Справа № 645/6478/13-ц

Провадження № 2/645/140/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2014 року Фрунзенський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді - Сілантьєвої Е.Є.

при секретарі - Курбатовій А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Харківської міської ради, інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Харківської області, третя особа - служба у справах дітей Фрунзенського району Харківської міської ради про поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, який уточнювала під час розгляду справи, в якому просила розділити майно подружжя, визнавши за позивачем право власності на 1/2 частину житлового будинку з відповідно частиною надвірних будівель Літ. «А-2» з підвалом літ. «Ап», масандрою Літ. Ам», верандою Літ. «а», терасами літ. «а1», «а2», басейном Літ. «В» та сараєм Літ. «Г», який розташований за адресою: АДРЕСА_1, та право власності на ? частину нежитлової будівлі ангару лі. «Б-1», загальною площею 1337,5 метрів, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2. В обґрунтування заявленого позову зазначила наступне: з ОСОБА_2 перебувала в зареєстрованому шлюбі з 11 квітня 1986 року по 01 серпня 2012 року. За рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова, від 01.08.2012 року шлюб було розірвано. За час подружнього життя позивач зазначає, що подружжям було придбано у спільну сумісну власність за спільні кошти недобудований житловий будинок АДРЕСА_1 та нежитлове приміщення (ангар) літ. «Б-1» загальною площею 1337,5 кв.м. , що розташована за адресою: АДРЕСА_2. Вказану нежитлову будівлю було збудовано в період з 2002 року по 2009 рік, тобто під час шлюбу. Вказана нежитлова будівля належить відповідачу на підставі Рішення Господарського суду Харківської області від 08.05.2009 р. справа № 29/200-09 та Ухвали Господарського суду Харківської області від 25.05.2009 р. справа № 29/2009-09. Оскільки у добровільному порядку спір про поділ майна сторонами не врегульований, позивач, посилаючись на вимоги ст. ст. 60, 70 СК України просить поділити зазначене майно.

У судовому засіданні позивач та її представники підтримали позовні вимоги у повному обсязі. Також позивач зазначила, що 5 жовтня 2013 року відповідач ОСОБА_2 побив її із донькою, а потім вигнав їх із спірного будинку і з того часу всіляко чинить перешкоди в проживанні в будинку, чим порушує права позивача та неповнолітньої доньки. Після побиття позивач була вимушена звернутися за лікарняною допомогою до 4-ї Харківської лікарні невідкладної допомоги. За захистом позивач зверталася до органів міліції, але до цього часу з боку працівників міліції ніяких дій, направлених на захист її та неповнолітньої доньки інтересів, вчинено не було. На теперішній час відповідач не здійснює ніяких кроків щодо розподілу майна у добровільному порядку, вважаючи , що все майно є його особистою власністю.

Відповідач до судового засідання не з'явився, про день та час слухання справи повідомлявся своєчасно та належним чином, про що свідчать його підписи на поштових зворотних повідомленнях. Причини неявки суду не повідомляв, заперечень на позов не подавав.

Представник Харківської міської ради до судового засідання не з'явився, про день та час слухання справи повідомлявся своєчасно та належним чином. Через канцелярію суду надав заяву відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що просить винести рішення на розсуд суду за наявними матеріалами справи без участі представника Харківської міської ради.

Представник інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Харківської області до судового засідання не з'явився, про день та час слухання справи повідомлявся своєчасно та належним чином. Через канцелярію суду надав суду відзив на позовну заяву в якої зазначив, що згідно з Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», Положенням про Державну архітектурно-будівельну інспекцію, затвердженого Указом Президента України № 439/2011 від 08.04.2011 року та Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою КМУ № 553 від 23.05.2011 року, основними завданням Держархбудінспекції та її територіальних органів є виконання дозвільних, реєстраційних функцій та здійснення контролю і нагляду у сфері будівництва, містобудування та архітектури. Крім того, інспекції державного архітектурно-будівельного контролю єдиним органом державної влади уповноваженим приймати в експлуатацію закінчені будівництвом об'єкти. 20.06.2013р. Інспекцією була зареєстрована та видана Декларація про початок виконання будівельних робіт №ХК 082131700749, яка була подана ОСОБА_2 на реконструкцію індивідуального житлового будинку з господарськими будівлями та спорудою по АДРЕСА_1. 06.08.2013 р. Інспекцією була зареєстрована Декларація про готовність об'єкта до експлуатації №ХК 142132170743, яка була подана та отримана ОСОБА_2 На підставі зазначеного, представник інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Харківської області просив розглянути цивільну справу за їх відсутності відповідно до вимог чинного законодавства.

Представник служби у справах дітей Фрунзенського району Харківської міської ради до судового засідання не з'явився, про день та час слухання справи повідомлявся своєчасно та належним чином. Через канцелярію суду надав заяву в якої просили винести рішення за наявними матеріалами справи з урахуванням житлових та майнових прав неповнолітньої дитини.

Суд, вислухавши пояснення та доводи позивача та її представників, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частина 1 ст. 60 ЦПК України передбачає, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судовим розглядом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 11 квітня 2006 року. Заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01 серпня 2012 року шлюб між сторонами було розірвано. Як вбачається з мотивувальної частині судового рішення сторони не підтримують шлюбних відносин та не ведуть спільне господарство з лютого 2011 року.

Відповідно до Конституції України засади регулювання шлюбу і сім'ї визначаються виключно законами України; шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка, кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї (частина перша статті 51, пункт 6 частини першої статті 92).

Рівність прав і обов'язків у шлюбі та сім'ї включає в себе також їх рівність у майнових відносинах, які регулюються положеннями Кодексу та Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Відповідно до Конституції України усі суб'єкти права власності рівні перед законом (частина четверта статті 13); кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (частини перша, друга статті 41); правовий режим власності визначається виключно законами України (пункт 7 частини першої статті 92).

Одним із видів розпоряджання власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 ЦК України).

Як зазначив у своєму рішенні Конституційний Суд України від 19 вересня 2012 року за номером № 17-рп/2012, приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, - це окремий об'єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності. Тому статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об'єктом їх спільної сумісної власності.

Як вбачається з матеріалів справи 13 червня 2004 року, під час перебування у шлюбі, на підставі договору купівлі-продажу незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1, посвідченого ПНХМНО ОСОБА_3, було придбано вказаний житловий будинок. Стороною договору були ОСОБА_4, продавець, та ОСОБА_2, покупець. Як зазначає позивач по справі будинок придбаний в інтересах сім'ї, сторони по справі та їх донька мешкали у спірному будинку. У зв'язку з тим, що придбаний житловий будинок знаходився у нежитловому технічному стані позивач та відповідач у період з 1996 року по 2002 рік здійснили всі необхідні роботи, та на даний час будинок готовий до експлуатації, та сторони мешкали у ньому.

Відповідно до вищевказаного договору, об'єктом продажу був незавершений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_1, готовність якого складала 93%.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно ч. 2 ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна), якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», виконання будівельних робіт дозволяється після реєстрації повідомлення або декларації про початок виконання будівельних робіт чи видачі Інспекцією дозволу на виконання будівельних робіт.

Згідно ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката. Експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію забороняється.

20 червня 2013 року Інспекцією ГАСК була зареєстрована та видана Декларація про початок виконання будівельних робіт №ХК 082131700749, яка була подана ОСОБА_2 на реконструкцію індивідуального житлового будинку з господарськими будівлями та спорудою по АДРЕСА_1.

06 серпня 2013 року Інспекцією ГАСК була зареєстрована Декларація про готовність об'єкта до експлуатації №ХК 142132170743, яка була подана та отримана ОСОБА_2

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що на час розгляду справи у суді, спірний будинок не є об'єктом незавершеного будівництва, а є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2, як майно нажите у період шлюбу.

Крім того, як вбачається з рішення Господарського суду Харківської області від 08 травня 2009 року, ухвали Господарського суду Харківської області від 25 травня 2009 року за ФОП ОСОБА_2 визнано право власності на нежитлову будівлю у літері «Б-1» по АДРЕСА_2, загальна площа №№1, 2, 2а, 3, 4, 5, 6, 7, 7а, 8, 8а, 9, 10, 11, 12, 15, якої складає 1337,5 м.кв.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем була оскаржена ухвала Фрунзенського районного суду м. Харкова про забезпечення позову. В апеляційній скарзі відповідач вказував, що вищевказана нежитлова будівля належить не фізичній особі - ОСОБА_2, а ФОП ОСОБА_2, але ніяких документів про передачу спірної нежитлової будівлі до статутного капіталу фірми, або щодо прав на неї третіх осіб не надав. Навпаки, як вбачається з мотивувальної частини рішення Господарського суду Харківської області від 08 травня 2009 року позивачем за власні кошти було виконано будівництво нежитлової будівлі літ. «Б-1» по АДРЕСА_2

Таким чином, виходячи з положень ст. ст. 60, 61, 69, 71 СК України, висновків, викладених у рішенні Конституційний Суд України від 19 вересня 2012 року за номером № 17-рп/2012 спірна нежитлова будівля у літері «Б-1» по АДРЕСА_2 є об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2, і тому позовні вимоги позивача щодо визнання за нею права власності на 12 частину нежитлової будівлі у літері «Б-1» по АДРЕСА_2 підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат суд проводить відповідно до ст. 88 ЦК України.

Керуючись ст. ст. 60, 61, 69, 71 СК України, ст. 320, 331, 392 ЦК України, ст.ст. 4, 10, 11, 60, 209, 213-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов - задовольнити.

Розділити майно подружжя, визнавши за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з відповідно частиною надвірних будівель Літ. «А-2» з підвалом літ. «Ап», масандрою Літ. Ам», верандою Літ. «а», терасами літ. «а1», «а2», басейном Літ. «В» та сараєм Літ. «Г», який розташований за адресою: АДРЕСА_1, а також визнати право власності за ОСОБА_1 на ? частину нежитлової будівлі ангару літ. «Б-1», загальною площею 1337,5 метрів, що розташована за адресою: АДРЕСА_2.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІІННОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 3441 (три тисячі чотириста сорок одна) грн.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги. Особами, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення судового рішення може бути подана апеляційна скарга протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СУДДЯ: