Справа № 340/680/13-ц

Провадження № 22-ц/779/212/2014

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Данилюк М.П.

Суддя-доповідач Соколовський В.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Соколовського В.М.,

суддів: Беркій О.Ю., Горблянського Я.Д.,

секретаря Турів О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики,

за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Верховинського районного суду від 12 грудня 2013 року, -

в с т а н о в и л а :

У серпні 2013 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до відповідачів про стягнення боргу за договором позики. Позовні вимоги мотивував тим, що 18 березня 2013 року між ним та відповідачем ОСОБА_3 було укладено письмовий договір позики, згідно якого відповідач отримав 20000 грн. під 8% в місяць від суми позики, що підтверджується розпискою. За виконання зобов'язань ОСОБА_3 поручилися відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5, про що склали відповідні розписки. Позичальник належним чином зобов'язань згідно договору не виконував, що призвело до виникнення заборгованості по сплаті процентів та пені. Неповерненням коштів позивачу завдано і моральну шкоду, яку він обґрунтовує втратою спокою, безсонням, втратою нормальних життєвих зв'язків. Посилаючись на наведене, після зміни позовних вимог, просив стягнути на свою користь з відповідачів в солідарному порядку 11200 грн. процентів за користування позикою, 11312 грн. пені за прострочення сплати процентів за користування позикою та 5000 грн. моральної шкоди, а всього 27512 грн. та судові витрати.

Рішенням Верховинського районного суду від 12 грудня 2013 року позов задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в сумі 27512 грн., 432 грн. 87 коп. судового збору та 120 грн. витрат, пов'язаних з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідачів до суду.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в сумі 27512 грн., 432 грн. 87 коп. судового збору та 120 грн. витрат, пов'язаних з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідачів до суду.

На вказане рішення відповідач ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування обставин справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, порушення та неправильне застосування судом норм процесуального та матеріального права. Зокрема апелянт зазначає, що договору поруки в письмовій формі між ним та позивачем не було укладено, а тому на підставі ст. 547 ЦК України такий договір є нікчемний, оскільки розписка не може підтверджувати укладення договору поруки, а тільки, відповідно до ст. 1047 ЦК України, може засвідчувати факт передачі грошей позикодавцем позичальнику. Всупереч ст. 628 ЦК України розписка не містить всіх істотних умов, що необхідні для укладення договору поруки. Також апелянт стверджує, що відсутня згода його дружини на укладення договору поруки, що суперечить законодавству. Тому у зв'язку з наведеним апелянт вважає, що відсутні правові підстави для стягнення боргу з поручителя. Крім того вказує, що в мотивувальній частині рішення суд зазначив про відмову в задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди, однак в резолютивній частині стягнув моральну шкоду, розмір якої входить у загальну стягнуту судом суму 27512 грн., чим задовольнив позовні вимоги не частково, а повністю. З цих підстав просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В судове засідання сторони не прибули, хоча належно повідомлялися про розгляд справи.

Вислухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачами не виконуються зобов'язання за договором позики, тому наявні правові підстави для стягнення з відповідачів у солідарному порядку на користь позивача заборгованості в розмірі 27512 грн.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає.

Статтею 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що 18 березня 2013 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір позики, відповідно до якого позикодавець ОСОБА_2 зобов'язався надати позичальнику ОСОБА_3 позику в сумі 20000 грн., а останній зобов'язався прийняти позику і повернути її у визначений договором термін, а також сплачувати щомісячно проценти в розмірі по 1600 грн. Строк надання позики до 18.03.2014 року (а.с. - 31).

18.03.2013 року ОСОБА_3 дано розписку про те, що ним фактично отримано кошти в сумі 20000 грн., які він зобов'язався повернути згідно умов договору. Також в розписці зазначено, що ОСОБА_3 передав позикодавцю оригінал свідоцтва про право власності на житло та технічний паспорт на будинок, що належить йому на праві спільної сумісної власності (а.с. - 32).

Пунктом 1.2 вказаного договору позики передбачено, що позика надається під 8% на місяць від суми позики, що становить 1600 грн.

У п. 5.2 договору позики зазначено, що за кожен день прострочення заборгованості по сплаті процентів або основної суми заборгованості позичальник сплачує пеню в розмірі 1% від суми прострочення за кожний день прострочення.

Згідно розрахунку, наданого позивачем, за період з 18.05.2013 року по 18.11.2013 року позивачем нараховано 11200 грн. процентів за користування позикою та 11312 грн. пені за прострочення по сплаті процентів (а.с. 111-112).

Суд правильно встановив дані обставини та прийшов до вірного висновку про обґрунтованість стягнення процентів за користування позикою та пені за прострочення сплати процентів. Також суд у мотивувальній частині зробив правильний висновок про те, що позовна вимога про стягнення моральної шкоди не підлягає задоволенню, тому позов підлягає частковому задоволенню.

Однак в резолютивній частині рішення суд, зазначивши про часткове задоволення позову, фактично повністю задовольнив позовні вимоги, оскільки стягнув з відповідачів в солідарному порядку 27512 грн. заборгованості за договором позики, куди включив, згідно заяви позивача про зміну позовних вимог, 11200 грн. процентів за користування позикою, 11312 грн. пені за прострочення по сплаті процентів та 5000 грн. моральної шкоди.

Правильно встановивши факт укладення договору позики між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, суд першої інстанції помилився у підрахунку розміру заборгованості по даному договору, а також в резолютивній частині рішення помилково не вказав про відмову у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди. Також суд помилково визнав укладеними договори поруки із ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які по формі та змісту не відповідали нормам чинного законодавства, а тому суд не мав правових підстав для стягнення заборгованості також із поручителів.

Проте, під час розгляду даної справи в апеляційному порядку до апеляційного суду від позивача ОСОБА_2 20.01.2014 року надійшло пояснення, в якому останній зазначив про повне виконання боржником ОСОБА_3 договору позики від 18.03.2013 року, а оскільки спір відсутній, договір позики виконаний, то на даний час договори позики та поруки припинили свою дію. За таких обставин та в зв'язку з повним виконанням договору позики він, позивач, не має претензій до відповідачів, оскільки спір по даному питанню вичерпано.

Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки договір позики боржником виконано повністю, претензій позивача до відповідачів не має і відсутній спір з приводу виконання договірних зобов'язань, тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному об'ємі.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Верховинського районного суду від 12 грудня 2013 року скасувати і ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики та відшкодування моральної шкоди відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Головуючий В.М. Соколовський

Судді: О.Ю. Беркій

Я.Д. Горблянський