Провадження №11-кп/792/231/13 року Головуюча в 1-й інстанції

Справа № 688/364/13 Босюк В.А.

Категорія ч.3 ст. 186 КК України Доповідач Задворний О.Л.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2013 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Хмельницької області в складі :

головуючого-судді Задворного О.Л.,

суддів Латюка П.Я., Вітюк І.В.,

секретаря судового

засідання Крисюк В.С.,

з участю:

прокурора Павлишина В.І.,

обвинуваченого ОСОБА_3,

захисника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_3 на вирок Шепетівського міськрайонного суду від 30 серпня 2013 року,-

в с т а н о в и л а:

Цим вироком:

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, громадянина України, з середньою освітою, непрацюючого, не одруженого, інваліда 2-ої групи, раніше судимого:

- 02.07.1993 року Ізяславським районним судом Хмельницької області за ст.ст. 17, 81 ч. 3 КК України 1960 року на 3 роки позбавлення волі з конфіскацією майна;

- 30.07.1996 року Летичівським районним судом Хмельницької області за ст.ст. 81 ч. 3, 140 ч. 2, 42 КК України 1960 року на 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна;

- 19.07.2002 року Шепетівським міським судом Хмельницької області за ст.ст. 15 ч. 2, 185 ч. 3 КК України на 4 роки позбавлення волі;

- 01.12.2010 року Деражнянським районним судом Хмельницької області за ст.ст. 263 ч. 2, 146 ч. 2, 147 ч. 1, 355 ч. 2, 70 КК України на 5 років 6 місяців позбавлення волі. Ухвалою Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 22.04.2013 року звільнений 30.04.2013 року умовно-достроково на 1 рік 7 місяців 13 днів,-

засуджено: за ч. 3 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Деражнянського районного суду від 01.12.2010 року і остаточно призначено ОСОБА_3 4 роки 6 місяців позбавлення волі.

ОСОБА_3 утримується під вартою з 08 липня 2013 року.

Питання про речові докази вирішено відповідно до ст. 100 КПК України.

Вироком місцевого суду ОСОБА_3 визнаний винним в тому, що він близько 07 год. 08 липня 2013 року, з метою вчинення крадіжки, проник в належний потерпілому ОСОБА_5 будинок по АДРЕСА_2, де, заволодівши грішми потерпілого в сумі 271 грн., був виявлений останнім. Після цього ОСОБА_3 вирвався від ОСОБА_5 та втік з викраденими грішми з будинку. Відбігши близько 400 метрів від місця скоєння злочину, заховався в кущах, де був виявлений та затриманий потерпілим і свідком ОСОБА_6

Як вбачається зі змісту апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_3, він просить вирок суду скасувати, а справу повернути на додаткове розслідування для правильної кваліфікації його дій.

Вважає, що він вчинив крадіжку грошей з будинку потерпілого, оскільки грошима заволодів до появи в будинку потерпілого.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення: обвинуваченого ОСОБА_3, який уточнив свої апеляційні вимоги і просив вирок суду змінити та перекваліфікувати його дії на ч. 3 ст. 185 КК України з призначенням покарання в межах санкції зазначеного кримінального закону; захисника ОСОБА_4 про необхідність перекваліфікації дій обвинуваченого на ч. 3 ст. 185 КК України; прокурора про законність та обгрунтованість вироку, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає до часткового задоволення.

Висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_3 у вчиненні відкритого викрадення чужих грошових коштів, поєднаного з проникненням у житло за викладених у вироку обставин, ґрунтується на доказах, одержаних у встановленому законом порядку, досліджених у судовому засіданні, належно оцінених судом і він є обґрунтованим.

В судовому засіданні ОСОБА_3 визнав, що він, з метою крадіжки, проник у будинок потерпілого ОСОБА_5, звідки таємно викрав 271 грн. Оскільки потерпілий, який зайшов в будинок, намагався його затримати з викраденими грошима, він вирвався від нього та побіг. Втікаючи полем, він заховався в кущах, де його затримав ОСОБА_5 зі своїм водієм.

Потерпілий ОСОБА_5 в судовому засіданні показав, що коли він зайшов у свій будинок, то побачив як від журнального столика, де знаходилась скринька з грошима, підіймається ОСОБА_3, який, розмахуючи руками, погрожував застосувати силу. А потім, відштовхнув його, втік з будинку. За метрів 400 від будинку, в кущах, він разом з водієм «швидкої допомоги» ОСОБА_6 затримали ОСОБА_3 з викраденими з будинку 271 грн.

Свідок ОСОБА_6 показав, що разом з потерпілим ОСОБА_5 затримали в кущах ОСОБА_3, який втікав з будинку потерпілого після викрадення грошей.

Доводи обвинуваченого в апеляційній скарзі про те, що він скоїв таємне, а не відкрите викрадення грошей, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 4 своєї постанови № 10 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику у справах про злочини проти власності» дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами, і незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном, належить кваліфікувати як грабіж.

Тому місцевий суд прийшов до правильного висновку, що ОСОБА_3 вчинив саме грабіж, а не крадіжку.

Разом з тим, правильно встановивши фактичні обставини, суд дав їм невірну юридичну оцінку.

Згідно роз'яснень, виписаних у п. 4 вищезгаданої постанови Пленуму Верховного Суду України грабіж потрібно вважати закінченим з моменту, коли винна особа вилучила майно і мала реальну можливість розпорядитися чи користуватися ним. Якщо особа, котра протиправно заволоділа майном, такої реальної можливості не мала, її дії слід розглядати залежно від обставин справи як закінчений чи незакінчений замах на вчинення злочину.

Так як ОСОБА_3 виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення грабежу до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі, оскільки він був затриманий потерпілим з іншою особою, слід вважати, що ОСОБА_3 вчинив закінчений замах на відкрите викрадення чужого майна.

За таких обставин дії ОСОБА_3 слід перекваліфікувати з ч. 3 ст. 186 КК України на ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 186 КК України.

Оскільки ОСОБА_3 раніше неодноразово судимий, у тому числі і за корисливі тяжкі злочини, перекваліфікація його дій із закінченого на незакінчений злочин не може бути підставою для призначення йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України.

Враховуючи, що ОСОБА_3 щиро розкаявся у скоєнному злочині, є інвалідом другої групи, позитивно характеризується, колегія суддів вважає за справедливе зменшити йому строк частково приєднаного невідбутого терміну позбавлення волі за попереднім вироком.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407, 408, 419, 424, 426 КПК України, колегія суддів,-

постановила:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_3 задовільнити частково.

Вирок Шепетівського міськрайонного суду від 30 серпня 2013 року стосовно ОСОБА_3 змінити.

Перекваліфікувати дії ОСОБА_3 з ч. 3 ст. 186 КК України на ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 186 КК України і призначити йому покарання у виді 4 років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України до призначеного покарання за новим вироком частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Деражнянського районного суду від 01 грудня 2010 року і остаточно призначити ОСОБА_3 4 (чотири) роки і 1 (один) місяць позбавлення волі.

В решті цей вирок залишити без зміни.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим ОСОБА_3, який тримається під вартою - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Судді: