Справа № 731/301/13-ц Провадження № 22-ц/795/443/2014 Головуючий у I інстанції: Павлов В. Г.
Категорія: цивільна Доповідач: Кузюра Л. В.
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
У Х В А Л А
17 лютого 2014 року м. Чернігів
Апеляційний суд Чернігівської області у складі:
Головуючого судді Кузюри Л.В.
Суддів: Скрипки А.А., Шевченка В.М.
При секретарі: Шкарупі Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Варвинського районного суду від 28 травня 2013 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Відділу Державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві,
У С Т А Н О В И В :
Ухвалою Варвинського районного суду від 28 травня 2013 року відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Відділу Державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві Рибалко І.М.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати ухвалу суду та задовольнити скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального права і зокрема, ст.ст.18, 26 Закону України „ Про виконавче провадження" , якими встановлено, що невідповідність виконавчого листа вимогам ст.18 вказаного закону є підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження.
Вислухавши доповідь судді апеляційного суду та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 10 серпня 2012 року Варвинським районним судом було постановлено заочне судове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, жителя АДРЕСА_1 ( місце реєстрації АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, у розмірі 1/3 усіх його доходів щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку , починаючи з 7 серпня 2012 року і до досягнення дитиною повноліття. За заявою стягувача для звернення рішення суду до виконання, 11 вересня 2012 року судом було видано виконавчий лист, копія якого мається у даній цивільній справі на аркуші 41, який було передано до виконання до Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві.
Постановами державного виконавця зазначеного підрозділу виконавчої служби від 29 листопада 2012 року та 13.02.2013 року було відкрито виконавче провадження та відповідно накладено арешт на все майно боржника.
ОСОБА_1 звернувся зі скаргою на зазначені постанови, стверджуючи про те, що у виконавчому листі, всупереч ст.18 Закону України „ Про виконавче провадження", судом не вказано відомості про його індивідуальний ідентифікаційний номер , про його місце роботи та зазначено місце реєстрації його проживання поза межами компетенції Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, через що у відкритті виконавчого провадження мало бути відмовлено. Постанову про накладення арешту на все майно, боржник також вважав незаконною, оскільки її постановлено з порушенням приписів ст.74 Закону України „ Про виконавче провадження".
Відмовляючи в задоволенні скарги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані постанови державним виконавцем було винесено відповідно до закону , в межах його повноважень, а тому підстави для задоволення скарги ОСОБА_1 відсутні.
Такий висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, виходячи з наступного.
Статтею 383 ЦПК України передбачено право сторони виконавчого провадження на звернення до суду зі скаргою, якщо вона вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця під час виконання судового рішення, порушено їх права чи свободи.
З наведеного припису процесуального закону слідує, що неодмінною умовою визнання дій державного виконавця неправомірними є встановлення в процесі судового розгляду скарги сторони провадження фактів порушення державним виконавцем законних прав та свобод скаржника.
Проте, в межах доводів скарги ОСОБА_1, судом не було встановлено фактів на підтвердження порушення державним виконавцем безпосередньо прав та свобод ОСОБА_1
Вказуючи на відсутність у виконавчому листі індивідуального ідентифікаційного номера стягувача, місця його роботи та неправильність адреси стягувача, ОСОБА_1 не зазначив яким чином вказані обставини спричиняють порушення його прав як сторони у виконавчому провадженні.
Посилання на вказані обставини, як на підставу для відмови у відкритті виконавчого провадження , обґрунтовано судом не були взяті до уваги, оскільки виконавчий лист в судовому порядку не було визнано таким, що не підлягає виконанню, індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача, місце роботи відносяться до даних, які ідентифікують особу боржника та можуть сприяти примусовому виконанню рішення суду а тому, відкриттям виконавчого провадження за відсутності вказаних відомостей, державним виконавцем не було порушено прав боржника.
Твердження ОСОБА_1. про те, що у відкритті виконавчого провадження мало бути відмовлено, оскільки місцем реєстрації його проживання є АДРЕСА_2 , яке знаходиться поза межами компетенції Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві , обґрунтовано судом не були взятими до уваги, оскільки місце проживання боржника за адресою АДРЕСА_1 було визначено у рішенні суду, тому виходячи з таких обставин, вирішення питання про прийняття виконавчого документа до виконання та винесення постанови про відкриття виконавчого провадження за вказаною териториальністю, без додаткового з"ясування питання про місце проживання боржника, не суперечить вимогам закону. Положеннями ч.ч. 4, 5 ст. 20 Закону України „ Про виконавче провадження" прописано, що в процесі виконавчого провадження у разі необхідності державний виконавець може доручити проведення перевірки інформації щодо наявності боржника чи його майна, його місця роботи на території, на яку не поширюється його компетенція, та з"ясувавши такі обставини, не пізніше наступного дня , державний виконавець має надіслати виконавчий документ за місцем проживання чи місцезнаходженням боржника , місцем його роботи чи місцезнаходженням його майна , про що повідомляє стягувача.
Таким чином, закон наділив державного виконавця повноваженнями та механізмами вжиття належних заходів з примусового виконання судових рішень, а тому положення Закону України „ Про виконавче провадження", при вирішенні питання про відкриття виконавчого провадження суб'єктом оскарження порушені не були.
Враховуючи те, що навіть станом на час відкриття виконавчого провадження за боржником малась заборгованість із сплати аліментів понад три місяці, державний виконавець правомірно, відповідно до положень ст. 74 Закону України „ Про виконавче провадження", та в межах повноважень, визначених законом, 13 лютого 2013 року виніс постанову про накладення арешту на майно боржника.
За таких обставин, коли ухвалу суду першої інстанції постановлено з дотриманням вимог закону, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності постановленого судового рішення, підстави для скасування ухвали суду відсутні.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 312, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а ухвалу Варвинського районного суду від 28 травня 2013 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий : Судді :