10.02.2014
Апеляційний суд міста Севастополя
Справа № 22ц/797/221/2014р. Головуючий у першій
інстанції Євдокімова І.А.
Доповідач у апеляційній
Категорія 53 інстанції Володіна Л.В.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 лютого 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Севастополя у складі:
головуючого судді - Володіної Л.В.,
суддів - Лівінського С.В., Саліхова В.В.,
секретар - Мазнєв Ю.М.,
за участю:
представника позивача - ОСОБА_3,
представника відповідача - Анікеєвої І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до державного підприємства „Севастопольський морський рибний порт" про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 13 листопада 2013 року, -
В С Т А Н О В И Л А:
В вересні 2010 року ОСОБА_5 звернулась з позовом до суду, просила стягнути з державного підприємства «Севастопольський морський рибний порт» (далі - ДП «Севморрибпорт») середній заробіток за час вимушеного прогулу і відшкодувати завдану їй моральну шкоду.
Свої вимоги обгрунтовувала тим, що вона працювала на підприємстві відповідача на посаді головного економіста по державним закупівлям. Наказом від 07 червня 2010 року була попереджена про звільнення з роботи на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у звязку зі скороченням штату з 10 вересня 2010 року. У встановлений строк наказ про звільнення відповідачем виданий не був. Заявами від 10 і 17 вересня 2010 року позивач зверталась до відповідача про звільнення її у зв'язку зі скороченням посади, видачу трудової книжки та проведення повного розрахунку при звільненні, проте їй було в цьому відмовлено. Позивач зазначає, що з вини відповідача вона позбавлена можливості влаштуватися на іншу роботу.
В червні 2011 року ОСОБА_5 звернулась з заявою про уточнення позовних вимог, в якій зазначила, що наказом відповідача від 26 листопада 2010 року її було звільнено з роботи з 29 листопада 2010 року за п.1 ст.40 КЗпП України, а 2 грудня 2010 року їй було видано трудову книжку та проведено повний розрахунок при звільненні. Позивач вважає, що з вини відповідача вона була позбавлена можливості влаштуватися на іншу роботу, в звязку з чим просила стягнути з ДП «Севморрибпорт» середній заробиток за час вимушеного прогулу за період з 01 жовтня по 02 грудня 2010 року у розмірі 10368 грн., у відшкодування моральної шкоди просила стягнути 10000 грн.
Справа розглядась неодноразово.
Рішенням Гагарінського районного суду м. Севастополя від 09 листопада 2011 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Севастополя від 23 квітня 2012 року, позов задоволено частково. З відповідача на користь ОСОБА_5 стягнутий середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 жовтня по 02 грудня 2010 року в розмірі 10368 грн., у відшкодування моральної шкоди стягнуто 500 грн.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 вересня 2012 року рішення суду першої інстанції і ухвала апеляційного суду скасовані, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Гагарінського районного суду м. Севастополя від 13 листопада 2013 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції, як ухвалене з порушенням норм процесуального права, при неправильному застосуванні норм матеріального права, просить ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволення позову суд першої інстанції виходив з його необґрунтованості.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з наступних підстав.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно ч.3 ст.40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Згідно ч.ч 2,4 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною 1 ст. 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Судом встановлено, підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_5 працювала у ДП «Севморрибпорт» на посаді головного економіста по державним закупівлям. Наказом № 811 від 07 червня 2010 року вона була попереджена про звільнення з роботи на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у звязку зі скороченням штату з 10 вересня 2010 року (а.с. 3-4).
В періоди з 31 серпня по 07 вересня 2010 року, з 08 вересня по 10 вересня 2010 року, з 13 вересня по 17 вересня 2010 р. ОСОБА_5 знаходилась на лікарняних, в зв'язку з чим наказ про її звільнення з роботи 10 вересня 2010 р. підприємством не видавався (а.с. 55-57).
Наказом № 1273 від 09 вересня 2010 року наказ № 811 від 07 червня 2010 року в частині дати звільнення позивача змінено: днем скорочення посади та датою звільнення ОСОБА_5 встановлено 24 вересня 2010 року, однак наказ про звільнення також видан не був в зв'язку з відсутністю позивачки на робочому місці і відсутністю відомостей про можливість її виходу на роботу (а.с. 58).
Заявами від 10 вересня 2010 року і від 17 вересня 2010 року позивач зверталась до ДП «Севморрибпорт» про її звільнення на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у звязку зі скороченням штату, також просила видати трудову книжку, провести повний розрахунок при звільненні (а.с. 6,8).
На заяву ОСОБА_5 від 10.09.2010 р. відповідачем була надана відповідь про те, що звільнити її на підставі п.1 ст.40 КЗпП України 10.09.2010 р. не представилось можливим, оскільки в зазначений день вона знаходилась на лікарняному (а.с. 7). Відповідь була направлена рекомендованною кореснопнденцією, яка повернулась на адресу відповідача в зв'язку з закінченням терміну зберігання. З метою ознайомлення позивача з наказом № 1273 від 09.09.2010 р. і перевірки перебування ОСОБА_5 на лікарняному працівниками відповідача були здійснені виходи за місцем її реєстрації і проживання. Двері квартир нихто не відкрив, про що 10.09.2010 р. був складений акт (а.с. 60).
На заяву позивача від 17.09.2010 р. їй була надана відповідь про необхідність з'явитися на роботу у перший робочий день після закриття лікарняного - 20.09.2010 р. для видання наказу про звільнення, отримання розрахунку при звільненні і трудової книжки (а.с. 9). У зазначений день позивачка також на роботу не прибула.
Відповідно до акту перевірки № 27-03-07/142 від 25.10.2010 р., яка проведена Територіальною державною інспекцією праці у м. Севастополі за заявою ОСОБА_5, в ДП «Севморрибпорт» порушень законодавства про працю відносно ОСОБА_5 встановлено не було. Зазначеним актом встановлено, що позивачка в період з 20.09.2010 р. по дату перевірки на підприємстві не з'явлалась, яких-небудь документів щодо причин своєї відсутності на підприємство не надавала (а.с. 70-72).
Листом Севастопольської транспортної прокуратури № 43-1541вих.-10 від 24.11.2010 р., якій надійшов на адресу ДП «Севморрибпорт» 26.11.2010 р., запропоновано невідкладно оформити розірвання трудових відносин з ОСОБА_5, видати їй трудову книжку та здійснити повний розрахунок при звільненні (а.с. 51-52).
Наказом ДП «Севморрибпорт» № 213-л від 26.11.2010 р. ОСОБА_5 була звільнена 29.11.2010 р. за скороченням штату відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України (а.с. 50). 02.12.2010 р. позивачці був виплачений розрахунок при звільненні, видана трудова книжка (а.с. 53,54).
Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що позивачкою не надано доказів про здійснення перешкод з боку відповідача у виході їй на роботу в зв'язку з відстуністю робочого місця, оскільки розпорядженням № 1045 від 23.07.2010 р. робоче місце провідного економіста з державних закупівель ОСОБА_5 з 01.08.2010 р. встановлено в кабінеті начальника нафтоналивного району, з зазначеним розпорядженням позивач була ознайомлена 05.08.2010 р. (а.с. 82). Наказом № 1114 від 06.08.2010 р. була створена комісія з прийому документації з процедур закупівель від провідного економіста ОСОБА_5, останню зобов'язано в строк до 25.08.2010 р. підготувати за період з 2008 р. по 2010 р. включно перечень справ і провести передачу документів. Зазначеним розпорядженням доступ позивачки до робочого місця і всієї документації не обмежувався (а.с. 85).
В матеріалах справи знаходиться пояснювальна записка начальника СБП від 08.11.2011 р., з якої вбачається, що на підставі даних роздрукування системи контролю доступа в ДП «Севморрибпорт», ОСОБА_5 останній раз перетинула систему контролю 31.08.2010 р. о 14 год. 22 мін. 25 сек., в вересні, жовтні, листопаді 2010 р. ОСОБА_5 через прохідні порту не проходила (а.с. 100), що свідчить про те, що позивач з власної ініціативи не з'явлалась на роботу.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України розірвання трудового договору у разі скорочення штату працівників є правом власника або уповноваженого ним органу, а не його обов'язком. Оскільки наказ про звільнення позивача видано не було, вона була зобов'язана з'являтись на роботу до часу звільнення (29.11.2010 р.). В зв'язку з тим, що позивач не з'явлась на роботу з власної ініціативи, перешкоди у виходу на роботу з боку відповідача їй не чинились, суд першої інстанції прийшов до висновку, що зазначений період не є вимушеним прогулом і обгрунтовано відмовив в задоволенні позову про стягнення середнього заробитку за час вимушеного прогулу в зв'язку з відстуністю підстав, передбачених ст.235 КЗпП України.
Листом від 26.11.2010 р. позивач була попереджена про звільнення 29.11.2010 р., необіхідність з'явитись на підприємстиво для отримання розрахунку і трудової книжки. Повідомлення отримано позивачем 01.12.2010 р. (а.с. 73), 02.12.2010 р. вона з'явилась на роботу, отримала трудову книжку, розрахунок при звільненні (а.с. 53, 54).
За таких обставин відповідачем не порушені строки здійснення розрахунку з позивачем і видачи їй трудової книжки при звільненні (ст.ст. 47, 117 КЗпП України).
Оскільки відповідачем не були порушені законні права позивача, суд прийшов до обгрунтованого висновку про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди.
Доводи апеляційної скарги та зміст рішення суду першої інстанції не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому колегія суддів вважає, що підстав для скасування рішення суду немає.
Керуючись п.1 ч.1, ч.3 ст. 40, ст.ст. 116, 117, 235, 237 КЗпП України, ст.ст.303, 304, п.1 ч.1 ст.307, ч.1 ст.308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Гагарінського районного суду м.Севастополя від 13 листопада 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя: Л.В. Володіна
Судді: С.В. Лівінський
В.В. Саліхов