Справа № 344/5665/13-ц

Провадження № 2/344/305/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2014 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої - судді Ковалюк І.П.

секретаря Гречун Т.Б.

за участю: позивача ОСОБА_1, представників відповідачів Журавльової Н.Є., Гоголя В.В., Пенделя О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особах Прокуратури Івано-Франківської області, Управління внутрішніх справ в Івано-Франківській області, Державного казначейства України (Головного управління Державного казначейства України в Івано-Франківській області) про визнання незаконним ув'язнення, обвинувачення та дій правоохоронних органів і прокуратури в процесі розслідування кримінальної справи, відшкодування заподіяних матеріальних та моральних збитків, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся в суд із позовом до відповідачів про визнання незаконним відбуття ним покарання у місцях позбавлення волі, про виплату заробітків за період відбуття покарання без закону та про захист його права на належні соціальні й компенсаційні виплати.

Позов подано 15.09.2010року. В процесі розгляду справи позивачем неодноразово збільшувалися та уточнювалися позовні вимоги, а також змінювалася підсудність цієї справи.

30.01.2014року позивачем подано до суду заяву про уточнення позовних вимог у зв'язку із минулістю значного періоду часу, в якій просить визнати незаконними: його ув'язнення в період із 03.04.по 11.07.2001 року; обвинувачення у вчиненні тяжких злочинів, дії правоохоронних органів з питань проведення несанкціонованого обшуку, вилучення майна, довготривалого неповернення вилучених коштів, документів, цінних паперів, а також застосувати сатисфакцію та відшкодувати йому моральну шкоду в розмірі 5 100 000,00 грн та матеріальну шкоду в розмірі 22 500 000,00 грн; виплатити йому заробітки, компенсацію за знецінення коштів, недоплачені суми за листками непрацездатності, упущену вигоду за вилучені костюми та парфуми.

Позов мотивований тим, що відносно нього розслідувалася кримінальна справа про обвинувачення його за ч.2 ст. 364, ч.2 ст. 366, ч.2 ст 367 КК України, його незаконно були затримали та обрали щодо нього міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою , де він перебував із 03 квітня по 11 липня 2011року. Оскільки в ході розгляду даної кримінальної справи всі обвинувачення щодо нього відпали, його визнали невинним, і призначали покарання у вигляді штрафу в розмірі 600 грн, від сплати якого звільнили в зв'язку із минулістю строків, він вважає, що було порушено його право на свободу.

В судовому засіданні позивач позов підтримав із мотивів, наведених в ньому, просить позов задоволити. Суду пояснив, що незаконним ув'язненням було порушено його право на свободу, настали негативні наслідки для його кар'єри, матеріального та фізичного благополуччя. Дуже сильно було підірвано його репутацію. Просить позов задоволити.

Представник Прокуратури Івано-Франківської області позов не визнала, суду надали письмові заперечення. Просить частково провадження в справі зарити, оскільки позовні вимоги вже були розглянуті судами раніше, а в решті частини позовних вимог в задоволенні відмовити.

Представник УМВС України в Івано-Франківській області позов не визнав, просить в частині позовних вимог відмовити за безпідставністю та застосувати строк позовної давності, а частину позовних вимог, які вже були вирішені при розгляді аналогічної справи, - закрити.

Дослідивши письмові докази, надані суду на обґрунтування та заперечення позовних вимог, всебічно та повно дослідивши таким чином обставини даної справи, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач працював на посаді керуючого Івано-Франківської філії АКБ " Укрсоцбанк " і 26 березня 2001 року прокуратурою Івано-Франківської області проти нього буда порушена кримінальна справа за ст. ст. 364 ч.2, 366 2, 367 ч.2 КК України.

Вироком Апеляційного суду Івано-Франківської області від 6 лютого 2004 року, залишеним без зміни ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 8 червня 2004 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України та призначено йому покарання у вигляді 600 грн. штрафу та звільнено його від призначеного покарання на підставі ст. ст. 74 п.5, 49 КК України. За ст. ст. 364 ч.1, 364 ч.2, 367 ч.2 КК його виправдано і відсутністю в діях складу злочину. Цивільний позов залишено без розгляду.

Що стосується вимог позивача про визнання його ув'язнення та обвинувачення щодо нього а також дій правоохоронних органів незаконним, та стягнення із цього приводу компенсації то такі вимоги є безпідставними, виходячи із наступного.

Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" передбачено підстави, відповідно до яких у громадянина виникає право на відшкодування шкоди.

Відповідно до п.З Положення про застосування вказаного Закону, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури, Мінфіну України № 6/5/3/41 від 4 березня 1996 року право на відшкодування шкоди у громадянина, який був незаконно засуджений судом, виникає у разі повної його реабілітації.

ОСОБА_1 був засуджений за ст. 366 ч.1 КК України до 600 грн. штрафу та на підставі ст. ст. 74 п.5, 49 КК України його звільнено від призначеного покарання. Дане звільнення від покарання не є з реабілітуючих підстав.

У відповідності до ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства і суду» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), право на відшкодування шкоди виникає, зокрема у разі постановлення виправдувального вироку (п.1).

За наведених обставин суд приходить до висновку про те, що право на відшкодування в розмірі і в порядку, передбаченому діючим законодавством та поновлення інших прав у ОСОБА_1 не виникло.

Що стосується вимог позивача про нарахування йому та виплати заробітної плати, відшкодування по листках непрацездатності, компенсацію за знецінення коштів та втрачені ним вигоди по облігаціях та вкладах, то такі вимоги є похідними і їх задоволення залежить від первинних вимог, в задоволенні яких судом відмовлено. Окрім того, позивач суду не представив доказів, що на день розгляду справи в нього були би саме такі грошові кошти; позивачем не враховано під час проведення розрахунку інфляції та компенсації наслідки світової економічної кризи і суми, наведені ним в позовній заяві, є вірогідними, а не точними даними. А доказування, відповідно до ст.. 60 ЦПК України, не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позовні вимоги, викладені в п. 2. З заяви (стягнення 126974,89 грн. втраченої вигоди в зв'язку з невиплатою заробітку), п. п. 3.1, 3.2, 3.3 (стягнення компенсації за недоплату по листках непрацездатності в сумі 17310,6 грн., компенсації за знецінення даних коштів в сумі 36959,09 грн. та втраченої вигоди в сумі 138810,4 грн.), п. 4. 1 щодо внесення змін до Персоніфікованого обліку ПФУ, п. 5. 1 (стягнення недоплаченої пенсії в сумі 38401,16 грн., компенсації за її знецінення та втраченої вигоди) є похідними від вимоги про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі середньомісячного заробітку за час перебування під вартою та, відповідно, задоволенню не підлягають.

Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями : органів дізнання, досудового слідства і суду» не передбачено стягнення з державного бюджету України компенсацій внаслідок знецінення коштіві І (інфляційні) та 3% річних, аналогічно не передбачено відшкодування втраченої вигоди та ненарахованої та непризначеної в установленому порядку пенсії.

Враховуючи те, що даний Закон є спеціальною нормою для вказаних правовідносин, то застосуванню підлягає саме цей Закон, а не загальні норми відповідальності за невиконання грошових зобов'язань, передбачені ст. 625 ЦК України, на які посилається позивач.

Відповідальність за невиконання зобов'язань та відшкодування шкоди є різними інститутами цивільного права, відповідальність у них виникає з різних підстав, тому застосування ст. 625 ЦК України до вимог про відшкодування шкоди, які базуються на нормах ст. 1176 ЦК України є неправомірним.

Крім того, за позовною вимогою про внесення змін до персоніфікованого обліку ПФУ (п.4.1) прокуратура області, УМВС України в області та ГУ ДКС взагалі не можуть бути відповідачами, оскільки вирішення даного питання не входить до їх компетенції.

Аналогічно, не підлягає задоволенню вимога про стягнення з Державного бюджету компенсації за знецінення коштів та 3% річних в сумі 1646,27 грн. та втраченої вигоди в сумі 4382,59 грн. внаслідок несвоєчасного повернення коштів в іноземній валюті, вилучених у ОСОБА_1 при особистому обшуку (п. 6. 1 заяви), компенсації за знецінення коштів та 3% річних в сумі 5150,26 грн. та втраченої вигоди в сумі 22065,75 грн. за облігації цільової безпроцентної позики (п. 6. 2 заяви), оскільки така компенсація не передбачена Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства і суду», який для даних правовідносин є спеціальною нормою.

Крім того не підлягає задоволенню вимога п. 6. 2 про відшкодування вартості облігацій Державної безпроцентної позики 1990 року та усіх похідних від неї вимог, оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2012 № 346 передбачено провести з 1.06.2012 виплату громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень, вкладених до 2.01.1992 в установи Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», а також в облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, державні казначейські зобов'язання СРСР і сертифікати Ощадного банку СРСР, придбані на території Української PCP, у загальному розмірі 6 152 430 тис. гривень.

Таким чином, позивач не втратив можливості отримати компенсацію в установленому Законом порядку через установи ВАТ «Державний Ощадний Банк України». Враховуючи наведене, діями органів прокуратури ОСОБА_1 шкода не заподіяна, підстави для її стягнення з Державного бюджету України відсутні.

Крім того такий вид відшкодування не передбачений Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства і суду».

Що стосується Постанови КМУ від 26.03.2001 № 275 «Про виплату у 2001 році грошових заощаджень і страхових внесків громадян України, І вкладених до 2.01.1992 в установи колишнього Ощадного банку PCP, що діяли І на території України, і установи колишнього Укрдержстраху», на яку посилається позивач, то п «г» даної постанови було передбачено виплатити 11 млн. грн. - пенсіонерам та інвалідам на викуп облігацій Державної цільової безпроцентної позики 1990 року. Однак ОСОБА_1 станом на 01.01.2001 до вказаних категорій громадян не відносився, тому, враховуючи передбачену постановою черговість виплати коштів, можливість отримання ним компенсації в 2001 році слід вважати недоведеною.

Аналогічно, не підлягають задоволенню вимоги, передбачені п. 6. З заяви про стягнення боргу в сумі З0 тис. грн. за борговою розпискою ОСОБА_6 та похідні від неї вимоги, оскільки, як зазначив ОСОБА_1 у позовній заяві питання повернення боргу ним врегульовано безпосередньо з боржником. З боржника підлягають стягненню також інфляційні, річні та втрачена вигода, оскільки саме ОСОБА_6 є боржником, який прострочив виконання грошового зобов'язання, а не держава. Перевід боргу у даному випадку на Державний бюджет є недопустимим і суперечить вимогам глави 11 ЦК України.

Аналогічно, не є обґрунтованими вимоги п. 6. 6 заяви про стягнення з Державного бюджету страхового відшкодування в сумі 3600 грн., інфляційних, річних та втраченої вигоди за страховим полісом від 20.12.2000, оскільки затримання та перебування під вартою не можуть вважатися нещасним випадком у розумінні п. 1. 2 даного договору страхування.

Що стосується позовних вимог щодо компенсації за вилучені в нього костюми та парфуми, а також втрачену вигоду, то суду не надано доказів про наявність у позивача та вилучення саме такої кількості костюмі, та що мається на увазі під упущеною вигодою. Окрім того, частково, а саме за 5 вилучених костюмів, що були вилучені під час обшуку згідно протоколу обшуку, ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області було компенсовано їх вартість а також моральну шкоду, завдану внаслідок їх неповернення. Вимоги про стягнення втраченої вимоги за неповернення парфумів та костюмів є похідними та необґрунтованими, тому задоволенню не підлягають.

Крім того, грошові кошти та документи, на підставі яких пред'явлено вимоги, передбачені п. 6 заяви, повернуто позивачу згідно протоколу від 09.04.2010.

Також, до даних правовідносин необхідно застосувати вимоги ст. ст. 257, 267 ЦК України щодо строків позовної давності та наслідків їх спливу.

У відповідності до ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові., відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За змістом ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 57-64, 88, 213-215 ЦПК України,суд-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до держави Україна а особах Прокуратури Івано-Франківської області, Управління внутрішніх справ в Івано-Франківській області, Державного казначейства України (Головного управління Державного казначейства України в Івано-Франківській області) про визнання незаконним ув'язнення, обвинувачення та дій правоохоронних органів і прокуратури в процесі розслідування кримінальної справи, відшкодування заподіяних матеріальних та моральних збитків - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених статтею 294 ЦПК України, залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Івано-Франківської області через Івано-франківський міський суд.

Суддя Ковалюк І.П.