Справа № 1202/1805/2012

2/407/3/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2014 року Антрацитівський міськрайонний суд Луганської області у складі:

головуючого - судді: Афанасьєва В.О.,

при секретарі : Лисенко Є.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Антрацит цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 «про поділ майна подружжя» та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 «про поділ майна подружжя»,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до Антрацитівського міськрайонного суду із позовом до ОСОБА_2 «про поділ майна подружжя».

ОСОБА_2 звернувся до Антрацитівського міськрайонного суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 «про поділ майна подружжя».

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, 01.07.1989 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_2. Шлюб був зареєстрований Іванівською селищною радою Антрацитівського району Ворошоливоградської області, актовий запис №25 від 01.07.1989 року, про що видано свідоцтво про укладення шлюбу НОМЕР_2. ІНФОРМАЦІЯ_1 від шлюбу у них народилася донька ОСОБА_3. Протягом двох-трьох років перед поданням позовної заяви сумісне життя з відповідачем не склалося, в сім'ї постійно виникали сварки, не було взаєморозуміння, що призвело до фактичного припинення шлюбних відносин, та починаючи з листопада 2011 року вони почали мешкати окремо, однак оскільки за період сумісного проживання було придбане нерухоме майно, в тому числі і магазин «ІНФОРМАЦІЯ_2» розташований за адресою : АДРЕСА_4, вони продовжували вести сумісні фінансові справи за організацією роботи та торгівлі у вищезазначеному магазині. В період шлюбу з відповідачем ними було придбане наступне майно: 22.10.1997 року ними, на ім'я ОСОБА_2, придбаний будинок із земельною ділянкою, розташований за адресою: АДРЕСА_5, вартість вищезазначеного майна складає 16 тис. грн. Згідно договору купівлі-продажу від 16.12.1998 року, зареєстрованого в реєстрі №3135 приватним нотаріусом Антрацитівського міського та районного нотаріального округу Луганської області та засвідченого нотаріусом ОСОБА_4, на її ім'я, придбана квартира, яка складається з трьох кімнат загальною площею 47,5 кв.м., житловою площею 35,0 кв.м. розташована за адресою АДРЕСА_2. В зв'язку із тим, що на момент купівлі квартира знаходилась в поганому стані, без опалення, електрики та води, в зазначеній квартирі був проведений ремонт, а саме: встановлене опалення, водопостачання, каналізація, електропроводка, в повному обсязі були проведені внутрішні роботи, також в зазначеній квартирі знаходилась нова пральна машина -автомат «Вірпул», яка була придбана в 2010 році в м.Луганськ в магазині «Комфі» за 2 тис. 500 грн., а також холодильник «Вірпул», який вона придбала в 2007 році в м.Красний Луч в магазині «Електротовари» за 3 тис. 500 грн. В листопаді 2000 року, оскільки її чоловік був раніше засуджений умовно, строком на три роки, то вони не хотіли реєструвати нерухомість на його ім'я, а на неї вже була зареєстрована нерухомість, за довіреністю з його матір'ю - ОСОБА_5, ними в АДРЕСА_4. була придбана квартира на ім'я ОСОБА_5, на грошові кошти, які вона взяла в борг у своїх родичів , яка складається з двух кімнат загальною площею 44,9 кв.м., на яку внаслідок вона оформляла документи. А саме офіційно переводила зазначену квартиру з житлового фонду в нежитловий, оформляла при цьому документи в офіційних інстанціях. Після чого зазначена квартира була перебудована, проведена реконструкція, різноманітні ремонтні роботи, зроблений окремий вхід, у що були вкладені її грошові кошти, які вона брала в борг у своїх родичів. Таким чином був оформлений магазин «ІНФОРМАЦІЯ_2», який знаходився за вищевказаною адресою, та по теперішній час функціонує та зареєстрований на ім'я ОСОБА_5, а фактично належить їй та відповідачу. В зазначеному магазині продаються продукти харчування, предмети побутової хімії, напої та інші побутові товари. Окрім того в зазначеному магазині знаходиться товар на 80 тис. грн.. та придбане нею разом з відповідачем обладнання. А саме: холодильна вітрина, яку вона придбала в кінці 2011 року в м.Луганськ в фірмі «Айстек», три морозильні камери, які вона придбала у вищезазначеній фірмі в 2008 році, кондиціонер, який вона придбала в 2011 році в магазині «Комфі» м.Луганськ, вітрини виставочні в кількості 6 штук, які вона придбала в м.Луганськ в фірмі «Айстек», ксерокс «Кенон», придбаний в м.Красний Луч в 2011 році, касовий апарат «Геко», придбаний в м.Красний Луч в 2012 році. Також зазначає, що 11.07.2004 року згідно договору купівлі-продажу ВВЕ №196374, засвідченого державним нотаріусом Антрацитівської міської нотаріальної контори. Барабаш О.М. та зареєстрованого в реєстрі №715 нею в АДРЕСА_3 була придбана квартира, яка складається із трьох кімнат загальною площею 75,6 кв.м., житловою площею 38,9 кв.м. 16.08.2005 року згідно договору купівлі-продажу нежитлової будівлі (договір ВСМ №170301) засвідченого приватним нотаріусом Антрацитівського районного нотаріального округу Луганської області ОСОБА_7, та зареєстрованого в реєстрі №409, нею придбана нежитлова будівля, тобто магазин «ІНФОРМАЦІЯ_3» з земельною ділянкою розташованою за адресою : АДРЕСА_1. Вказує, що відповідач не бажає розділити в добровільному порядку майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, тому вона звернулася з позовом до суду.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 зазначив, що в період шлюбу з відповідачкою, точну дату він не пам'ятає, в період з 2005-2006 рр. сторонами був придбаний на суму, еквівалентну 17000 доларів США, автомобіль «Фольцваген Транспортер» реєстраційний номер НОМЕР_1, який на праві власності був зареєстрований на ім'я ОСОБА_1 Зазначений автомобіль в порушення ст.. 65 СК України, без його згоди, був проданий 14.11.2011 року відповідачкою в той час, коли вони однією сім'єю не мешкали та шлюбні відносини між ними були закінчені. На момент продажу зазначеного автомобілю його вартість складала 12000 доларів США, або 96000 грн. Всі гроші, отримані від продажу автомобіля, відповідачка забрала собі. Про продаж нею автомобіля йому стало відомо від сторонніх осіб. Вказує, що ст.. 60,70 СК України він має право на ? частину грошових коштів, отриманих від продажу автомобіля - 48000 грн. Він бажає, щоб з відповідачки була стягнута зазначена сума. Зазначив, що в період сумісного життя з відповідачкою всі гроші знаходилися у неї, та вона ними розпоряджалася на свій розсуд. На наступний день, після продажу автомобілю за їх сумісні гроші, які знаходилися у відповідачки, вона придбала за 200000 грн. автомобіля «Фольцваген» номерний знак НОМЕР_3, який зареєстрований на праві власності на родичів. Зазначає, що підлягає поділу не перераховане в позові ОСОБА_1 майно, яке знаходиться в магазині за адресою АДРЕСА_1 придбане в шлюбі за спільні кошти товар на суму 219000 грн.. Він просить стягнути з відповідачки половину його вартості 109500 грн. Також зазначає, що ОСОБА_1 не зазначила майно, яке підлягає розділу та придбане в шлюбі за спільні кошти на суму 54700 грн., яке знаходиться в магазині за адресою смт Іванівка АДРЕСА_1, а саме: 2 холодильні вітрини вартістю 10000 грн., на суму 20000 грн., 2 морозильні камери вартістю 5000 грн. на суму 10000 грн., холодильна шафа вітрина вартістю 4000 грн., електростанція вартістю 4500 грн., 3 вітрини вартістю 500 грн. вартістю 1500 грн., вітрина вартістю 10000 грн., комп'ютер з відеоспостереженням вартістю 4000 грн., телевізор для співробітників вартістю 700 грн. Просить виділити зазначене майно в натурі ОСОБА_1, а з неї стягнути ? частину його вартості - 27350 грн. Вказує, що сторонами в період спільного проживання придбано комп'ютер вартістю 5000 грн., який ОСОБА_1 вивезла з квартири за адресою АДРЕСА_2, де він знаходився. Просить стягнути половину його вартості з ОСОБА_1, а саме 2500 грн.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити посилаючись на обставини зазначені в позовній заяві. Зустрічні позовні вимоги не визнала, просила відмовити в їх задоволенні зазначивши, що товар, який зазначений в позові придбала вона, про що у неї є всі документи. Щодо іншого майна зазначила, що вітрина вартістю 4000 грн. знаходиться в оренді. Комп'ютер є єдиним майном, яке належить сторонам, та він знаходиться у доньки. Автомобіль був проданий в жовтні 2011 року, тобто коли вони проживали разом з ОСОБА_2 Гроші від продажу автомобіля поділили та витратили на спільні потреби подружжя та дитину. Всією підприємницькою діяльністю займалася фактично вона від імені ОСОБА_2 Щодо розібраних об'єктів нерухомості, то винен відповідач, який не займався ними та практично не утримував сім'ю матеріально, нічим не займався та практично не працював. Всім займалася вона, утримувала сім'ю та доньку матеріально. Зазначила, що його практично дома не було, оскільки він займався протиправною діяльністю внаслідок якої був засуджений умовно. Квартиру під магазин «ІНФОРМАЦІЯ_2» вона купувала, коли він був засуджений, тому її оформили на матір ОСОБА_2 Магазин був рентабельним, та приносив дохід. Товар завозила в магазин вона, але внаслідок того, що відповідач змінив замки і не пускав її в магазин, магазин закрили, а товар він продав. Розлучились в листопаді 2011 року. Практично всі документи на спірне майно залишилися у відповідача, та через свою халатність відповідач загубив документи. В 1996 році відповідач був затриманий міліцією та перебував там три тижні.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги ОСОБА_1 підтримала, просила задовольнити їх в повному обсязі посилаючись на обставини викладені в позовній заяві. В задоволенні зустрічних позовних вимог просила відмовити в повному обсязі зазначивши, що ОСОБА_2 не маючи жодних доказів, а також не додавши до зустрічного позову необхідних документів заявив зустрічний позов. Вказала, що зазначений позов не підлягає розгляду, оскільки вимоги позову ОСОБА_2 необґрунтовані. Зазначила, що в 2006 році ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був придбаний автомобіль «Фольцваген транспортер» 1999 року випуску, державний номер НОМЕР_1, який знаходився до листопада 2011 року в їх користуванні, після чого зазначений автомобіль за обоюдною згодою, в період їх спільного мешкання однією сім'єю був переданий іншому громадянину за 72000 грн. Зазначені грошові кошти від продажу автомобілю вони витратили на придбання частини товару магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2», вугілля, також частину грошей вони передали доньці. Зазначила, що відповідачу про це достовірно відомо, однак він умисно повідомляє суду неправдиві факти з метою отримання матеріальної вигоди. Зазначений в зустрічній позовній заяві автомобіль «Фольцваген» номерний знак НОМЕР_3 не належить на праві власності їй, а також її родичам та зазначений факт є видумкою ОСОБА_2 Зазначає, що з приводу товару, який зазначений ОСОБА_2, не надані жодні докази. З приводу обладнання зазначеного позивачем на суму 54700 грн. зазначила, що частина його знаходиться в оренді, а комп'ютер вони передали доньці. Тому зазначила, що жодних доказів за зустрічними позовними вимогами ОСОБА_2 не надано.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги визнав частково, зазначив, що в позовній заяві ціна майна не відповідає дійсності та значно завищена. Також магазин «ІНФОРМАЦІЯ_2» не є його власністю, тому не може бути розділений в судовому засіданні, оскільки квартира купувалась його матір'ю. Просив поділити магазин «ІНФОРМАЦІЯ_3» на дві частини. Вимоги зазначені в зустрічній позовній заяві підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити посилаючись на обставини викладені в позовній заяві. Зазначив, що грошовими коштами займалась дружина та вела фінансові справи. Щодо автомобілю, який вона купила після продажу спільного автомобілю, то він не прохає його поділити в зв'язку з тим, що автомобіль дружина оформила на доньку. Всіма документами займалася дружина. Щодо ремонтних робіт в магазинах, то ремонтом займався його батько, а вже пізніше стали наймати робітників. У нього є будинок по вул.. Совхозна, 5, який отримав він по договору дарування, але будинок не придатний до проживання. В будинку за адресою АДРЕСА_3 відсутні умови для проживання. Квартиру розташовану за адресою АДРЕСА_4 мати купувала для себе, після чого він взяв зазначену квартиру в оренду під магазин. Точних даних про борги сім'ї він не має, знає тільки про їх наявність. В податкову декларації здавала дружина. Спочатку займався підприємницькою діяльністю він, потім почала допомагати дружина, товар постачав він. Офіційно шлюб розірвано квітні 2012 року. В вересні дружина придбала машину. В листопаді 2011 р. продала автобус. Він звертався до суду з позовом про накладення арешту та визнання договору недійсним щодо продажу автомобіля, який був придбаний у 2005 році. Коли саме був проданий автомобіль, точну дату він не знає. Зазначив, що не проти, щоб за ним визнали ? частину магазину «ІНФОРМАЦІЯ_3» в натурі та ? вартості обладнання та іншого майна, яке визнати за позивачкою. Також просить виділити нерухомість за адресою по АДРЕСА_3. Вартість автомобіля просить розділити, як зазначила позивачка, виходячи з вартості його при продажі, а саме 75000 грн. Всі документи по підприємницькій діяльності були у позивачки. З приводу зниклих документів він звертався до прокуратури та міліції. Розібрали деякі об'єкти нерухомості, які є предметом спору разом з братом позивачки.

Представник відповідача ОСОБА_2 зазначила, що позовні вимоги ОСОБА_1 визнають частково, оскільки ціна об'єктів нерухомості та іншого спірного майна значно перевищена, просять розділити таким чином, як зазначив ОСОБА_2 Зустрічні позовні вимоги підтримує в повному обсязі просить їх задовольнити посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.. Зазначила, що автомобіль був проданий в період сумісного проживання, тому повинен підлягати поділу. Щодо магазину «ІНФОРМАЦІЯ_3», то ОСОБА_2 є підприємцем, тому визнавання за позивачкою зазначеного магазину позбавить його засобу до існування. Підприємництвом останнім часом займалася відповідачка, та тільки в останні роки вона була зареєстрована як приватний підприємець. ОСОБА_2 з 2000 року був зареєстрований як підприємець, та вся документація була оформлена на нього. Він постійно працював та утримував сім'ю, займався поставкою товару в магазини та фактично працював водієм. Окрім цього він працював в лісництві та на шахті, займався ремонтом квартири та утримував сім'ю.

Третя особа у судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином.

Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні пояснила, що працювала з позивачкою, коли працювала в школі в їдальні. Вони привозили продукти, більше трьох років тому. З позивачкою працювала безпосередньо. Відповідач дуже рідко привозив продукти. В магазині «ІНФОРМАЦІЯ_2» бувала часто. ОСОБА_5 жодного відношення до цього магазину не мала, ніколи її там не бачила.

Свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні пояснила, що позивачку знає дуже давно. Знає що відповідач проживаючи з позивачем пропадав близько двох років з 2000 року, на рік-два. В той час, приблизно 2000 рік, позивачка збиралася покупати магазин і збиралася брати в борг гроші у батька - ОСОБА_11, близько 50 тисяч гривень. Відповідач дуже рідко їй допомагав. Відповідач дуже рідко їй допомагав, позивачка вирішувала проблеми магазину, сама носила важкий товар. Вона вважала, що і магазин «ІНФОРМАЦІЯ_2» і увесь бізнес оформлений на позивачку. Мати відповідача в магазині бачила лише як покупця. Відповідач магазин закрив, а товар вивіз, хоча магазином займалася позивачка.

Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні пояснила, що магазином «ІНФОРМАЦІЯ_2» займалася позивачка і вона вважала, що вона і є власницею цього магазину. Їй відомо, що позивачка покупала цей магазин.

Свідок ОСОБА_13 у судовому засіданні пояснила, що працює в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_3» продавцем, відношення зі сторонами в неї нормальні. На роботу її приймала позивачка, вона ж веде і всі справи магазину. Відповідач зрідка появлявся в магазині, але не займався справами. Раніше допомагав розвантажувати товар, але більше року припинив і це. Стосовно магазина «ІНФОРМАЦІЯ_2» вона вважала, що це магазин позивачки. Позивач дуже вправний власник та організатор.

Свідок ОСОБА_14 у судовому засіданні пояснила, що 8 років, з 2004 по 2012 рік працювала в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_2». Магазин працював, їм займалася позивачка. Вона їздила за товаром, розбиралася з постачальниками. Відповідач не допомагав практично, єдине спочатку допомагав розвантажувати товар, однак потім і цього не став робити. Відповідач брав в магазині товар, його мати в магазині лише скуплялася, про те, що магазин оформлений на неї, вона не знала. З усіма інстанціями, з усіма проблемами розбиралася позивач, хоча за документами підприємцем був відповідач. Фактично усіма справами займалася позивач.

Свідок ОСОБА_15 у судовому засіданні пояснила, що працює в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_3» та в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_2» з 2009 року. Усіма справами магазинів займалася позивач. Відповідач за цей час жодної допомоги їй не надавав.

Свідок ОСОБА_16 у судовому засіданні пояснив, що є батьком позивачки. Йому відомо, що її зять тривалий час був у розшуку. До нього зверталася дочка, прохала зайняти грошей на квартиру. Він отримав більше 55 тисяч заборгованості і він зайняв їй. Дочка купила магазин, а магазин оформили на мати відповідача, оскільки боялися щоб його не конфіскували, бо зять був в бігах і у нього були проблеми із законом. Про передачу грошей було написано розписку дочкою. Коли в 2000 році він надавав грошу в борг, зятя не було, він був в бігах.

Свідок ОСОБА_17 у судовому засіданні пояснила, що він є братом позивачки. З приводу магазина «ІНФОРМАЦІЯ_2» йому відомо, що сестра брала гроші в борг у їх батька на покупку квартири для облаштування магазину. Придбали квартиру у гр.ОСОБА_18. Він тоді працював в ларці, яким володіли позивач та відповідач. Відповідач рідко приймав участь в роботі магазина.

Свідок ОСОБА_19 у судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_2 був водієм та розвантажував вантажі до 2011 року. 23.11.2011 року звільнилася. Має неприязні стосунки з позивачкою. Товар був спільний. Їй відомо, що відповідач та позивач припинили сумісне проживання . Позивачка займалася фінансовими, документальними питаннями заказу та поставок товарів. Відповідач виконував функції водія. З 2009 року вона уклала договір з ОСОБА_2 , однак в трудовій книжці в неї нічого не було записано, договору про матеріальну відповідальність не укладала. Про доходи позивача та відповідача їй нічого не відомо. Як розподілялися кошти між подружжям їй не відомо. Близькою подругою подружжя вона не була. Вела зошити з продажу товару для себе, оскільки вважала себе матеріально відповідальною.

Свідок ОСОБА_21 у судовому засіданні пояснив, що є другом відповідача з 1999 року. Допомагав відповідачу ремонтувати магазин. Спільний інтерес з відповідачем - охота. Хто займався документами про підприємницьку діяльність він не знає.

Свідок ОСОБА_22 у судовому засіданні пояснив, що є другом відповідача зі школи, та кумом з 1991 року. З позивачкою має неприязні стосунки. Відповідач працьовитий, робив на шахті. Пізніш він організував підприємницьку діяльність, на батьківській машині возив товар. Він приймав участь в ремонті магазинів. Квартиру в якій розташований магазин «ІНФОРМАЦІЯ_2» покупала його мати. Про те, що батько позивачки займав їй гроші, йому не відомо. На скільки йому відомо, вони не проживають разом з літа 2011 року.

Свідок ОСОБА_23 у судовому засіданні пояснив, що є приятелем відповідача. З початку 90-х років вони разом їздять на турніри з собаківництва. ОСОБА_2 з його точки зору добрий чоловік. Він був депутатом селищної ради, зараз є членом виконкому селищної ради. Хто займався оформленням дозвільних документів на магазин йому не відомо. Чому на дозвільних документах стоїть підпис позивачки, йому не відомо.

Свідок ОСОБА_24 у судовому засіданні пояснив, що з 1999 року знає ОСОБА_2, який займався підприємницькою діяльністю. Позивачка з 2000 року займалася магазинами. ОСОБА_2 нічим іншим окрім підприємницької діяльності не займався. В магазинах неодноразово бачив позивачку.

Свідок ОСОБА_25 у судовому засіданні пояснив, що з 1997 року знає відповідача. При ньому позивач купив квартиру на першому поверсі в с Іванівка, які тоді були ціни на квартири йому не відомо. Приблизно з 2011 року відповідач казав, що фактично не проживає з позивачкою. Про те, що позивач продала мікроавтобус, відповідач не знав.

Свідок ОСОБА_26 у судовому засіданні пояснила, що в кінці 2000 року ОСОБА_1 працювала у вагончику, і отримала пропозицію купити приміщення квартири ОСОБА_18 під магазин. Вони купили цю квартиру приблизно за 2000 доларів США. Вона була присутня при передачі грошей ОСОБА_18. Відповідач та його мати не були присутні при продажу. Мати відповідача жодної участі в придбанні та облаштуванні магазина участі не брала.

Свідок ОСОБА_28 в судовому засіданні пояснив, що до 2000 року він проживав в смт Іванівка, потім переїхав забравши матір. Мати квартиру продала ОСОБА_1, вона домовлялась про суму, принесла грошові кошти в сумі 2000 доларів. Мати казала, що вона їздила до нотаріуса оформляти документи. Мати ОСОБА_2, він не бачив. Квартиру ні на кого з подружжя не оформляли. Квартира знаходилась за адресою АДРЕСА_4. Гроші, які дала позивач, він отримав та витратив.

Згідно висновків судової будівельно-технічної експертизи №596/23 від 21 червня 2013 року ринкова вартість магазину «ІНФОРМАЦІЯ_3» розташованого за адресою : АДРЕСА_1 станом на червень 2012 року складає 160234 грн.. Враховуючи те, що державні будівельні норми України не регламентують вимоги, пропоновані до нежитлових будівель без зазначення їх функціонального призначення на розгляд суду пропонується варіант розділу нежитлової будівлі відповідно до їх ідеальних часток, згідно п.2 дослідної частини даного висновку. План розділу нежитлової будівлі по запропонованому варіанту наведено у Додатку № 2 до даного висновку. За пропонованим варіантом розділу, різниця між вартісним вираженням ідеальної частки співвласників у праві власності, і вартістю пропонованої до виділу частини спірного домоволодіння становить 218грн. Розрахунок: 80117грн. - 79899грн. = 218грн. 80335грн . - 80117грн. = 218грн. За пропонованим варіантом розділу необхідно провести наступні перебудови : 1. Закласти дверний отвір між приміщенням № 4 та № 6 . 2 . Закласти дверний отвір між приміщенням №2 і приміщенням №4. 3. Закласти дверний отвір між приміщенням №2 і приміщенням №3. 4. Виконати перегородку в приміщенні № 1. 5. Виконати дверний отвір між приміщенням № 2 та №6. 6.Виконати дверний отвір між приміщенням №3 та № 4. 7. Виконати дверний отвір між приміщенням №3 і частину приміщення №1 співвласника №2. 8. Виконати вхід в частину приміщення №1 співвласника №2. Для виконання зазначених перебудов необхідно отримати дозвіл і погодити їх із зацікавленими організаціями. При розгляді варіантів розділу об'єкта дослідження як магазину необхідно керуватися вимогами державних будівельних норм України ДБН В.2.2- 23:2009 (п.6 нормативної літератури), а також слід виконувати вимоги інших чинних нормативних документів у галузі будівництва. Виходячи з викладеного в п.2 дослідної частини даного висновку визначити технічну можливість реального розділу магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 з урахуванням ідеальних часток сторін на дві ізольовані частини з окремими входами не уявляється можливим без вказівки типів підприємств роздрібної торгівлі (магазинів) які розташовуватимуться у частинах отриманих після розділу згідно з таблицею А.1 додатка А (обов'язковий) державних будівельних норм України ДБН В.2.2- 23 : 2009 та інших даних необхідних для влаштування підприємства торгівлі відповідно до вимог державних будівельних норм України ДБН В.2.2- 23 : 2009. (т.3 а.с.2-17)

Згідно висновків судово-товарознавчої експертизи №595/26 від 04 вересня 2013 року вартість торгового обладнання магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2», яке знаходилось в магазині на час проведення окремої процесуальної дії 12 грудня 2012 року складає 29100 грн. (т.3 а.с.19-36).

Згідно висновків судово-товарознавчої експертизи №594/26 від 04 вересня 2013 року вартість торгового обладнання магазину «ІНФОРМАЦІЯ_3», яке знаходилось в магазині на час проведення окремої процесуальної дії 12 грудня 2012 року складає 37330 грн. (т.3 а.с.38-52).

Відповідно до висновків звіту про незалежну оцінку трикімнатної квартири розташованої за адресою : АДРЕСА_3 вартість зазначеної квартири складає 51232 грн. (т.1 а.с.200-228)

Відповідно до висновків звіту про незалежну оцінку трикімнатної квартири розташованої за адресою : АДРЕСА_2 вартість зазначеної квартири складає 104637 грн. (т.1 а.с.229-257).

Ухвалою від 02 грудня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 «про поділ майна подружжя» в частині поділу магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2» розташованого за адресою: Луганська область, Антрацитівський район, смт Іванівка вул..Отябрьська, 56/33 залишено без розгляду в зв'язку з подачею позивачем заяви про залишення позову частково без розгляду.

Ухвалою від 11 лютого 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 «про поділ майна подружжя» в частині поділу земельної ділянки, розташованої за адресою: Луганська область, Антрацитівський район, смт Іванівка вул..Отябрьська, 10/3 залишено без розгляду в зв'язку з подачею позивачем заяви про залишення позову частково без розгляду.

Ухвалою від 11 лютого 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 «про поділ майна подружжя» в частині поділу земельної ділянки, розташованого за адресою: Луганська область, Антрацитівський район, смт Іванівка вул.Вокзальна, 52 залишено без розгляду в зв'язку з подачею позивачем заяви про залишення позову частково без розгляду.

В зв'язку із цим предметом позову, який підлягає розгляду по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 «про поділ майна подружжя» та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 «про поділ майна подружжя», залишились вимоги за позовами про поділ наступного майна, а саме: магазину «ІНФОРМАЦІЯ_3» розташованого за адресою : АДРЕСА_1; трикімнатної квартири розташованої за адресою : АДРЕСА_3; трикімнатної квартири розташованої за адресою : АДРЕСА_2; торгове обладнання та інше обладнання, яке знаходиться в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_3» розташованому за адресою : АДРЕСА_1 та магазині «ІНФОРМАЦІЯ_2» розташованомуо за адресою : АДРЕСА_4; автомобіль «Фольксваген Транспортер» реєстраційний номер НОМЕР_1.

У відповідності до положень ст.ст.10,11,58,60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які брали участь у розгляді справи, а кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 зазначеного Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, а саме доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до положень частин 1-2 статті 59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (стаття 212 ЦПК України).

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали та перевіривши їх доказами справи, прийшов до наступного висновку.

Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 01 липня 1989 року (т.1 а.с.7). Рішенням Антрацитівського міськрайонного суду від 04 січня 2012 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірваний (т.3 а.с.122).

ОСОБА_1 зазначає в позові, що з листопада 2011 року вона та ОСОБА_2 шлюбні відносини не підтримують, мешкають окремо, спільне господарство не ведуть. В судовому засіданні сторони та свідки підтвердили факт роздільного мешкання сторін з листопада 2011 року в зв'язку з тим,що за час спільного проживання та перебування у зареєстрованому шлюбі сторонами було придбане майно, та в добровільному порядку встановити порядок користування яким вони не можуть через розбіжність інтересів, тому 27 березня 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про поділ майна подружжя.

Згідно ч.1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 5,6 ст. 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Згідно п.30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», якщо за час окремого проживання подружжя після фактичного припинення шлюбних відносин спільне майно його членами не придбавалося, суд відповідно до ч.6 ст. 57 СК може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте кожним з них за цей період та за вказаних обставин, і провести поділ тільки того майна, що було їхньою спільною власністю до настання таких обставин.

Оскільки фактично шлюбні відносини між сторонами були припинені з листопада 2011 року, а зазначений факт визнаний сторонами, та саме з цього періоду сторони не мешкали разом, не вели спільне господарство, не мали спільних коштів, тому змоги придбати спільне майно не мали, оскільки кожен мав свій бюджет.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, що придбане подружжям під час шлюбу, належить дружині і чоловікові на праві спільної власності незалежно від того, що один з них з поважних причин не мав самостійного заробітку (прибутку).

Частиною 1 статті 61 СК України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Тому суд вважає, що майно придбане за період з 01 липня 1998 року по листопад 2011 року є спільним майном подружжя, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 1989 року, який було розірвано в 2012 році, але фактично шлюбні відносини припинені в листопаді 2011 року, з чого вбачається, що з 1989 року по листопад 2011 рік включно подружжя мешкали разом, вели спільне господарство та мали спільний бюджет. Все майно придбане подружжям в період після листопада 2011 року є майном., яке належить кожному з подружжя на праві особистої приватної власності.

В позові та зустрічному позові заявлені вимоги щодо поділу наступного майна:

- магазину «ІНФОРМАЦІЯ_3» розташованого за адресою: АДРЕСА_1;

- трикімнатної квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_3;

- трикімнатної квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_2;

- торгового обладнання та іншого обладнання, яке знаходиться в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_3» розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та магазині «ІНФОРМАЦІЯ_2» розташованого за адресою: АДРЕСА_4;

- автомобіля «Фольксваген Транспортер» реєстраційний номер НОМЕР_1.

16 серпня 2005 року ОСОБА_1 відповідно до договору купівлі-продажу нежитлової будівлі посвідченого приватним нотаріусом Антрацитівського районного нотаріального округу Луганської області ОСОБА_7, отримала у власність нежитлову будівлю, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1,(т.1 а.с.21-22), який згідно рішення про реєстрацію права власності від 18.08.2005 року зареєстрований в державному реєстрі правочинів (т.1 а.с.23,42). Відповідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28.12.2006 року посвідченого приватним нотаріусом Антрацитівського районного нотаріального округу Луганської області ОСОБА_7 ОСОБА_1 отримала у власність земельну ділянку розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.27), який зареєстрований в державному реєстрі правочинів (т.1 а.с.30, 31). Земельна ділянка передавалася ОСОБА_1 для обслуговування магазину за адресою : АДРЕСА_1 (т.1 а.с.143, 144)

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 16.12.1998 року посвідченого приватним нотаріусом Антрацитівського міського та районного нотаріального округу Луганської області ОСОБА_4 зареєстрованого за №3135 ОСОБА_1 придбала квартиру під АДРЕСА_2 (т.1 а.с.148). Згідно до договору купівлі-продажу квартири від 11.06.2004 року посвідченого державним нотаріусом Антрацитівської міської державної нотаріальної контори Барабаш О.М., ОСОБА_1 отримала у власність квартиру розташовану за адресою АДРЕСА_3 зареєстрованого в електронному реєстрі власності на нерухоме майно (т.1 а.с.152).

Згідно ч.2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо)виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

На підставі ч.3 ст. 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішення суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Згідно ст.. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Тобто, за загальним правилом право власності на нерухоме майно може вникати лише з моменту його державної реєстрації.

Відповідно п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» встановлено, що до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї

Тому на підставі викладеного з наданих доказів вбачається, що ОСОБА_1 є власником нерухомого майна у вигляді нежитлової будівлі (магазину) розташованого за адресою АДРЕСА_1. Зазначений магазин належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, яке остання зареєструвала в 2005 році на підставі договору купівлі-продажу та з метою здійснення підприємницької діяльності отримала земельну ділянку з зазначеною адресою, право власності на яку зареєструвала в 2006 році.. Оскільки нежитлове приміщення та земельну ділянку для підприємницької діяльності за місцезнаходженням нежитлового приміщення, яке складає магазин «ІНФОРМАЦІЯ_3» позивачка придбала за договором купівлі-продажу, в період знаходження в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 та підтримання спільних шлюбних відносин, ведення спільного господарства та, як наслідок, за спільні кошти, тому суд вважає нежитлову будівлю (магазин «ІНФОРМАЦІЯ_3»), розташовану за адресою АДРЕСА_1 майном, яке належить сторонам на праві спільної сумісної власності подружжя.

Окрім того суду надані докази, які досліджені в судовому засіданні та ніким із сторін не оспорюються, придбання ОСОБА_1 в 1998 році квартири під №3 в будинку АДРЕСА_2 Луганської області за договором купівлі-продажу, який було зареєстровано в 1998 році та квартири розташованої за адресою АДРЕСА_3 в 2004 році за договором купівлі-продажу, який було зареєстровано в 2004 році. Зазначене нерухоме майно суд також відносить до майна подружжя, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, оскільки воно придбано за спільні кошти в період знаходження сторін в зареєстрованому шлюбі, їх спільного проживання та ведення спільного господарства.

Предметом спору також є торгове обладнання та інше обладнання, яке знаходиться в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_3» розташованому за адресою: АДРЕСА_1 та магазині «ІНФОРМАЦІЯ_2» розташованому за адресою: АДРЕСА_4. З метою встановлення наявності зазначеного обладнання та його вартості була призначена експертиза, згідно якої встановлена вартість обладнання, яке знаходиться у вищезазначених магазинах. Відповідно до законодавчої вимоги визнання майна спільною сумісною власністю подружжя обов'язковим є факт придбання спірного майна одним з подружжя або обома, чи отримання права власності на зазначене майно іншим способом передбаченим цивільним законодавством, з метою встановлення належності спірного майна одному з подружжя, можливості його поділу в подальшому та визнання за одним з подружжя права власності на зазначене майно залежно від часу його придбання та наявності вкладу в нього спільних коштів. Як встановлено в судовому засіданні частина обладнання, яке знаходиться в магазинах отримано за договором оренди або суборенди, які додані до матеріалів справи (т.2 а.с.46, 47, 48, 49, 51, 52, 63-64, 65).

Відповідно до ч.1 ст. 759 ЦК України за договором оренди наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Тобто вбачається, що частина обладнання, яке знаходиться в магазинах та була оцінена знаходиться у сторін на праві користування, без права розпорядження зазначеним майном, тому вирішення питання щодо визнання зазначеного обладнання за одним з подружжя, є неправомірним та не відповідає нормам діючого цивільного законодавства, оскільки це значно порушує права власника майна, який передав його на праві користування сторонам. Жодних доказів належності одному з подружжя іншого обладнання, яке знаходиться в магазинах та щодо якого проводилася оцінка, сторонами до позову та в судовому засіданні не надано, та жодних клопотань про витребування зазначених доказів не заявлено, тому суд вважає за необхідне не вирішувати питання про визнання зазначеного обладнання майном, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності, оскільки факт придбання або отримання іншим способом права власності на зазначене майно не доведений, та як наслідок суд не має можливості визнати за однією із сторін право на зазначене майно або стягнути на користь сторони суму вартості обладнання, оскільки встановити належність на праві власності обладнання суд не має можливості у зв'язку з відсутністю доказів зазначеного факту.

Також у зустрічному позові заявлена вимога щодо поділу автомобіля «Фольксваген Транспортер» реєстраційний номер НОМЕР_1. Як встановлено в судовому засіданні та визнано сторонами, в 2005 році сторони придбали зазначений автомобіль, тобто цей автомобіль є майном спільної сумісної власності подружжя, при цьому жодних доказів наявності транспортного засобу, окрім свідчень сторін суду не надано, також не надано доказів засобу придбання зазначеного автомобіля та чи належав він комусь з подружжя на праві власності. При цьому сторонами визнано, що в період знаходження їх в зареєстрованому шлюбі та в період їх сумісного проживання в жовтні 2011 року, автомобіль був проданий, хоча доказів його продажу також суду не надано, тому враховуючи, що на момент звернення до суду з позовом про поділ майна подружжя транспортного засобу не було, жодних доказів його наявності, належності на праві власності одному з подружжя в судовому засіданні сторонами не надано та до позову не додано, тому суд вважає за необхідне відмовити в поділі майна у вигляді зазначеного майна в зв'язку з необґрунтованістю та недоведеністю заявленої вимоги. При цьому посилання ОСОБА_2 на те, що грошові кошти від продажу автомобіля ОСОБА_1 витратила на особисті потребі, суд вважає необґрунтованими, як і зазначення ОСОБА_1 про витрати зазначених коштів на вугілля, товар та потреби доньки, оскільки жоден із сторін не надав доказів цього в судовому засіданні та не додав до позову. Окрім того надана ОСОБА_2 копія позовної заяви про визнання договору недійсним (т.2 а.с.134-135) не є доказом неправомірності дій ОСОБА_1 при продажу автомобіля, оскільки зазначена позовна заява розглянута не була та рішення по суті не винесене, про що позивачем надано копію ухвали про повернення позову до відкриття провадження по справі (т.2 а.с.133). При цьому враховуючи, що при укладенні договору купівлі-продажу автомобіля, який належав подружжю згідно ч.3 ст.65 СК України необхідна була письмова згода іншого з подружжя, тому суд вважає, що навіть при наявності зазначеного автомобіля продаж його, якщо він належав на праві приватної власності одному з подружжя, неможливий без згоди іншого, тому свідчення відповідача, про те, що він не знав про продаж автомобіля є такими, що не відповідають обставинам справи.

Згідно ст.. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог щодо поділу торгового обладнання та іншого обладнання, яке знаходиться в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_3» розташованому за адресою: АДРЕСА_1 та магазині «ІНФОРМАЦІЯ_2» розташованому за адресою: АДРЕСА_4 та автомобіля «Фольксваген Транспортер» реєстраційний номер НОМЕР_1, необхідно відмовити в зв'язку з недоведеністю та необґрунтованістю, оскільки обставини наявності, належності спірного майна сторонам на праві власності, джерело та час його придбання подружжям, мають значення для ухвалення рішення по справі, та щодо яких у сторін, які беруть участь у справі, виникає спір. Та враховуючи, що обов'язок доказування покладений на сторони, які не надали доказів по зазначеній вимозі в судовому засіданні та не додали їх до позову, також сторонами не заявлялися клопотання про витребування необхідних доказів щодо зазначеного предмету позову, при цьому жодна із сторін не звільнялася від обов'язку доказування своїх позовних вимог.

Згідно ч.3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю.

При тому, що відносно частини майна, яке є предметом позову відмовлено в поділі за недоведеністю, суд вважає доведеним належність на праві спільної сумісної власності подружжю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 наступного майна, яке підлягає поділу: магазину «ІНФОРМАЦІЯ_3» розташованого за адресою: АДРЕСА_1; трикімнатної квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_3; трикімнатної квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_2.

Згідно ст.. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч.1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Відповідно до ст.. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Пунктом 30 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.

Частина 1 ст. 357 ЦК України встановлює принцип презумпції рівності часток учасників у праві спільної часткової власності, який за загальним правилом поширюється на усі випадки набуття кількома суб'єктами майна у спільну часткову власність. Дана презумпція може бути спростована домовленістю співвласників або законом. Законодавчих норм, які б чітко визначали конкретний розмір частки учасника у праві спільної часткової власності, що був би відмінним від принципу рівності часток, не існує. Закон встановлює лише загальні підстави для зміни часток у праві спільної часткової власності, проте розмір часток визначатиметься на підставі домовленості учасників або у судовому порядку.

На підставі вищевикладеного, виходячи з принципу рівності частин майна, яке знаходиться у сторін на праві спільної сумісної власності, суд вважає за необхідне поділити майно між сторонами визнавши за ними право власності на рівні частини майна. Враховуючи, що встановити рівність частин кожному з подружжя неможливо без врахування його вартості, тому суд при поділі спільного майна подружжя враховує вартість нерухомого майна встановлену згідно висновків експертизи, проведеної на час судового розгляду в залежності від стану майна на час її проведення, які жодною із сторін не оспорюються. Так, відповідно до висновків експертизи вартість магазину «ІНФОРМАЦІЯ_3» розташованого за адресою: АДРЕСА_1 складає 160234 грн.; вартість трикімнатної квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_3 складає 51232 грн.; вартість трикімнатної квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_2 складає 104637 грн. Тобто загальна вартість спільного майна подружжя, яке підлягає поділу складає 316103 грн. Виходячи з принципу справедливості та рівності часток кожного з подружжя в спільному сумісному майні подружжя, суд вважає, що частина майна, яку необхідно визнати за кожним з подружжя повинна за своєю вартістю складати 158051,5 грн., тобто загальна вартість майна 316103 розділена на дві рівні частини, Тому суд вважає за необхідне визнати за кожним з подружжя частину майна, яке є їх спільною сумісною власностю на суму 158051.5 грн.

Згідно висновків судової будівельно-технічної експертизи №596/23 від 21 червня 2013 року у визначити технічну можливість реального розділу магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 з урахуванням ідеальних часток сторін на дві ізольовані частини з окремими входами не виявляється можливим без вказівки типів підприємств роздрібної торгівлі (магазинів) які розташовуватимуться у частинах отриманих після розділу державних будівельних норм України ДБН В.2.2- 23: 2009 та інших даних необхідних для влаштування підприємства торгівлі відповідно до вимог державних будівельних норм України ДБН В.2.2- 23: 2009. Враховуючи висновки зазначеної експертизи, оскільки технічна можливість поділу магазину «ІНФОРМАЦІЯ_3» не виявилася можливим, з урахуванням принципів рівності, справедливості, враховуючи інтереси сторін, оскільки вони шлюбні відносини не підтримують з листопада 2011 року та на теперішній час розірвали шлюб, дружні стосунки між ними відсутні, а навпаки є неприязними, суд робить висновок про те, що сторони зовсім не спілкуються та на теперішній час є сторонніми людьми один одному, тому з моральної точки зору їх спільне користування магазином є неможливим, тому суд вважає, що право власності на зазначений магазин необхідно визнати за одним із подружжя, оскільки спільне ведення підприємницької діяльності без технічного поділу магазину неможливий, та враховуючи, що сторони перебувають в неприязних стосунках, як встановлено в судовому засіданні., що буде суперечити їх інтересам та призведе до моральної та фізичної неможливості користування зазначеним магазином обома сторонами.

З пояснень свідків в судовому засіданні вбачається, що фактично підприємницькою діяльністю в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_3» завжди займалася ОСОБА_1 ОСОБА_24 зазначеної діяльності є єдиним засобом до її існування. ОСОБА_1 займалася звітами та всією документацією зазначеного магазину, приймала робочий персонал та була їх керівником, що також підтверджується окрім свідчень свідків, ще й свідченням відповідача по справі. Згідно видаткових накладних товар в магазин замовляла ОСОБА_1 та вона була платником (т.2 а.с. 90-121) вона ж купувала нежитлове приміщення під магазин розташоване за адресою АДРЕСА_1, отримувала земельну ділянку в оренду для ведення торгівлі в ньому, яку згодом отримала у власність за договором купівлі-продажу. Тому, з досліджених в судовому засіданні доказів та пояснень свідків, суд приходить до висновку, що саме ОСОБА_1 вела підприємницьку діяльність в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_3», вона займалася оформленням його та на теперішній час користується ним та веде торгівельну діяльність як приватний підприємець.

Посилання ОСОБА_2 на те, що юридично він з 2000 року є фізичною особою-підприємцем та він юридично є особо, яка займалася підприємницькою діяльністю в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_3», є такими, що не відповідають дослідженим в судовому засіданні доказам, оскільки будучі приватним підприємцем ОСОБА_2 зазначає, що усі документи, звіти, податкові декларації та іншу документацію вела його дружина, вона також займалася грошовими коштами отриманої від підприємницької діяльності та ці кошти знаходилися у неї. Окрім того, що ОСОБА_2 був оформлений як приватний підприємець (т.2 а.с.128), він працював та отримував інший дохід в різних місцях. На теперішній час ОСОБА_2 також має офіційний доход (т.2 а.с.124-127).

З наведеного вбачається, що ОСОБА_1, окрім доходу, який вона отримує від підприємницької діяльності в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_3», вона не має іншого джерела для існування, при цьому зазначеним магазином вона займалася з початку його існування до теперішнього часу. На відміну від ОСОБА_1 ОСОБА_2, фактично практично не приймав участі у веденні торгівельної діяльності в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_3», а лише юридично був оформлений фізично особою підприємцем. ОСОБА_2 мав на той час, та має на теперішній час джерело засобів до існування, оскільки він офіційно працює, тобто його дохід не залежить на пряму від торгівельної діяльності магазину «ІНФОРМАЦІЯ_3» та позбавлення його права користування зазначеним магазином не позбавить його єдиного джерела засобів до існування на відміну від ОСОБА_1 Тому суд вважає за необхідне визнати право на нежитлове приміщення (магазину «ІНФОРМАЦІЯ_3») розташованого за адресою АДРЕСА_1, яке відноситься до спільного майна подружжя, за ОСОБА_1, оскільки ведення торгівлі в зазначеному магазині є її єдиним засобом до існування, а технічний розподіл майна та спільне користування їм сторонами неможливий.

Враховуючи, що вартість нежитлового приміщення (магазину «ІНФОРМАЦІЯ_3») розташованого за адресою АДРЕСА_1 складає 160234 грн., що на 2182,5 грн. більше ніж її частка в спільному майні подружжя, тому суд вважає, що інше майно, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності необхідно визнати за ОСОБА_2, а саме визнати за ним право власності на трикімнатну квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_3 та трикімнатну квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_2 вартістю на загальну суму 155869 грн..

Частиною 4 ст. 71 СК України встановлено, що присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбаченим ЦК України.

Тому суд приходить до висновку, оскільки жодна сторона не висловила позицію щодо неможливості присудження одному з подружжя грошової компенсації, а її присудження не суперечить нормам ЦК України, а навпаки відповідає інтересам сторін, тому суд вважає за необхідне застосувати зазначену норму ч. 4 ст. 71 Сімейного кодексу України та присудити одному з подружжя грошову компенсацію за частину нерухомого майна яке знаходиться в спільній сумісній власності подружжя.

Вартість спірного сумісного майна подружжя складає 316103 грн., тобто з урахування рівності часток в спільній сумісній власності осіб, враховуючи, що за ОСОБА_1 суд визнає право власності на спірне майно вартістю 160234 грн., а за ОСОБА_2 майно на суму 155869 грн. , суд вважає за необхідне стягнути з одного з подружжя різницю вартості спірного майна в сумі на яку вартість майна однієї сторони перевищує іншу, а вартість частки майна іншої сторони зменшена на зазначену суму. А саме, як зазначено вище, кожен із подружжя має право на рівну частину спільного нажитого майна, загальна вартість якого складає 316103 грн., тобто кожен має право на 158051,5 грн., враховуючи що за ОСОБА_1 визнається право на майно на суму 160234, тобто на 2182,5 грн. більше (160234-158051,5=2182,5), а за ОСОБА_2 визнається право на майно на суму 155869 грн., тобто на 2182,5грн. менше (158051,5-155869=2182,5), різниця вартості майна,яке визнається за кожним з подружжя складає 2182,5 грн. Враховуючи, що вартість майна, яке визнається за ОСОБА_1 більше, ніж вартість майна, яке визнається за ОСОБА_2, а ОСОБА_1 згодна виплатити різницю вартості спірного майна (т.3 а.с.81), тому суд вважає за необхідне стягнути зазначену суму з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2

На підставі вищевикладеного, згідно ст.. 57 СК України, суд вважає за необхідне визнати за ОСОБА_1 право власності на нежитлове приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_3» розташованого за адресою АДРЕСА_1, яке складається з нежитлової будівлі «А» загальною площею - 140,9 кв.м. та прибудови «а» загальною площею - 142,3 кв.м.

За ОСОБА_2 визнати право власності на нерухоме майно у вигляді квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею - 47,5 кв.м. житловою площею - 35,0 кв.м. та квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_3 загальною площею - 75,6 кв.м. житловою площею - 38,9 кв.м.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 58-60, 174, 197, 212-215 ЦПК України, ст..ст. 60, 61, 62, 63, 69, 70, 71 СК України, ст.ст. 15, 16, 182, 316, 334, 355, 357, 368, 372, ЦК України, п.п. 22, 23, 24, 25 ,30 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 «про поділ майна подружжя» - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею - 47,5 кв.м. житловою площею - 35,0 кв.м.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_3 загальною площею - 75,6 кв.м. житловою площею - 38,9 кв.м.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на нежитлове приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_3» розташованого за адресою АДРЕСА_1, яке складається з нежитлової будівлі «А» загальною площею - 140,9 кв.м. та прибудови «а» загальною площею - 142,3 кв.м.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 різницю вартості виділеної кожному частки спільного майна в розмірі 2182 (дві тисячі сто вісімдесят дві) грн.. 50 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 «про поділ майна подружжя» відмовити за необґрунтованістю.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 «про поділ майна подружжя» - відмовити за необґрунтованістю.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Луганської області через Антрацитівський міськрайонний суд протягом десяти днів з моменту його проголошення.

Особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення надруковано у нарадчій кімнаті.

Суддя Антрацитівського

міськрайонного суду В. О. Афанасьєв