Справа №487/8610/13-ц 10.02.2014 10.02.2014 10.02.2014
Провадження №22-ц/784/600/14
Головуючий першої інстанції : Притуляк І.О.
Категорія-27 Доповідач апеляційної інстанції: Галущенко О.І.
У Х В А Л А
Іменем України
10 лютого 2014 р. м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого: Галущенка О.І.
суддів: Самчишиної Н.В.
Серебрякової Т.В.
із секретарем
судового засідання: Богуславською О.М.
з участю
представника
позивачки - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за
апеляційною скаргою
ОСОБА_5 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 09. 01. 2014 р., у справі за
позовом
ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» ( далі - ПАТ «Укрсоцбанк», або Банк ) про визнання кредитного договору частково недійсним (нікчемним),
встановила:
24.09.2013 р. ОСОБА_5 звернулася з позовом до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання недійсною умови кредитного договору.
. Позивачка зазначала, що 30.11.2007 р. вона уклала з Банком договір споживчого кредиту № 640/735-К735 для фінансування будівництва житла для власних потреб.
За умовами договору вона отримала 434.240 грн. зі сплатою процентів за користування у розмірі 13,5% річних, зобов'язавшись повернути отримані кошти до 29.11.2022 р.
Зазначений договір містить третейське застереження (п. 6.2 договору) про передачу спору, який може виникнути з питань виконання договору, на розгляд третейським судом Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків.
Зазначена умова договору є недійсною в силу Закону України №2983-VI від 03.02.2011 р. «Про внесення змін до ст. 6 Закону України «Про третейські суди».
Зокрема, цим законом, який набрав чинності з з 11.03.2011 р., частина 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди» доповнено п.14, яким виключено з підвідомчості справ третейським судам спори щодо захисту прав споживачів, у тому числі, споживачів послуг банку.
Крім того, підчас укладання договору вона не мала наміру щодо укладення третейської угоди, що свідчить про те, що її волевиявлення не було вільним, а зазначена обставина є підставою визнання цієї умови угоди недійсною відповідно до правил ст. 203, ст. 215 ЦК України
Посилаючись на зазначені порушення вимог цивільного законодавства, з якими закон пов'язує дійсність угоди, позивачка просила про визнання п.6.2 кредитного договору недійсним.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 09. 01. 2014 р. постановлено про відмову у задоволенні позовних вимог.
В апеляційній скарзі позивачка ставить питання про скасування рішення та ухвалення нового про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, неналежну оцінку доказів та неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіряючи законність та обгрунтованість рішення в межах оскарження, визначених ст. 303 ЦПК України, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з таких підстав.
Згідно з приписами ст. ст. 203-204 ЦК України, зміст правочину не може суперечити положенням цього Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом.
При цьому, для випадків недійсності кредитного договору, у тому числі, договору споживчого кредиту, мають застосовуватися підстави недійсності правочинів, які визначені нормами цивільного кодексу та нормами спеціального законодавства, якими врегульовані кредитні відносини.
Згідно з положеннями ст. 627 ЦК, сторони є вільними у визначенні умов договору з урахуванням вимог зазначеного Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Як вбачається із матеріалів справи, 30.11.2007 р. позивачка уклала з Банком договір споживчого кредиту № 640/735-К735 для фінансування будівництва житла для власних потреб.
За умовами договору вона отримала 434.240 грн., зобов'язавшись повернути отримані кошти до 29.11.2022 р.
Будучи вільною у виборі банку та умов отримання кредиту, позичальниця зобов'язалася щомісячними платежами, відповідно до графіку, погашати заборгованість перед Банком, у тому числі, частину кредиту зі сплатою процентів за користування у розмірі 13,5% річних процентів
При цьому сторони домовились, про те, що у разі порушення цих зобов'язань та виникнення спору він має розглядатися третейським судом Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків.
Зі змісту кредитного договору та обставин його виконання вбачається, що на момент його укладення позичальниця усвідомлювала, що наведені умови є прийнятними і справедливими по відношенню до неї та що перед його укладенням вона отримала від банку усі необхідні документи, надавши в свою чергу йому усі необхідні для отримання кредиту документи.
Зазначене відповідає положенням ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п.3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168.
При цьому, позивачка не надала переконливих та достовірних доказів того, що вона не бажала укладати кредитну угоду на умовах, передбачених п. 6.2 договору та що її волевиявлення при його підписанні та отриманні кредиту не було вільним.
Суд повно та всебічно дослідив зазначені обставини спору, дав належну юридичну оцінку наданим доказам та дійшов правильного висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання недійсною наведеної умови оспорюваного правочину.
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення районного суду, ухваленого з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги про те, що третейське застереження є недійсним в силу закону, не заслуговують на увагу. оскільки рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 10.09.2013 р. встановлено відсутність підстав для визнання третейського застереження недійсним чи встановлення його нікчемності.
Що стосується доводів про невідповідність умови договору вимогам ст. 203 ЦК України, то їх також не можна прийняти до уваги, оскільки оспорення цієї умови договору не підтверджене достовірними та переконливими доказами.
Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення районного суду, ухваленого з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314-315 ЦПК України, судова колегія
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - відхилити, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 09. 01. 2014 р. - залишити без зміни.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але з цього часу на протязі двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий: О.І. Галущенко
Судді: Н.В. Самчишина
Т.В. Серебрякова