УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/273/14Головуючий суду першої інстанції:Захарова К.П.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Романова Л. В.

"10" лютого 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:

головуючого-судді:Романової Л.В.,

суддів:Моісеєнко Т.І., Притуленко О.В.,

при секретарі:Помазан В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення та зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про стягнення завдатку та збитків за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 16 грудня 2013 року,

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2013 р. ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення. Позов мотивовано тим, що у жовтні 2011 року позивачка передала відповідачеві ключі від власного будинку АДРЕСА_1, з метою його догляду на час її відсутності. Проте без її згоди відповідач вселився до будинку, на вхідних дверях встановив інші замки, на її вимоги звільнити будинок добровільно його не звільняє. Договір найму житла не укладався, платежі з цього приводу позивачка не отримувала. Оскільки у користуванні належним позивачці нерухомим майном відповідачем чиняться перешкоди, посилаючись на ст.391 ЦК України позивачка просила суд усунути перешкоди у користуванні житловим будинком шляхом виселення відповідача.

ОСОБА_7 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_6 про стягнення суми завдатку та збитків, які понесені ним на проведення ремонтних робіт. Свої вимоги ОСОБА_7 обґрунтовував тим, що у вересні 2011 р. він з відповідачкою домовився про купівлю-продаж вказаного житлового будинку, який був у непридатному для проживання стані. В жовтні 2011 р. він у якості завдатку передав ОСОБА_6 50000 грн., після чого остання зобов'язалася не турбувати його впродовж п'яти років, склала розписку. В свою чергу ОСОБА_7 зробив у будинку за власті кошти капітальний ремонт. В травні 2013 р. ОСОБА_6 повідомила його, що відмовляється продавати будинок, вимагала звільнити будинок. Уточнивши позовні вимоги за зустрічним позовом, ОСОБА_7 просив стягнути з ОСОБА_6 суму завдатку у розмірі 50000 грн., збитки за проведений ремонт в будинку у розмірі 24 858,98 грн.

Рішенням Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 16 грудня 2013 р. позов ОСОБА_6 задоволено та усунено перешкоди у користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_7 із спірного житлового будинку; зустрічну позовну заяву ОСОБА_7 задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_6 аванс в розмірі 50000 грн., в задоволенні решти вимог ОСОБА_7 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

На зазначене рішення суду ОСОБА_6, не погоджуючись в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_7, звернулась з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, не правильне застосування матеріальної норми права, порушує питання про скасування рішення суду та ухвалення нового - про відмову у задоволенні зустрічних вимог.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 зазначає, що задовольняючи частково зустрічний позов судом не застосовано положення ст. 638 ЦК України щодо укладання договору. Апелянт вважає, що суд першої інстанції помилково прийняв як допустимий доказ її розписку, за якою вона отримала аванс за будинок, а також визнав, що розписка є змішаною формою договорів - договору найму житлового будинку та попереднього договору, за яким гроші у разі невиконання зобов'язань повертаються стороні.

Не згода апелянта з рішенням суду зводиться до того, що оскільки сторонами не було дотримано письмової форми правочину, який в порядку ст.ст. 210, 640 ЦК України підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, це породжує правові наслідки, передбачені ст. 218 ЦК України. При цьому не можна визнати недійсним правочин, який не укладався та визнавати його укладеним лише на підставі свідченнях свідків. Також апелянт вважає, що судом не враховано, що представлена відповідачем розписка не відповідає вимогам, передбаченим законом, її не можна віднести до жодного з видів договорів, тому будь-яких правових наслідків не тягне. До того ж в розписці не зазначена грошова одиниця, в якій відповідач нібито передав гроші.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_7 рішення суду в апеляційному порядку не оскаржував.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення представника ОСОБА_7, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Оскільки суд апеляційної інстанції в силу ч.1 ст.303 ЦПК перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в тій частині, з яким не згоден апелянт та лише в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, інші висновки суду першої інстанції судовою колегією не перевіряються.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_7 у жовтні 2011 р. передав ОСОБА_6 до укладання договору купівлі-продажу житлового будинкуАДРЕСА_1, що належить ОСОБА_6 гроші в сумі 50000, в грошовій одиниці - гривня. Договір купівлі-продажу між сторонами не був укладений.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки між сторонами по справі договір купівлі-продажу укладений не був, тому отримана відповідачкою за зустрічним позовом сума коштів відповідно до ч. 2 ст. 570 ЦК України є авансом, які мають бути повернуті.

Частиною 1 статті 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі - продажу нерухомого майна має бути укладений в письмовій формі та нотаріально посвідчений, також підлягав державній реєстрації.

Згідно з ст. 570 ЦК України, завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Основна відмінність авансу від завдатку укладається в тому, що на аванс не покладено функцію забезпечувати взяте сторонами на себе зобов'язання незалежно від того, яка сторона відповідальна за невиконання зобов'язання. У разі коли сторони лише домовилися укласти договір, але відповідно його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі повертаються в тому розмірі, в якому вони надавалися.

З матеріалів справи свідчить, що розписка, яка підписана ОСОБА_6 стосується конкретного (спірного) будинку, ОСОБА_7 передав гроші 50 тис., представлена останнім в оригіналі (а.с.26). На спростування зазначеного доказу ОСОБА_6 як відповідач у зустрічному позові належних та допустимих доказів не представила.

Отже, за своєю суттю розписка, підписана однією стороною про отримання грошових коштів є документом, який видається іншій стороні, підтверджуючи та засвідчуючи отримання певної грошової суми. Письмова форма розписки (договору) внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту певної домовленості, але й факту передачі грошової суми. Наявність у позивача оригіналу розписки свідчить про те, що між сторонами по справі була певна домовленість щодо спірного житлового будинку та договір укладений не був.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції всі обставини справи з'ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору та відповідно до встановлених обставин правильно визначено характер правовідносин, норми матеріального права, що їх регулюють та дійшов правильного висновку про задоволення вимог за зустрічним позовом про стягнення на користь позивача з відповідачки суму авансу у розмірі 50000 грн.

Враховуючи наведене, судова колегія вважає безпідставними посилання апелянта на необхідність застосування правових наслідків недодержання вимог щодо письмової форми правочину, передбачених ст. 218 ЦК України, оскільки зазначені доводи спростовані матеріалами справи.

Доводи апеляції щодо порушення змагальності сторін в процесі колегія суддів вважає неспроможними з оглядку на таке.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_7 був допитаний в судовому засіданні як свідок, склавши присягу (а.с.50), тому показання ОСОБА_7 в порядку ст.57 ч.2 ЦПК були враховані судом як докази у спорі, та оскільки ОСОБА_6 відмовилась від дачі пояснень за правилами допиту свідка, колегія суддів вважає неспроможні доводи апелянта, що судом таким чином було порушено рівність у процесуальних правах сторін щодо подання доказів та змагальність сторін у спорі.

Інші доводи апеляції не спростовують висновків суду і на законність оскаржуваного рішення в частині, що оскаржена не впливають.

Відповідно до ст. 308 ч. 1 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 303, 307, 308, 313-315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 16 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Судді:

Романова Л.В. Моісеєнко Т.І. Притуленко О.В.