Справа № 509/4968/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2014 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :

головуючого судді Гандзій Д.М.

при секретарях Сідих С.П., Черкасові Д.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 сільської ради Овідіопольського району Одеської області про визнання недійсними рішення ОСОБА_5 сільради та державного акту на право власності на земельну ділянку, -

В С Т А Н О В И В :

5 листопада 2013 року, позивачка звернулася до суду з вищезазначеною позовною заявою, в якій, вважаючи порушеними свої права землевласника, просила суд, визнати недійсним рішення ОСОБА_5 с/р № 598-XVI від 29.04.2005 р. «Про безкоштовну передачу у приватну власність громадянину ОСОБА_4 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель» та визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1380 га за адресою : АДРЕСА_1, зареєстрований 10.11.2005 р. в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010552900452, виданий на ім.`я ОСОБА_4

Ухвалою Овідіопольського райсуду Одеської області від 18.02.2014 р., провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 сільської ради Овідіопольського району Одеської області в частині визнання недійсними договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 30.06.2006 р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, ОСОБА_3 (реєстр. № 5042) - закрито, на підставі ст. 205 ч. 1 п. 2 ЦПК України.

В судовому засіданні, представники позивачки підтримали свої позовні вимоги.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позов не визнали, посилаючись на його безпідставність, необґрунтованість та відсутністю будь-яких порушень інтересів позивачки.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення судових повісток за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем свого проживання, причини неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутністю суду не надав (а.с. 104,116).

Представник відповідача ОСОБА_5 с/р в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, під розписку, однак надіслав на адресу суду свої заяви, в яких повністю заперечував проти задоволення позову та просив слухати справу за його відсутністю (а.с. 33,76,110).

Заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Згідно із ст.ст. 10,11 ЦПК України - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона - повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи : роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін на інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення вирішення справи.

Статтею 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Виходячи з приписів статті 59 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частина 1 статті 60 ЦПК України вказує, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 61 ЦПК України - обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції України наголошує - кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному Законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Право приватної власності - є непорушним.

Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених Законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Статтями 316-320,321,328 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава - не втручається у здійснення власником права власності.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені Законом, зокрема із правочинів і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із Закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статями 386-393 ЦК України передбачено - держава забезпечує рівний захист усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Підстави витребування майна від добросовісного набувача - повністю передбачені ст. 388 ЦК України.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном і може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно із ст. 1221 ЦК України, місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Аналізуючи приписи статті 1218 ЦК України, суд дійшов висновку - до складу спадщини входять лише ті права та обов'язки, носієм яких за життя був сам спадкодавець і які належали йому на законних підставах, тому, не набуття права власності на річ спадкодавцем - не дає законних підстав для виникнення такого права у спадкоємців померлого.

Відповідно до ст. 12 ЗК України - до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема : розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, організація землеустрою, а також, згідно із ст. 122 ЗК України - сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Як вказує стаття 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі : придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності, приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування, прийняття спадщини.

Одночасно, стаття 116 ЗК України передбачає, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Статтями 125 та 126 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки - виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених ч. 2 цієї статті.

Позивачка ОСОБА_1 у своєму позові зазначає, що в порядку спадкування за законом після смерті свого чоловіка ОСОБА_6, померлого 18.05.2003 р., на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 27.06.2006 р., вона набула право власності на житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, що розташований на земельній ділянці площею 0,155 га з адресою : АДРЕСА_1. Згодом, після оформлення своїх спадкових прав на будинок, позивачці стало відомо, що частина присадибної ділянки площею 0,1380 га. за оскаржуваним рішенням ОСОБА_5 с/р № 598 від 29.04.2005 р. була нібито незаконно передана у власність відповідачу ОСОБА_4, який, в свою чергу, отримав на неї оскаржуваний державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 860907 від 10.11.2005 р., і яку, 30.06.2006 р. на підставі нотаріально-посвідченого договору купівлі-продажу продав відповідачам - подружжю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с. 11-13,15,20,83).

Рішенням Овідіопольського райсуду Одеської області від 02.03.2009 р., яке набрало законної сили 24.11.2009 р. в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3, 3-тя особа ОСОБА_5 с/р про визнання недійсним нотаріально-посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 30.06.2006 р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, ОСОБА_3 (реєстр. № 5042) відмовлено повністю (а.с. 40,41).

Тобто, по вказаному питанню, вже було прийняте судове рішення з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, яке набрало законної сили 24.11.2009 р., у зв'язку з чим, ухвалою Овідіопольського райсуду Одеської області від 18.02.2014 р., провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 сільської ради Овідіопольського району Одеської області в частині визнання недійсними договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 30.06.2006 р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, ОСОБА_3 (реєстр. № 5042) - закрито, на підставі ст. 205 ч. 1 п. 2 ЦПК України (а.с. 129).

Суд вважає хибними і безпідставними посилання представника позивачки на те, що вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки між ОСОБА_4 і подружжям Дементіюк була заявлена ОСОБА_1 знову, у даному позові з інших підстав, враховуючи зміст вищевказаного рішення суду.

Вищевказаним рішенням Овідіопольського райсуду від 02.03.2009 р. було встановлено, що померлий чоловік позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_6 за життя не отримав державний акт на право власності на присадибну ділянку по АДРЕСА_1 - тобто у нього не виникло права власності на земельну ділянку, яка відповідно не увійшла до спадкової маси і щодо неї не відкрилася спадщина (ст. 1218 ЦК України). В свою чергу, ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину тільки на спадкове майно у вигляді вищевказаного житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, а права власності або права користування на присадибну ділянку, площею 0,1550 га, позивачка ОСОБА_1, у відповідності до положень ст.ст. 125,126 ЗК України - не набула до цього часу, рішення про передачу їй у власність або в користування цієї земельної ділянки ОСОБА_5 с/р не приймалось і межі в натурі (на місцевості) цієї земельної ділянки встановлені не були.

Суд встановив, що рішення виконкому ОСОБА_5 с/р народних депутатів № 66 від 07.07.1996 р. щодо передачі чоловіку позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_6 безоплатно у приватну власність ділянку у розмірі 0,155 га по АДРЕСА_1 - виконано не було, а тому суд вважає безпідставними і необґрунтованими посилання позивачки на схематичний ситуаційний план земельної ділянки на ім.`я ОСОБА_6 по АДРЕСА_1, який в розумінні ст.ст. 57-60 ЦПК України не є належним та допустимим документальним доказом (правовстановлюючим документом) будь-яких прав на земельну ділянку (а.с. 13,14).

В той же час, суд вважає, що оскаржуване рішення ОСОБА_5 с/р № 598-XVI від 29.04.2005 р. «Про безкоштовну передачу у приватну власність громадянину ОСОБА_4 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель» - було винесено у відповідності до норм Закону, зокрема ст.ст. 12,81,116,121 ЗК України, в подальшому, на виконання вказаного рішення сільради, у присутності голови сільради, землевпорядника сільради, відповідача ОСОБА_4 та його сусідів ОСОБА_7 та чоловіка позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_6, був виготовлений акт встановлення в натурі меж земельної ділянки, що надається у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка) в с. Прилиманське, Овідіопольского району Одеської області, який був підписаний всіма вказаними особами, в тому числі і самим ОСОБА_6 (а.с. 17,18).

Твердження представника позивачки про те, що нібито підпис чоловіка позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_6 під вказаним актом є підробленим - суд до уваги не приймає як безпідставні, необґрунтовані і не підтверджені документально.

Після отримання у встановленому законом порядку оскаржуваного державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 860907 від 10.11.2005 р., ОСОБА_4, на підставі діючого законодавства України, уклав нотаріально-посвідчений договір купівлі-продажу від 30.02.2006 р., відповідно до умов якого, він продав, а ОСОБА_2 та ОСОБА_8 придбали, належну ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,1380 га по АДРЕСА_1, Овідіопольського району з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, який був зареєстрований у погосподарській книзі ОСОБА_5 с/р за 2006-2010 р.р. під № 12 (а.с. 20).

Рішенням виконкому ОСОБА_5 сільради № 121 від 31.08.2006 р. - вказаний договір купівлі-продажу був зареєстрований (а.с. 69).

Крім цього, рішенням ОСОБА_5 с/р № 275-V від 15.06.2007 р. було частково задоволено протест прокурора Овідіопольського району Одеської області, внесено зміни в ОСОБА_5 с/р № 598-XVI від 29.04.2005 р. «Про безкоштовну передачу у приватну власність громадянину ОСОБА_4 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель» у зв'язку з допущеною помилкою в адресі ділянки : змінено АДРЕСА_1, встановлено межі земельних ділянок по АДРЕСА_1 у відповідності з документами, зобов'язано ОСОБА_1 демонтувати самовільно побудовану цегляну огорожу і перенести на межі у відповідності з наданою площею 0,16 га за адресою : АДРЕСА_1 (а.с. 70-72).

Факт самовільно захопленої позивачкою частини земельної ділянки площею 0,0439 га, яка належить відповідачам - подружжю Дементіюк, підтверджується листами Управління з контролю за використанням та охороною земель в Одеській області від 22.11.2006 р. та від 01.02.2007 р., актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 14.11.2006 р., складеного Одеським ОГУЗР їх приписом № 123 від 14.11.2006 р., винесеного у відношенні ОСОБА_1 за фактом самовільного захоплення землі площею 0,0439 га, а також рішенням Овідіопольського райсуду Одеської області від 29.11.2012 р., яке набрало законної сили 10.12.2012 р., яким було зобов'язано ОСОБА_1 за власний рахунок знести капітальну огорожу на земельній ділянці площею 0,0439 га, яка входить до складу належної ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,1380 га під АДРЕСА_1, зобов'язано ОСОБА_1 повернути ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0439 га., яка входить до складу земельної ділянки 0,1380 га та постановами ВДВС Овідіопольського РУЮ Одеської області про закінчення виконавчого провадження від 12.07.2013 р. по виконанню вищевказаного рішення суду за виконавчими листами № 2-505 виданих судом 21.03.2013 р. (а.с. 43-53,64-68).

В подальшому, відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3, 22.04.2013 р., у встановленому законом порядку отримали свідоцтва про право власності на спірну земельну ділянку, площею 0,138 га (а.с. 54-57).

Таким чином, з огляду на викладене суд вважає, що оскаржуване рішення ОСОБА_5 с/р № 598-XVI від 29.04.2005 р. «Про безкоштовну передачу у приватну власність громадянину ОСОБА_4 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель» було ухвалене у відповідності до норм чинного на час його винесення законодавства та відповідало нормам ЗК України, як і відповідає нормам Закону виданий на ім.`я ОСОБА_4 оскаржуваний державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 860907 від 10.11.2005 р., площею 0,1380 га для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель - у зв'язку з чим, на думку суду, в задоволенні позову слід відмовити повністю, як безпідставному і необґрунтованому, так як будь-які майнові законні права та інтереси позивачки, при укладанні оскаржуваного рішення сільради і при видачі держакту на землю на ім.`я ОСОБА_4 - порушені не були, з урахуванням самовільного захвату ОСОБА_1 частини земельної ділянки, яка на законній підставі належить відповідачам - подружжю Дементіюк.

Керуючись ст.ст. 10,11,57-61,209,212-215,218 ЦПК України, ст.ст. 316,319,321,328,1221 ЦК України, ст.ст. 12,81,116,120,121,125,126 ЗК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 сільської ради Овідіопольського району Одеської області про визнання недійсними рішення ОСОБА_5 сільради та державного акту на право власності на земельну ділянку - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Суддя Гандзій Д.М.