ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2008 року Справа № 2а-5379/08
Львівський окружний адміністративний суд в складі
Головуючого - судді Канас Н.А.
При секретарі судового засідання Кунинець А.С.
Розглянувши справу у відкритому судовому засіданні в м. Львові
за позовом: ОСОБА_1
до відповідачів: Управління праці та соціального захисту населення Золочівської районної державної адміністрації,Управління державного казначейства у Золочівському районі
про стягнення суми недоплаченої одноразової щорічної грошової допомоги як учаснику війни в розмірі 3149,80 гривень
в с т а н о в и в :
Позов заявлено ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Золочівської районної державної адміністрації, Управління державного казначейства у Золочівському районі про стягнення суми недоплаченої одноразової щорічної грошової допомоги як учаснику війни в розмірі 3149,60 гривень.
Позивач в позовній заяві вважає, що її, як учаснику війни відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” до 05 травня має виплачуватись одноразова грошова допомога в розмірі 3-х мінімальних пенсій за віком. Згідно цієї норми, її повинні були виплатити за 2005 - 2007 роки 3149,60 гривень щорічної грошової допомоги як учаснику війни. В 2005-2006 роках її виплатили лише по 50 гривень, у 2007 році - 55 гривень, тому сума боргу складає 3149,60 гривень, яку вона просить стягнути.
Позивач в судове засідання не з”явилась, подала заяву з проханням слухати справу у її відсутності.
Відповідач - Управління праці та соціального захисту населення Золочівської райдержадміністрації заперечення на позов не подав, участь представника в судовому засіданні не забезпечив, про день та час слухання справи належним чином повідомлений, про причини неявки суд не повідомив.
Представник відповідача Управління державного казначейства у Золочівському районі Львівської області в судове засідання не з?явився. Відповідачем на адресу суду представлено пояснення на позов, в якому зазначено, що Державне казначейство України є урядовим органом державного управління, що діє у складі Міністерства фінансів України і підпорядковується йому. Згідно положень Бюджетного кодексу України, в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету, яка передбачає здійснення Державним казначейством України: операцій з коштами державного та місцевих бюджетів; розрахунково - касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів; контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов?язань та проведенні платежів; бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету. Міністерство праці та соціальної політики України, є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення. Безпосередньо роботу із соціального захисту населення виконують обласні та районні управління праці та соціального захисту населення. Крім цього, пряме стягнення коштів з державного бюджету не передбачено, оскільки ці кошти є на рахунках в органах праці та соціального захисту. Враховуючи вищенаведене, органи Держказначейства виступають як установи банку, в яких відкрито рахунки відповідного органу праці та соціального захисту населення, на яких обліковуються кошти, що спрямовуються на соціальні виплати, і у зв'язку із цим Управління державного казначейства у Золочівському районі Львівської області не є учасником правовідносин у сфері соціального захисту населення та законодавчо не уповноважено на здійснення владних управлінських функцій з приводу виділення, розподілу, виплати коштів для відповідної категорії громадян, зокрема відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Суд вважає, що справу слід розглядати у відсутності позивача та представників відповідачів.
Суд розглядає справу в порядку статті 71 КАС України на основі наявних доказів.
В судовому засіданні було досліджено письмові докази, які наявні в матеріалах справи (копії паспорта, довідки про присвоєння ідентифікаційного коду та посвідчення позивача та інших документів, наявних в матеріалах справи).
Розглянувши подані документи і матеріали, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ, з наступними змінами та доповненнями та Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рп/2007.
Позивач, ОСОБА_1., ІНФОРМАЦІЯ_1року народження, є учасником війни, що підтверджується безтерміновим посвідченням НОМЕР_1, виданим Золочівським управлінням праці та соціального захисту населення 04.02.2004року, і відповідно до статті 14 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” має право на отримання щорічно до 5 травня разової щорічної грошової допомоги в розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.
Статтею 17-1 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 зазначеного закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Тобто, як передбачено вищевказаним Законом, виплата щорічної разової допомоги в розмірі 3-трьох мінімальних пенсій за віком учасникам війни, здійснюється органами праці та соціального захисту населення.
Постановою Кабінету Міністрів України №177 від 18.02.2004 року “Про забезпечення щорічної виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” визначено, що кошти для виплати вказаної допомоги у розмірах, установлених законом про державний бюджет на відповідний рік перераховуються місцевим органам праці та соціального захисту населення, які, в свою чергу, здійснюють фізичну виплату цієї допомоги ветеранам війни.
Суд, даючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходив з наступного.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007 визнано неконституційними положення статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” щодо встановлення щорічної разової грошової допомоги відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в розмірі 55 гривень.
Рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок положень статей зазначених законів, тому суд вважає, що соціальні гарантії учасникам війни не можуть бути обмежені або скасовані іншими правовими актами.
Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Згідно із статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Однак, разом з тим, суд вважає, що позовні вимоги можуть бути задоволені лише в межах виплат 2007 бюджетного року, оскільки в 2005 та 2006 роках Конституційний Суд України не розглядав питань відповідності Конституції України норм Закону про державний бюджет України.
Таким чином, слід стягнути з управління праці та соціального захисту населення Золочівської районної державної адміністрації Львівської області на користь позивача одноразову грошову допомогу за 2007р. в розмірі трьох мінімальних пенсій за віком, який був встановлений в розмірі прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність.
У 2007 році у розмірі 410,06 грн., врахувавши при цьому, що позивачу було виплачено у 2007 році 55,00 грн.
Слід зазначити, що позивачем розрахунок суми одноразової щорічної допомоги робився з врахуванням мінімального розміру пенсії за віком в розмірі 410,60 гривень, а не - 410,06 гривень, як передбачено наведеними нормами.
Отже, сума недоплати за 2007 рік, яка підлягає стягненню на користь позивача, складає 1175,18 грн (410,06 х 3 - 55,00 = 1175,18 ).
Що стосується вимог позивача про виплату разової грошової допомоги за 2005- 2006 роки, то суд зазначає наступне.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції є нормами прямої дії. Вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів належить до повноважень Конституційного Суду України.
Положення статті 34 Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" статті 30 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік", якими встановлені інші, менші, ніж передбачено Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", розміри такої допомоги, не були оскаржені до Конституційного Суду України.
Враховуючи наведені вище обставини, зокрема те, що за Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007 визнано неконституційними норми Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” щодо встановлення щорічної разової грошової допомоги відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в розмірі 55 гривень, тому суд вважає, що дії відповідача по невиплаті разової щорічної грошової допомоги в повному обсязі за 2007 р. протиправними, а тому позов підлягає задоволенню в частині стягнення 1175,18 гривень, з врахуванням здійсненої виплати в сумі 55 гривень.
З огляду на викладене, позовні вимоги є підставними та обґрунтованими в частині стягнення з відповідача 1175,18 гривень, а тому в цій частині підлягають до задоволення. В іншій частині в задоволенні позову слід відмовити.
Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, такі не належить стягувати із сторін спору.