ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

03 лютого 2014 року Справа № Б8/104-12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Демидової А.М.

суддів:Владимиренко С.В.,

Плюшка І.А.,

Селіваненка В.П.,

Шевчук С.Р.,

розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "СТИРОЛОПТФАРМТОРГ"

про перегляд Верховним Судом України

постановиВищого господарського суду України від 04.09.2013

у справі№Б8/104-12

за заявоюУправління пенсійного фонду України в місті Обухів та Обухівському районі Київської області

доВідкритого акціонерного товариства "СТИРОЛБІОТЕХ"

пробанкрутство,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.02.2013, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2013, заяву ліквідатора боржника задоволено, визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу від 14.04.2010, укладений Відкритим акціонерним товариством "СТИРОЛБІОТЕХ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "СТИРОЛОПТФАРМТОРГ", за яким було відчужено майнові активи боржника, зокрема, нежитлову будівлю, розташовану за адресою: Київська обл., м. Обухів, вул. Промислова, 1-А.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.09.2013 у справі №Б8/104-12 ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю "СТИРОЛОПТФАРМТОРГ" звернулося з заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 04.09.2013 у справі №Б8/104-12, в якій заявник просить скасувати зазначену постанову, постанову суду апеляційної та ухвалу суду першої інстанцій, прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви ліквідатора про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 14.04.2010, мотивуючи свої вимоги неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції положень статей 203, 212, 215, 234 Цивільного кодексу України та статті 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

В обґрунтування своїх вимог заявником подано постанови Вищого господарського суду України від 21.12.2011 у справі №40/88пд, від 25.04.2012 у справі №38/396, від 07.09.2010 у справі №14/212пд, від 27.09.2012 у справі №5023/2032/12, від 08.12.2010 у справі 19/125/10 та від 22.01.2008 у справі №20-11/209.

Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, колегія суддів не вбачає підстав для допуску справи №Б8/104-12 до провадження Верховного Суду України з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 статті 11116 ГПК України) матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за подібних предмета і підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень. При вирішенні питання допуску справи до провадження Верховного Суду України враховується сукупність всіх наявних складових ознак неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Як вбачається зі змісту постанови від 04.09.2013 у справі №Б8/104-12, про перегляд якої подано заяву, Вищий господарський суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, оскільки спірний договір укладений боржником із заінтересованими особами, і в результаті його укладення кредиторам завдані збитки. При цьому суд касаційної інстанції виходив з встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи стосовно того, що станом на дату укладення оспорюваного договору, особа, якою було підписано договір зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "СТИРОЛОПТФАРМТОРГ", був керівником і учасником цього товариства та приймав участь у прийнятті рішень щодо надання згоди на укладення оспорюваного договору і одночасно перебував на посаді голови наглядової ради боржника, що свідчить про те, що керівник Товариства з обмеженою відповідальністю "СТИРОЛОПТФАРМТОРГ" є заінтересованою особою стосовно боржника як особа, що входить до складу його органів управління; крім того, продаж майна здійснювався за ціною нижчою від ринкової, у зв'язку з чим укладення договору спричинило збитки іншим кредиторам, а отже, метою укладення оспорюваного договору не було отримання прибутку.

Водночас у постановах від 25.04.2012 у справі №38/396 та від 27.09.2012 у справі №5023/2032/12, на які посилається заявник, суд касаційної інстанції визнав обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо відмови у позовах про визнання недійсними договорів, з огляду на те, що позивачами, в порушення приписів статей 33, 34 ГПК України, не доведено за допомогою належних і допустимих доказів наявності підстав для визнання спірних договорів недійсними, а обставини, на які в обґрунтування своїх позовних вимог посилаються позивачі, не є такими, які б тягнули за собою правові наслідки у вигляді недійсності укладених сторонами договорів.

У постанові від 08.12.2010 у справі №19/125/10 суд касаційної інстанції визнав необґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу на підставі частини одинадцятої статті 17 Закону про банкрутство, з огляду на те, що суди попередньої інстанції не визначили, яким кредиторам та у якому розмірі завдані або можуть бути завдані збитки.

Тобто, відповідні правові висновки, покладені в основу згаданих постанов суду касаційної інстанції, не можна розцінювати як ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки при їх прийнятті суд касаційної інстанції виходив з різних фактичних обставин справи .

Постанова Вищого господарського суду України від 22.01.2008 у справі №20-11/209 не може бути доказом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права з огляду на відмінність предмета і підстав позову у даній справі у порівнянні зі справою №Б8/104-12, у якій заявлено про перегляд постанови, що виключає подібність правовідносин у розумінні статті 11116 ГПК України. Так, у справі 20-11/209 предметом позову є стягнення заборгованості за договором суборенди; водночас у справі №Б8/104-12 розглядалась заява ліквідатора банкрута про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення.

Крім того, постанови Вищого господарського суду України від 21.12.2011 у справі №40/88пд та від 07.09.2010 у справі №14/212пд, якими рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справи направлено на новий розгляд до судів першої інстанції, не можуть бути доказами неоднакового застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, оскільки прийняття касаційною інстанцією постанови про скасування судових рішень судів нижчих інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення питання по суті, а тому на відповідні постанови не може здійснюватися посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 11116 ГПК України.

З огляду на викладене Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для допуску даної справи до провадження Верховного Суду України.

Керуючись статтями 86, 11116, 11121 ГПК України, Вищий господарський суд України

УХВАЛИВ:

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "СТИРОЛОПТФАРМТОРГ" у допуску справи №Б8/104-12 до провадження Верховного Суду України.

Головуючий суддяА.Демидова

СуддіС.Владимиренко

І.Плюшко

В.Селіваненко

С.Шевчук