ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2014 р. Справа № 922/2996/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В. , суддя Камишева Л.М.

при секретарі Соколовій Ю.І.,

за участю представників :

позивача - Падалко О.О.

відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №60Х/1-12) на рішення господарського суду Харківської області від 05 грудня 2013 року у справі №922/2996/13

за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", м. Харків,

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Харків,

про стягнення 37241,90 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2013 року Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, в якій просило стягнути з відповідача вартість за спожиту теплову енергію без достатній правових підстав у розмірі 37241,90 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 05 грудня 2013 року у справі №922/2996/13 (головуючий суддя Аріт К.В., судді Доленчук Д.О., Макаренко О.В.) позов задоволено повністю. Стягнено з Фізичної особи підприємця ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" 37241,90 гривень заборгованості за спожиту теплову енергію та 1720,50 гривень судового збору.

Відповідач з рішенням місцевого господарського суду не погодився та подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 05 грудня 2013 року у справі №922/2996/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи. Крім того, зазначає, що стягнення 9391,44 грн. заборгованості за період з грудня 2006 року по квітень 2008 року є безпідставним. Також вказує на те, що матеріали справи не містять належних доказів поставки позивачем теплової енергії в приміщення відповідача.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначає, що правових підстав для застосування терміну позовної давності щодо стягнення 9391,44 грн. заборгованості за період з грудня 2006 року по квітень 2008 року немає. Посилається на те, що доказами постачання теплової енергії до нежитлових приміщень відповідача є акти включення та відключення житлового будинку по АДРЕСА_1.

11 лютого 2014 року представник відповідача надав через канцелярію суду клопотання (вх. №1195), в якому просить прийняти до розгляду клопотання №1-9 від 04.09.2013 р. та клопотання №2-16 від 09.09.2013 р. про витребування доказів, які подавались до суду першої інстанції, але не розглядались останнім складом суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони мають право, зокрема, заявляти клопотання.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду Харківської області від 02 жовтня 2013 року у справі №922/2996/13 вищезазначені клопотання представника відповідача вже були вирішені.

Посилання на те, що останній склад колегії суддів їх не розглядав, є безпідставними, оскільки представником відповідача такі клопотання після зміни складу колегії суддів повторно не заявлялись.

Колегія суддів, розглянувши клопотання представника відповідача, дійшла висновку про відсутність правових підстав для його задоволення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, зважаючи на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 28 грудня 2006 року між ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 (продавці), з однієї сторони, та ОСОБА_3 (покупець), з другої сторони, було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстровано в реєстрі за №2502, відповідно до умов якого продавці передали, а покупець прийняв у власність нежитлові приміщення 1-го поверху №77-1-:77-9, 77-4а, 77-8а в житловому будинку літ. «А-5», загальною площею 129,0 кв. м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (т.І а.с.14).

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 2006 року до 2013 року Комунальним підприємством "Харківські теплові мережі" здійснювалось постачання теплової енергії до житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 на підставі розпоряджень Харківського міського голови "Про початок та кінець опалювального сезону" 2006-2007 років, 2007-2008 років, 2008-2009 років, 2009-2010 років, 2010-2011 років, 2011-2012 років та 2012-2013 років.

Актами обстеження системи теплоспоживання об'єкту №ОКТ/509 від 16 квітня 2008 року та №ОКП/530 від 03 червня 2008 року встановлено, що у приміщенні за адресою: АДРЕСА_1, яке належить відповідачу на праві власності, теплова енергія використовується без укладання відповідного договору з енергопостачальною організацією (т.І а.с.19-20).

Відповідно до ч. 2 ст. 181 Господарського кодексу України проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Позивач листом №36/ТД-7244 від 12.12.2008 р. звертався до відповідача з пропозицією щодо укладання договору №3880 від 01.06.2008 р. купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді на приміщення за адресою: АДРЕСА_1, та повідомляв ФОП ОСОБА_3, що направляє 2 примірника цього договору. Позивач просив підписати договір, скріпити печаткою і повернути один екземпляр на адресу позивача в 10-ти денний термін, а також відшкодувати наявну заборгованість за теплову енергію (т.І а.с.62).

Згідно із ч. 3 ст. 181 Господарського кодексу України сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

З матеріалів справи вбачається, що ФОП ОСОБА_3 відповіді на лист позивача №36/ТД-7244 від 12.12.2008 р. не надала, заборгованості не відшкодувала, до того ж, теплову енергію використовувати не припинила.

В подальшому, 13 жовтня 2009 року позивач листом №36/ТД-4558 знову звернувся до відповідача з пропозицією щодо укладання договору №3880 від 01.09.2009 р. купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді на приміщення за адресою: АДРЕСА_1, та повідомляв ФОП ОСОБА_3, що направляє 2 примірника цього договору. Просив підписати договір, скріпити печаткою і повернути один екземпляр на адресу позивача в 10-ти денний термін, а також відшкодувати наявну заборгованість за теплову енергію (т.І а.с.63).

Відповідач надіслав відповідь на вищевказаний лист, в якій зазначав, що договір, запропонований позивачем до підписання, є відмінним від типового договору. Також вказував, що договірних правовідносин між ним та позивачем не існує, а тому нарахування оплати за послуги, які ФОП ОСОБА_3 не отримувала є безпідставним (т.І а.с.65-67).

Актом обстеження системи теплоспоживання об'єкту №175/8530 від 05 листопада 2012 року встановлено, що система опалення приміщення, що належить відповідачу, є єдиною з системою опалення житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (т.І а.с.21).

26 червня 2012 року позивач надіслав відповідачу вимогу №998, в якій зазначав, що ФОП ОСОБА_3, не укладаючи договір на постачання теплової енергії, безпідставно споживала її у період з жовтня 2011 р. по квітень 2012 р. Вартість безпідставно спожитої теплової енергії за цей період складає 14467,47 грн., яку позивач просив сплатити у 7-ми денний строк з моменту отримання даної вимоги (т.І а.с.24-25).

19 березня 2013 року КП "Харківські теплові мережі" звернулось до ФОП ОСОБА_3 з листом-вимогою №268/юр, в якій просило її у семиденний строк сплатити вартість безпідставно спожитої теплової енергії в сумі 9391,44 грн., що утворилася за період з грудня 2006 року по квітень 2008 року (т.І а.с.22).

Позивач звернувся до відповідача з вимогою №802/17 від 27 травня 2013 року, в якій зазначав, що ФОП ОСОБА_3, не укладаючи договір на постачання теплової енергії, безпідставно споживала її у період з жовтня 2012 р. по квітень 2013 р. Вартість безпідставно спожитої теплової енергії за цей період складає 13382,99 грн., яку позивач просив сплатити у 7-ми денний строк з моменту отримання даної вимоги (т.І а.с.27).

Як стверджує позивач, відповідач не сплатив 37241,90 грн. вартості спожитої теплової енергії без достатніх правових підстав, в зв'язку з чим, КП "Харківські теплові мережі" звернулось до господарського суду Харківської області за захистом своїх прав та інтересів в судовому порядку.

Місцевий господарський суд при прийнятті рішення, з урахуванням приписів статей 257, 261, 264, 530, 1212 та 1213 Цивільного кодексу України, дійшов висновку, що підстав для застосування терміну позовної давності стосовно стягнення 9391,44 грн. немає, тому позовна вимога про стягнення з відповідача вартості спожитої теплової енергії у розмірі 37241,90 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Проте, колегія суддів частково не погоджується з вищевикладеними висновками місцевого господарського суду та вважає їх такими, що не відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, а також нормам чинного законодавства, їм не надана правильна та належна правова оцінка. Такий висновок суду апеляційної інстанції ґрунтується на наступному.

Статтею 1 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 2 ст. 275 Господарського кодексу України відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Пунктом 4 «Правил користування тепловою енергією» затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2007 р. №1198 передбачено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією.

Матеріали справи свідчать, що між ФОП ОСОБА_3 та КП "Харківські теплові мережі" договору купівлі-продажу теплової енергії укладено не було, хоча позивач неодноразово звертався до відповідача з такою пропозицією.

Відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою користування тепловою енергією є наявність у особи, що її використовує, належно оформленого договору, відсутність якого може свідчити про безпідставне споживання теплової енергії.

Таким чином, відповідач без достатніх правових підстав, тобто без укладеного з позивачем договору, в період з грудня 2006 року по квітень 2008 року та в період з жовтня 2011 року по квітень 2013 року споживав теплову енергію, що постачалась КП "Харківські теплові мережі" до житлового будинку по АДРЕСА_1, в тому числі й до нежитлового приміщення, власником якого є ФОП ОСОБА_3, оскільки система опалення цього приміщення є єдиною з системою опалення всього житлового будинку.

Факт безпідставного споживання відповідачем теплової енергії у вказані періоди підтверджується наявними в матеріалах справи актами про підключення споживача до джерела теплової енергії №175/3363 від 23 жовтня 2006 року, №175/6530 від 17 жовтня 2007 року, №175/10164-В від 15 жовтня 2008 року, №175/16473 від 15 жовтня 2011 року, №175/14625-В від 16 жовтня 2012 року та актами про відключення споживача від джерела теплової енергії №175/3528 від 17 квітня 2007 року, №175/7303 від 08 квітня 2008 року, №175/9189-В від 13 квітня 2009 року, №175/13105-В від 09 квітня 2012 року, №175/17155 від 09 квітня 2012 року, №175/11880-В від 14 квітня 2013 року (т.І а.с.28-33).

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно із ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Таким чином, цивільні права та обов'язки можуть виникати внаслідок дій осіб, зокрема, споживання теплової енергії за відсутності оформленого в установленому порядку договору, тобто без достатніх правових підстав.

У відповідності до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.

Статтею 1213 Цивільного кодексу України визначено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

З огляду на зазначені обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача вартості безпідставно спожитої теплової енергії у розмірі 37241,90 грн. в період з грудня 2006 року по квітень 2008 року та в період з жовтня 2011 року по квітень 2013 року, є обґрунтованою.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 06.11.2012 року у справі №5023/775/12.

Однак, колегія суддів звертає увагу, що в рішенні господарського суду Харківської області було помилково вказано не правильний період, за який позивачем було нараховано витрати відповідачу, а саме з жовтня 2011 року по квітень 2012 року, хоча з позовної заяви вбачається, що такий період складає з жовтня 2011 року по квітень 2013 року.

Не зважаючи на те, що позов у сумі 37241,90 грн. є обґрунтованим, підлягає стягненню лише сума у розмірі 27850,46 за період з жовтня 2011 року по квітень 2013 року. Оскільки колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача вартості безпідставно спожитої теплової енергії у розмірі 9391,44 грн. за період з грудня 2006 року по квітень 2008 року, в зв'язку з відсутністю підстав для застосування терміну позовної давності, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач довідався про порушення свого права, а саме про безоплатне споживання відповідачем теплової енергії без договору, в квітні 2008 року в результаті проведення обстеження системи теплоспоживання нежитлового приміщення першого поверху, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, власником якого є ФОП ОСОБА_3, що підтверджується актом №ОКТ/509 від 16.04.2008 р.

Таким чином, перебіг позовної давності розпочався в квітні 2008 року, а закінчився в квітні 2011 року. Позивач звернувся до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів лише в липні 2013 року, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції канцелярії господарського суду Харківської області. Отже, термін позовної давності щодо стягнення з відповідача 9391,44 грн. сплив ще у квітні 2011 року.

Наслідки спливу позовної давності визначені в статті 267 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Матеріали справи містять заяву відповідача від 30.08.2013 року про застосування терміну позовної давності щодо вимог позивача про стягнення коштів за безпідставно спожиту теплову енергію за вказаний період (т.І а.с.104).

З урахуванням вищезазначеного, позовна вимога про стягнення вартості безпідставно спожитої теплової енергії у розмірі 9391,44 грн. за період з грудня 2006 року по квітень 2008 року не підлягає задоволенню.

Твердження суду першої інстанції щодо переривання позовної давності 16 лютого 2012 року, шляхом подання позову у справі №5023/775/12, є безпідставними, оскільки позивач не скористався правом на стягнення 9391,44 грн. на момент подання вищевказаного позову, про що, до речі, зазначав в своєму рішенні й сам місцевий господарський суд.

Крім того, в рішенні господарського суду Харківської області помилково вказується не правильний період, за який позивачем було нараховано витрати відповідачу, а саме з грудня 2006 року по квітень 2011 року, хоча з позовної заяви вбачається, що такий період складає з грудня 2006 року по квітень 2008 року.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду Харківської області від 05 грудня 2013 року у справі №922/2996/13 підлягає частковому скасуванню, в частині задоволення позову про стягнення вартості спожитої теплової енергії у розмірі 9391,44 грн. за період з грудня 2006 року по квітень 2008 року, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи. В іншій частині рішення підлягає залишенню без змін.

Стаття 49 Господарського процесуального кодексу України визначає порядок розподілу господарських витрат, відповідно до якого судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Відповідно до статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно із пунктом 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; при задоволенні позову в повному обсязі відшкодування витрат позивача, що пов'язані зі сплатою судового збору, покладається на відповідача; в разі відмови у позові повністю ці витрати покладаються на позивача. Такі правила розподілу судового збору застосовуються у спорах як майнового, так і немайнового характеру.

З урахуванням того, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, в частині стягнення 27850,46 грн., з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1290,37 грн. витрат по сплаті судового збору за розгляд позовної заяви в суді першої інстанції. В свою чергу, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 215,07 грн. витрат по сплаті судового збору за розгляд скарги в суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 49, 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктами 3 та 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 05 грудня 2013 року у справі №922/2996/13 скасувати частково, а саме в частині задоволення позову про стягнення вартості спожитої теплової енергії у розмірі 9391,44 грн. за період з грудня 2006 року по квітень 2008 року.

В цій частині прийняти нове рішення.

В задоволенні позову в частині стягнення вартості спожитої теплової енергії у розмірі 9391,44 грн. за період з грудня 2006 року по квітень 2008 року відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (61153, АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Доброхотова, 11, код ЄДРПОУ 31557119, р/р №260333012313 у ВАТ «Державний ощадний банк України» м. Харкова, МФО 351823) 1290,37 грн. витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Доброхотова, 11, код ЄДРПОУ 31557119, р/р №260333012313 у ВАТ «Державний ощадний банк України» м. Харкова, МФО 351823) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (61153, АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) 215,07 грн. витрат по сплаті судового збору.

Повна постанова складена 17 лютого 2014 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Камишева Л.М.