АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

копія

Справа № 552/2015/13-ц

Номер провадження 22-ц/786/645/14

Головуючий у 1-й інстанції Турченко Т. В.

Доповідач Кривчун Т. О.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2014 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області у складі:

Головуючого: судді Кривчун Т.О.,

Суддів: Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І.

при секретарі: Філоненко О.В.

за участю: позивачів - ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

відповідача - ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_5- ОСОБА_6,

третьої особи - ОСОБА_7

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1, ОСОБА_2

на рішення Київського районного суду м. Полтави від 14 жовтня 2013 року

апеляційною скаргою ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2- ОСОБА_3

на додаткове рішення Київського районного суду м. Полтави від 10 січня 2014 року

по справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_8, виконавчого комітету Полтавської міської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_4, треті особи - Друга Полтавська державна нотаріальна контора, ОСОБА_7, Приватне підприємство Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор», Управління з питань житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради про визнання незаконним та скасування розпорядження органу приватизації, визнання свідоцтва про право власності на житло та заповіту недійсним.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 14.10.2013 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 до нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_8, виконавчого комітету Полтавської міської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_4 про визнання свідоцтва про право власності на житло та заповіту недійсним, відмовлено за безпідставністю.

Додатковим рішенням Київського районного суду м. Полтави від 10.01.2014 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_8, виконавчого комітету Полтавської міської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування розпорядження органу приватизації від 09.04.1993 року № 3779 про передачу квартири АДРЕСА_1 в приватну власність ОСОБА_12, відмовлено за безпідставністю.

У поданих апеляційних скаргах на рішення суду від 14.10.2013 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просять рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким їх позовні вимоги задовольнити.

Позивач ОСОБА_1 в апеляційній скарзі вказує, що суд безпідставно відмовив у задоволенні позову та не розглянув заяву про поновлення строків звернення до суду.

Зазначає, що процедура передачі квартири АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_12 відбулася з порушеннями вимог ст.24 Конституції України, ст.ст. 9, 65 ЖК України, ст.5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15.09.1992 року № 56.

Посилається на те, що суд не досліджував документ, що підтверджує право на пільгові умови приватизації та не встановив обставини щодо подання такого документу на час приватизації. Оформлення Розрахунку квартири виконано після видачі Розпорядження на приватизацію квартири та Свідоцтва про право власності на житло, що суперечить Положенню про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15.09.1992 року № 56.

Вважає, що суд позбавив її процесуального права довести свої вимоги, оскільки відповідачем не виконана ухвала про витребування приватизаційної справи, а висновок суду про те, що ні вона, ні її чоловік за життя ОСОБА_12 не зверталися до суду з позовами про визнання членами сім»ї ОСОБА_12, суперечить вимогам ст.60 ЦПК України.

Доказів на підтвердження того, що вона вселилась до квартири на підставі договору піднайму житла та тимчасово там проживала, відповідачами не надано, оскільки вона була вказана в ордері на отримання даної квартири, з 25.01.1984 року зареєстрована та постійно проживала у ній, будучи членом сім»ї ОСОБА_12, вела спільне господарство та несла витрати по утриманню квартири, сплачувала комунальні платежі.

З цих же підстав не погодився з рішенням суду позивач ОСОБА_2, який, окрім вищевказаного, в апеляційній скарзі зазначив, що з 20.11.1992 року був зареєстрований та постійно проживав за вказаною адресою. Згідно листа відділу обліку, розподілу та приватизації житла Полтавської міської ради від 14.03.2013 року, вказана квартира була приватизована на ОСОБА_12, на нього та його дружину ОСОБА_1 У березні 2013 року вони при отриманні дублікату свідоцтва про право власності на житло дізнались про те, що власником квартири була ОСОБА_12

Вказує, що квартира була отримана ОСОБА_12 згідно ордеру на неї та членів її сім»ї, у тому числі онуку ОСОБА_1; піднаймачем та тимчасовим мешканцем квартири він не був.

Вважає, що нарівні з ОСОБА_12 та дружиною ОСОБА_1 набув прав та обов'язків щодо користування житлом. Той факт, що він з дружиною були членами сім»ї ОСОБА_12, підтверджується довідкою про склад сім»ї від 03.03.1993 року №250, а запис про те, що у довідці він та дружина вказані квартирантами, не позбавляє їх права на приватизацію займаного житла.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_2- ОСОБА_3 посилаються на те, що при ухваленні додаткового рішення суд першої інстанції обмежився узагальнюючими фразами; у ньому відсутні мотивування не прийняття заяви про поновлення строку позовної давності від 15.08.2013 року, а судом не надано жодної оцінки доказам, не визначено юридичної природи правовідносин.

У зв»зку з цим просять рішення суду від 10.01.2014 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування розпорядження органу приватизації від 09.04.1993 року №3779.

У письмових запереченнях на апеляційні скарги представник ОСОБА_5 за довіреністю-ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_4 та Пряда В,В. просять апеляційні скарги відхилити, а рішення місцевого суду залишити без змін.

В обгрунтування заперечень на скаргу посилаються на те, що суд правильно відмовив у позові за безпідставністю, а не у зв»язку зі спливом строку позовної давності.

Зазначають, що позивачі станом на дату приватизації не являлись членами сім»ї ОСОБА_12, а були квартирантами. Доказів того, що Розпорядження на приватизацію квартири та Свідоцтво про право власності на житло є незаконними, ними не надано, до органу приватизації з заявами про передачу квартири у спільну сумісну або часткову власність позивачі не зверталися та не використовували житлові чеки в межах номінальної вартості яких приватизована спірна квартира.

Порушення порядку приватизації, який нібито на думку позивачів був допущений органом приватизації 1993 року у вигляді приватизації квартири, загальна площа якої перевищувала встановлені норми, без відповідної доплати та не дослідження документа, що надавав ОСОБА_12 пільгу при приватизації, не зачіпає права та інтереси позивачів, а порушення строку розгляду заяви про приватизацію не є підставою для його скасування.

ОСОБА_6 просила також скасувати заходи забезпечення позову, накладені місцевим судом при розгляді справи.

Рішення суду оскаржується в частині відмови за безпідставністю у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними та скасування Розпорядження органу приватизації про передачу квартири у власність ОСОБА_12 та визнання Свідоцтва про право власності на житло недійсним, а тому рішення в частині відмови у задоволенні позову про визнання заповіту недійсним колегією суддів не переглядається.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1, представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, третя особи ОСОБА_7 доводи апеляційних скарг підтримали та прохали їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_4, представник відповідача ОСОБА_5- ОСОБА_6 підтримали доводи, наведені у запереченнях на апеляційні скарги та прохали їх відхилити, а рішення місцевого суду залишити без змін.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

У відповідності до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Як установлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_12 на склад сім»ї з шести осіб - дочки ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_1; сина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2; дочки - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3; дочки - ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_4; онуки - ОСОБА_16, ІНФОРМАЦІЯ_5, матері - ОСОБА_17, ІНФОРМАЦІЯ_6, було видано ордер №59 від 05.03.1968 року, на право зайняття трикімнатної квартири АДРЕСА_1 (т.1, а.с.8,117).

23.03.1993 року наймач квартири ОСОБА_12 звернулась із Заявою до керівника Органу приватизації Балюри В.І., в якій просила оформити передачу в приватну власність вказану вище квартиру; уповноваженим власником квартири визначено ОСОБА_12 (т.1, а.с.190).

До заяви додано Довідку про склад сі»мї наймача від 03.03.1993 року за №250, згідно якої квартиронаймачем вказана ОСОБА_12, а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - квартирантами (т.1, а.с.191).

Розпорядженням органу приватизації м. Полтава від 09.04.1993 року за №3779 вирішено прохання наймача ОСОБА_12, задовольнити та передати квартиру АДРЕСА_1 їй у приватну власність (т.1, а.с.189).

Згідно Свідоцтва на право власності на житло від 09.04.1993 року, квартира за вказаною адресою дійсно належить ОСОБА_12 на праві приватної власності у зв'язку з приватизацією житла згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Квартира складається з 3-х кімнат та підсобних приміщень загальною площею 58,9 кв.м., її відновна вартість становить 29450,00 крб. (т.1, а.с.7).

10.08.2006 року ОСОБА_12 оформила заповіт, за яким на випадок своєї смерті заповіла належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1, в рівних частках: дітям - ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_4; ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2; онуці ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_5; а приватизовану земельну ділянку для ведення садівництва в с/т «Світанок» с. Вороніна заповіла повністю дочці - ОСОБА_4 (т.1, а.с.46).

Відповідно до ч.2 ст.1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.

Заповітом від 13.12.2011 року ОСОБА_12 на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: належну їй квартиру АДРЕСА_1 заповіла в рівних частках дочці - ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_4 та сину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. Належну їй земельну ділянку площею 495 кв.м, цільове призначення - для ведення садівництва, що знаходиться в м. Полтава, садівницьке товариство «Світанок», селище Вороніна та належить їй на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серія 11 ПЛ №058186, заповіла ОСОБА_19, ІНФОРМАЦІЯ_9. Даний заповіт був посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстрований в реєстрі за №1018 (а.с.47).

ІНФОРМАЦІЯ_15 року ОСОБА_12 померла, що підтверджується актовим записом №456 від 24.09.2012р. відповідно до Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1, виданого Київським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції (а.с.5).

З Витягу про реєстрацію у Спадковому реєстрі вбачається, що, після смерті спадкодавця ОСОБА_12 19.10.2012 року Другою Полтавською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу (т.1, а.с.119).

Установлено, що в квартирі АДРЕСА_1 разом із ОСОБА_12 проживали і були зареєстровані в якості квартирантів позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Так, згідно довідки № 150 від 23.03.21993 року про склад сім»ї наймача, у квартирі АДРЕСА_1 мешкають та мають право на житло на момент введення в дію закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» ОСОБА_12 як квартиронаймач з 1968 року, ОСОБА_1 як квартирант з 1983 року та ОСОБА_2 як квартирант з 1992 року (т.1, а.с.191).

Згідно Довідки ЖЕО-2 про склад сім»ї та реєстрацію від 14.04.2013р., у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані четверо осіб: з 20.03.1968 року - власник ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_10, значиться померлою ІНФОРМАЦІЯ_15 року а/з 456; з 25.01.1984 року - онука ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, з 20.11.1992 року - чоловік онуки - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_12, з 27.01.1994 року - правнучка ОСОБА_20, ІНФОРМАЦІЯ_13; з 28.12.1999 року - правнучка ОСОБА_21, ІНФОРМАЦІЯ_14 (а.с.51).

У листі КП «ЖЕО-2» за №1285/02 від 05.06.2013 року зазначено що ОСОБА_16 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, з 12.08.1983 року (прибула з Красноярського краю м. Саяногорськ 04.08.1983 року), як онука, тимчасово, до повноліття. Після досягнення повноліття була перереєстрована за формою 15 (заява на прописку), в якій вказано підстави перереєстрації (згідно ст.64 ЖК України до членів сім»ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки; всі решта реєструються за договором піднайму як піднаймачі (квартиранти). ОСОБА_2 також був зареєстрований 20.11.1992 року по формі 15 (заява на прописку) (т.1, а.с.197).

За інформацією Відділу обліку, розподілу та приватизації житла за № 3 01-16-09/102 від 14.03.2013 року, направленого на адресу ОСОБА_1, згідно архівних документів розпорядженням № 3779 від 09.04.1993 року квартира АДРЕСА_1, приватизована на ОСОБА_12, ОСОБА_1, ОСОБА_2 Свідоцтво про право власності на зазначену квартиру отримано ОСОБА_12 27.04.1993 року як уповноваженим власником (а.с.6).

Разом із тим, як убачається з Листа Відділу обліку, розподілу та приватизації житла за № 01-16-05/84 від 01.04.2013 року, направленого на адресу ОСОБА_1, спірна квартира приватизована 09.04.1993 року на склад сім»ї одна особа - ОСОБА_12, а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не приймали участь у приватизації житла, оскільки за довідкою ГЖЕД-6 у період оформлення приватизаційних документів були зареєстровані квартирантами.

Також зазначено, що Листом відділу обліку, розподілу та приватизації житла № 301-16-09/102 від 14.03.2013 року ОСОБА_1 надана помилкова інформація щодо участі квартирантів у приватизації квартири, про що їй повідомлено листом № 301-16-09/102 від 21.03.2013 року (а.с.38).

Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання незаконним та скасування розпорядження органу приватизації, визнання свідоцтва про право власності на житло недійсним, місцевий суд обгрунтовано виходив із того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на момент приватизації спірної квартири були прописані у ній в якості квартирантів, у судовому порядку членами сім»ї квартиронаймача ОСОБА_12 позивачі визнані не були, а доказів про те, що їм не було відомо про здійснення ОСОБА_12 приватизації спірної квартири, позивачами не надано.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання недійсним заповіту, укладеного ОСОБА_12 13.12.2011 року, місцевий суд дійшов вірного висновку про те, що позивачами не надано жодних доказів на підтвердження того, що на момент його складання заповідач не міг усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.

Такі висновки ґрунтується на встановлених судом обставинах справи та повністю узгоджуються з наявними у матеріалах справи доказами.

Відповідно до ст.5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.1992 року N2482-XII (в редакції від 19.06.1992 року, яка діяла на час приватизації спірного житла) право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

При приватизації державного житлового фонду використовуються житлові чеки - приватизаційні папери, які одержуються всіма громадянами України (ст.4 Закону) .

Статтею 8 Закону №2482-XII передбачено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Підготовка та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків) може бути покладена на спеціально створювані органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства.

Згідно пункту 5 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15.09.1992р. №56 (далі-Положення), передача займаних квартир (будинків) здійснюється в приватну (для одиноких наймачів) та у спільну (сумісну або часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх (віком від 18 і більше років) членів сім'ї з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

До членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно мешкають у квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.

Частиною 2 статті 64 ЖК України визначено, що до членів сім»ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім»ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Частиною першою статті 99 ЖК України передбачено, що піднаймачі і тимчасові жильці самостійного права на займане жиле приміщення не набувають незалежно від тривалості проживання.

У відповідності до п.30 Положення при видачі власнику квартири (будинку) свідоцтва про право власності на житло у паспортах усіх повнолітніх членів сім»ї власника і у свідоцтвах про народження неповнолітніх осіб робиться така помітка: «Право на безоплатну приватизацію житла використано в обсязі___кв.м при нормі____кв.м загальної площі».

Частиною 1 статті 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Посилання ОСОБА_1 в апеляційних скаргах на те, що вона на момент приватизації спірної квартири була зареєстрована як член сім»ї наймача та мала право на приватизацію квартири, спростовуються наявними у справі доказами, зокрема, наведеними вище листами Відділу обліку, розподілу та приватизації житла від 21.03.2013 року № З 01-16-09/102 та від 01.04.2013р. № 01-16-05/84 (а.с.38,111), Довідкою ЖЕО-2 про склад сім»ї та реєстрацію від 14.04.2013р. (а.с.51), Довідкою ГЖЕД-6 про склад сім»ї від 13.03.1993р. №250 (а.с.107), листом КП «ЖЕО-2» за № 1285/02 від 05.06.2013р., в яких значиться про те, що як ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані у спірному житловому приміщенні як квартиранти.

З наявних у справі матеріалів вбачається, що квартиронаймач ОСОБА_12 при зверненні до органу приватизації не вважала позивачів членами своєї сім»ї, а вважала їх піднаймачами (квартирантами), що зареєструвалися в квартирі за її згодою, що не давало їм права на участь у приватизації.

Доводи апеляційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зокрема, про те, що місцевим судом не досліджено приватизаційну справу, не з'ясовано, чи укладався договір піднайму житлового приміщення, чи є квартиранти піднаймачами жилого приміщення, чи тимчасовими мешканцями; не надано належної правової оцінки ордеру на право вселення до квартири, в якому ОСОБА_1 вказана як член сім»ї ОСОБА_12; не перевірені доводи про відсутність у ОСОБА_1 до 19.03.2013 року підстав вважати, що її права на приватизацію порушені; не взято до уваги, що оригінали правовстановлюючих документів знаходились у відповідача ОСОБА_4, - не заслуговують на увагу, оскільки є надуманими та фактично зводяться до незгоди з рішенням суду.

Окрім того, під час приватизації ОСОБА_12 житла позивачі не вчинили жодних дій з метою здійснення приватизації квартири та передачі її у спільну сумісну власність, зокрема, не зверталися з відповідними заявами до органу приватизації, доказів використання житлових чеків, в межах номінальної вартості яких вони приватизували спірну квартиру, суду не надали, як і не надали доказів наявності у паспортах відмітки про використання права на безоплатну приватизацію.

За таких обставин позивачі знали та повинні були усвідомлювати, що без їх волевиявлення вони не могли набути право власності на житло і що приватизація була здійснена ОСОБА_12 одноособово.

З огляду на наведене твердження позивачів в апеляційних скаргах про те, що вони вважали квартиру приватизованою також на них, є надуманими та безпідставними, як і посилання на те, що вони вели спільне господарство з ОСОБА_12 та несли витрати на утримання квартири спільно з ОСОБА_12, а тому вважали себе членами сім»ї наймача та мали право на приватизацію квартири.

Твердження в апеляційній скарзі відносно того, що в ордері №59 від 05.05.1968 року позивач зазначена як член сім»ї ОСОБА_12 не може бути доказом постійного проживання особи в житловому приміщенні, як того вимагає законодавство України про приватизацію державного житлового фонду та з огляду на те, що ордер-це документ, який лише дає право на вселення.

Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на додаткове рішення на те, що воно не містить мотивування не прийняття заяви про поновлення строку позовної давності від 15.08.2013 року, є безпідставним, оскільки, за змістом ч.1 ст.261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.

Оскільки місцевим судом було відмовлено у позові за безпідставністю, а не у зв»язку зі спливом строку позовної давності, підстав для його поновлення за заявою позивачів у суду не було.

Доводи в зазначеній скарзі щодо не надання оцінки доказам, не визначення юридичної природи правовідносин, не заслуговують на увагу, з урахуванням у т.ч. і того, що таку оцінку доказів по позовній вимозі щодо визнання незаконним та скасування розпорядження органу приватизації було дано в основному рішенні суду від 14 жовтня 2013 року, де також було визначено і юридичну природу даних правовідносин, однак не було ухвалено рішення щодо цього, що і стало підставою для постановлення додаткового рішення.

Твердження в апеляційних скаргах про те, що суд не дослідив оригінали приватизаційної справи, є неспроможними, оскільки у матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії даної справи, надані виконкомом Полтавської міської ради, і судом першої інстанції досліджувалися вказані докази, зокрема копії заяви ОСОБА_12 про приватизацію квартири, довідка про склад сім»ї, Розпорядження органу приватизації, Свідоцтво про право власності на житло.

Інші доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції, викладених у мотивувальній частині рішення, також не спростовують, а зводяться лише до незгоди з рішенням суду.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції ухвалою місцевого суду від 22 березня 2013 року було застосовані заходи забезпечення позову у вигляді накладення заборони Другій Полтавській державній нотаріальній конторі видавати свідоцтво про право на спадщину після померлої ОСОБА_12, спадкова справа номер 53572569 - у спадковому реєстрі, номер у нотаріуса - 495/2012 на підставі свідоцтва про право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, оформленого на ім»я ОСОБА_12 від 13.12.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_8, зареєстрованого за № 1018 (а.с.14).

Відповідно до ч.3 ст.154 ЦПК України, заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає справу.

За змістом ч.6 ст.154 ЦПК України, якщо у задоволенні позову було відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили. Проте суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову скасовуються судом, який їх застосував, якщо відпали підстави, з якими закон пов'язує можливість застосування таких заходів.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що заяву представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6 про скасування застосованих місцевим судом заходів забезпечення позову слід залишити без розгляду, оскільки у суду апеляційної інстанції відсутні повноваження щодо вирішення цього питання.

Суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

З огляду на те, що рішення суду відповідають вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в апеляційних скаргах, колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.ст.303,304, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст.308,314,315,317,319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 14 жовтня 2013 року, - відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2- ОСОБА_3 на додаткове рішення Київського районного суду м. Полтави від 10 січня 2014 року, - відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 14 жовтня 2013 року та додаткове рішення Київського районного суду м. Полтави від 10 січня 2014 року, - залишити без змін.

Заяву представника відповідача за довіреністю ОСОБА_5 - ОСОБА_6 про скасування заходів забезпечення позову відповідно до ухвали Київського районного суду м. Полтави від 22 березня 2013 року, - залишити без розгляду, роз'яснивши заявнику право звернення з такою заявою до суду, який застосував заходи забезпечення позову.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.

ГОЛОВУЮЧИЙ /підпис/ Т.О. Кривчун

СУДДІ: /підпис/ Ю.В. Дряниця /підпис/ Л.І. Пилипчук

ЗГІДНО:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області Т.О. Кривчун