рішенням Артемівського районного суду міста Луганська від 08.02.2011 р. було розглянуто пір між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про той самий предмет та з тих самих підстав.
В апеляційній скарзі апелянт не погоджується з висновками апеляційного суду в ухвалі від 17.01.2013 р., вважаючи, що апеляційний суд перевищив свою компетенцію, фактично скасувавши не лише ухвалу суду першої інстанції від 11.10.2012 р., а й рішення Артемівського районного суду міста Луганська від 08.02.2011 р. та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 20.04.2011 р.
Зазначені доводи апелянта не відповідають дійсності, оскільки ухвалою апеляційного суду від 17.01.2013 р. було скасовано лише ухвалу суду першої інстанції від 11.10.2012 р.
Крім того, слід зазначити, що суд апеляційної інстанції не може обговорювати законність та обґрунтованість висновків іншого судового рішення суду апеляційної інстанції. Вказана вище ухвала апеляційного суду від 17.01.2013 р. відповідачем ОСОБА_2 у касаційному порядку не оскаржувалась та є чинною, отже, обов'язковою для виконання судом першої інстанції, якому було спрямовано справу для продовження розгляду.
Іншим доводом апелянт зазначає, що у оскаржуваному рішенні судом першої інстанції взято до уваги рішення виконкому від 23.09.1988 р., та не дано оцінки іншому рішенню того ж виконкому за № 10/159 від 14.01.1992 р., яким його покійній матері ОСОБА_4 було дозволено БТІ зареєструвати самовільні будівлі, у тому числі гараж літер Н, після чого ним (апелянтом) було зареєстровано будівлі в БТІ м. Луганська 16.06.1992 р.
Натомість, з оскаржуваного рішення вбачається, що судом першої інстанції дано оцінку усім встановленим фактичним обставинам та доказам у їх сукупності, у тому числі і зазначеним вище апелянтом.
З матеріалів справи вбачається та обґрунтовано вказано у оскаржуваному рішенні, що з приводу розміщення спірного гаража конфлікт між позивачкою ОСОБА_3 і ОСОБА_4, а після смерті останньої - між позивачкою і ОСОБА_2 триває з 1988 року та не був вирішений (листи виконкому від 20.05.2004 р., від 21.09.2011 р.), у зв'язку з чим позивачка звернулась до суду. Як вбачається з листа голови міськвиконкому за № 2-400 від 23.09.1988 р. (а. с. 31), ОСОБА_4 без дозволу виконкому розпочато переобладнання літньої кухні під гараж, у зв'язку з чим їй вручено припис 09.06.1988 р. про заборону будівництва до вирішення питання на засіданні виконкому. Рішенням виконкому № 241/198 від 16.06.1988 р. виконком дав ОСОБА_4 дозвіл на переобладнання літньої кухні під гараж без зміни в розмірах. Фактично було знесено сараї літери В, Г, Д та побудовано гараж розмірами 4х5 м. Виконком пропонував перенести стіни гаража на 50 см від межі із земельною ділянкою ОСОБА_3
Крім того, апелянт стверджує, що ряд письмових доказів у справі є підробленими: копія схеми земельної ділянки домоволодіння НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 від 14.09.2005 р.; схема земельної ділянки НОМЕР_1 від 04.06.2004 р. та технічний план БТІ на домоволодіння НОМЕР_1, які не підтверджені оригіналами. Між тим, як зазначає апелянт, на цих підроблених доказах побудовано висновки експерта та висновки суду у оскаржуваному рішенні. У висновках експерта зазначено, що правовстановлюючі документи по відводу, проекти забудови, габаритні розміри та розміри площі земельних ділянок у інвентарних справах відсутні. Посилаючись на положення ч. ч. 1 та 2 ст. 107 Земельного кодексу України, апелянт зазначає, що для відновлення меж необхідні дані земельно-кадастрової документації, а у разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Експертом, на думку апелянта, при дачі висновків допущена вибірковість матеріалів інвентарних справ, неповнота дослідження існуючого матеріалу, різні підходи до аналізу земельних ділянок, суперечності та помилки при виконанні вимірів та розрахунків. Як результат, це призвело до збільшення розміру земельної ділянки позивачки за рахунок його (апелянта) земельної ділянки.
Вказані доводи апелянта є безпідставними. Апелянтом не надано було доказів на підтвердження підробленння документів.
З висновку експерта № 162/03 від 30.04.2013 р. (а. с. 127 - 151) видно, що експертиза виконана після надання необхідних документів, вивчення архівних матеріалів БТІ, дослідження спірних земельних ділянок, надання геодезичної зйомки земельних ділянок, а не лише на підставі копій документів, що є у справі (а. с. 128). Експертом досліджувались та співставлялись первинна інвентаризація земельної ділянки НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 від 25.10.1947 року, квартальна зйомка за 1954 рік, інвентаризація від 11.04.1974 р., від 04.06.2004 р.; по земельній ділянці НОМЕР_2 по АДРЕСА_1: первинна інвентаризація від 19.02.1953 р., квартальна зйомка за 1954 рік, інвентаризація від 23.08.1972 р., від 23.06.1987 р., від 02.10.1991 р.,від 04.06.2004 р., від 14.09.2005 р. тощо.
Експертом на підставі дослідження всіх наданих матеріалів встановлено, що спірний гараж побудовано з порушенням меж землекористування, а також визначено, що в користуванні власника земельної ділянки НОМЕР_2 знаходиться 16 кв. м земельної ділянки, що має бути в користуванні власника земельної ділянки НОМЕР_1. Експертом наведено підстави для зроблених висновків та розрахунки.
Отже, на думку колегії суддів, судом першої інстанції обґрунтовано взято в основу оскаржуваного рішення вказаний висновок судово-технічної експертизи, як об'єктивного та належного доказу.
Щодо доводів апелянта про зменшення площі його ділянки за висновками експертизи судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що спірним у справі є питання не про площу земельних ділянок, а про конфігурацію лінії межі між спірними земельними ділянками. Обгрунтовано судом зазначено, та підтверджується і поясненнями апелянта у судовому засіданні, що площі обох земельних ділянок значно перевищують інвентаризаційні розміри за рахунок самозахоплення землі за рахунок вулиці по довжині.
Оскаржуваним судовим рішенням на підставі доказів у справі та висновку судово-технічної експертизи встановлено дійсну межу, що відповідає приписам ст.. 107 Земельного кодексу України.
Апелянт вважає, що позивачка, вперше звернувшись до суду щодо оспорювання розміщення його гаража лише в 2007 році, пропустила строк позовної давності, який, на його думку, почав перебіг з 1992 року. Колегія суддів вважає вказані доводи апелянта такими, що не заслуговують на увагу, оскільки порушення ним землекористування є триваючим, а крім того, матеріалами справи не підтверджується, що відповідачем заявлялось про застосування позовної давності під час розгляду справи у суді першої інстанції.
Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що доводами апелянта не спростовуються висновки суду у оскаржуваному рішенні. Судом першої інстанції правильно визначено правовідносини, що виникли між сторонами, норми матеріального права, якими вони регулюються, дано об'єктивну оцінку встановленим фактичним обставинам та сукупності наданих доказів. Оскаржуване рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Згідно із ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Артемівського районного суду міста Луганська від 26 листопада 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення, та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом дватцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: