Судове рішення #35363515

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ


ПОСТАНОВА

Іменем України

м. Сімферополь


17 лютого 2014 року 15:00 Справа №801/698/14


Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Латиніна Ю.А., при секретарі Музика О.С. за участю позивача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Сімферопольського районного відділу Головного управління Державної імміграційної служби України в АР Крим

про визнання відмови протиправною та спонукання до виконання певних дій

Суть справи: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Сімферопольського районного відділу Головного Управління державної міграційної служби України в Автономній Республіці Крим (далі - відповідач) про визнання протиправною відмову відповідача та зобов'язання зареєструвати позивача та її неповнолітніх дітей ОСОБА_2, ОСОБА_3 у будинку АДРЕСА_1.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на звернення позивача з заявою від 17.01.2014 р. про реєстрацію за місцем постійного проживання, отримав відмову з підстав неможливості її проведення у садовому будинку. Вважають, що така відмова порушує їх гарантовані конституційні права, що стало підставою для звернення до суду.

Позивач у судовому засіданні на позовних вимогах наполягала з підстав викладених у позові.

Представник відповідача до суду не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином. Надав клопотання про розгляд справи за його відсутності, разом з запереченням, у яких вважав свої дії щодо відмову у реєстрації позивачів правомірними.

Суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності представника відповідача, керуючись ст. 128 КАС України, на підставі наявних доказів.

Розглянув матеріали справи, дослідив зібрані докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -


ВСТАНОВИВ:


ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0669 га, розташованої в АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09 липня 2010 року по рєстру №3-864.


На зазначеній ділянці позивачем було збудовано будинок, та позивачу видано свідоцтво на право власності на нерухоме майно від 28 грудня 2012 року на садовий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1, на який 01 квітня 2013 року за останньою зареєстровано право власності.

Листом від 18.01.14 за вих. № 331/01-35 відповідачем було відмолено у реєстрації ОСОБА_1 та членів її сім'ї на підставі того, що вказаний будинок є садовим та не розташований в межах населеного пункту.

Позивач не погодився з такою відмовою відповідача, що стало підставою для звернення до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість позивних вимог, наявність підстав для задоволення адміністративного позову суд зазначає наступне.

Центральним органом виконавчої влади, утвореним для реалізації державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, є Державна міграційна служба України, про що зазначено у п.1-2 Положення про Державну міграційну службу в Україні, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 р. № 405.

Відповідно до Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року N 405/2011 Державна міграційна служба України відповідно до покладених на неї завдань здійснює реєстрацію /зняття з реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб, веде відповідні реєстраційні обліки.

ДМС України здійснює свої повноваження безпосередньо та через головні управління міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управління, відділи (сектори) міграційної служби в районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Законом, яким відповідно до Конституції України регулюються відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними актами, а також визначаються порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлюються випадки їх обмеження є Закон України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" №1382 від 11.12.2003 р.

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" №1382 від 11.12.2003 р. (далі - Закон) передбачено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Відповідно до статті 3 Закону реєстрація - внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.

Обов'язок зареєструватись за місцем проживання в органах реєстрації покладений ч.1 ст.6 Закону на громадянина України, а також іноземця чи особу без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах.

Згідно зі ст.379 Цивільного кодексу України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 09 липня 2010 року №3-864 ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,669 га, кадастровий номер 0124788700.10.001.0643, призначену для ведення садівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 28.12.2012 року садовий будинок за адресою АДРЕСА_1, є приватною власністю ОСОБА_1

Крім того, Сімферопольським міським бюро технічної інвентаризації, позивачу 21.09.2012 був виданий технічний паспорт на вказаний садовий (дачний) будинок.

Отже, позивач має необхідні правовстановлюючі документи на садовий будинок та земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1

Суд зазначає, що з метою обслуговування зазначеного будинку ОСОБА_1 здійснювалась сплата за користування електричною енергією, надання послуг з водопостачання та газопостачання, що підтверджується абонентськими книгами, наданими до матеріалів справи

Таким чином, суд зазначає, що садовий будинок позивача, розташований за вказаною адресою, відноситься до інших приміщень відповідно до визначення ст.379 ЦК України, отже, є житлом.

Проте матеріали справи свідчать про відмову в проведенні реєстрації ОСОБА_1 та її дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вказаному домоволодінні, у зв'язку з тим, що дачний будинок не визнано житловим.

Суд не погоджується з посиланнями відповідача, що даний будинок не визнано житлом, оскільки він є житловим будинком, що призначений та придатний для постійного в ньому проживання.

Статтею 14 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових та службових осіб з питань свободи пересування, вільного вибору місця проживання, реєстрації місця проживання чи місця перебування особи можуть бути оскаржені в установленому законом порядку.

Суд враховує, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.

Вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що невиконання відповідачами покладених на них Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" обов'язків призводить до порушення прав позивачів. Крім цього, це суттєво обмежує і здійснення інших цивільних, громадських та політичних прав позивача, які підлягають безумовному захисту.

Суд також зазначає, що відповідно до статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права.

Верховенство права закріплено у частині першій статті 8 Конституції України як загальноправовий принцип: "В Україні визнається і діє принцип верховенства права". За змістом це один із найбагатогранніших правових принципів. Один із елементів принципу верховенства права втілено у статті 3 Конституції України: "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю".

Одним з проявив верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції звичаї тощо. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність осіб.

Європейський Суд з прав людини розкриває зміст принципу верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу. Однією з таких вимог є вимога про якість закону. Під законом тут мається на увазі положення нормативно-правового акта. По-перше, закон повинен бути доступним особі, тобто містити зрозумілі й чіткі формулювання, які б давали можливість особі самостійно або з відповідною консультацією регулювати свою поведінку. По-друге, він має бути передбачуваним, тобто таким, щоб особа могла передбачити наслідки його застосування. По-третє, закон повинен відповідати всім іншим вимогам верховенства права, зокрема він з достатньою чіткістю має встановлювати межі дискреційних повноважень, наданих суб'єктам владних повноважень, та спосіб їх здійснення. Це необхідно, щоб особа була захищеною від свавілля суб'єктів владних повноважень (п. 27 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Круслен проти Франції" від 24 квітня 1990 року).

Крім того, суд зазначає, що прийняття рішень, вчинення дій пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення (дії), є критерієм, який випливає з принципу пропорційності (адекватності). Дотримання принципу пропорційності особливо важливе при прийнятті рішень або вжитті заходів, які матимуть вплив на права, свободи та інтереси особи. Метою дотримання цього принципу є досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямовані рішення або дії суб'єкта владних повноважень, та інтересами конкретної особи.

Кожен громадянин України не може бути позбавлений права на освіту, медицину, участі у виборах та інших прав, які встановлено та гарантовано Конституцією України та законодавчими актами держави.

Враховуючи конституційний принцип верховенства права, суд вважає, що право особи на свободу вибору місця проживання та можливість користування правами та свободами, які закріплені Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами, не може бути обмеженим.

Відмовляючи у проведенні реєстрації за обраним позивачами місця проживання, відповідач фактично обмежив реалізацію їх прав та інтересів щодо гарантованого Конституцією України обрання місця проживання, як громадян України.

Отже, відповідач у даному випадку обмежив визначенні вище права позивачів, що свідчить про доведеність заявленого позову.

Стаття 71 КАС України передбачає обовязок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Приймаючи до уваги викладені висновки суду стосовно доведеності протиправної поведінки Сімферопольського РВ ДМС України в АРК, суд вважає позовні вимоги щодо визнання протиправної відмови відповідача у реєстрації та зобов'язання останнього зареєструвати ОСОБА_1 та її неповнолітніх дітей за адресою: АДРЕСА_1, правомірними та такими що відповідають нормам діючого законодавства України.

Даний спосіб захисту права є повним та достатнім для відновлення порушених прав ОСОБА_1 щодо вільного обрання та реєстрації за місцем проживання.

З огляду на викладене, приймаючи до уваги встановлені судом факти та відповідні їм правовідносини, оцінюючи наведені сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що наявні достатні підстави для задоволення позову з урахуванням викладених вище висновків суду.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Отже, судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до суду у розмірі 68,82 грн. підлягає стягненню з Державного бюджету України на його користь.

Під час судового засідання, яке відбулось 17.02.2014 року, оголошена вступна та резолютивна частина постанови, а 20.02.2014 року постанова складена у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 11, 94, 98, 160-163, 167 КАС України, суд -


ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнання протиправною відмову Сімферопольського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в АР Крим у реєстрації ОСОБА_1 та її неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 викладену у листі від 18.01.2014року.

3. Зобов'язати Сімферопольський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в АРК зареєструвати ОСОБА_1 та її неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3, за адресою: АДРЕСА_1.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 68,82 гривень судового збору.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.



Суддя Латинін Ю.А.









Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація