АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/250/14Головуючий по 1 інстанції

Категорія : 24 Здоровило В.А.

Доповідач в апеляційній інстанції

Дмитренко М. І.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2014 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого Дмитренко М. І.

суддів Бондаренко С. І. , Новіков О. М.

при секретарі Анкудінові О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на заочне рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 29 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про розірвання договору та повернення невикористаного адвокатського гонорару, -

в с т а н о в и л а :

У вересні 2013 року ОСОБА_7 звернулася до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 01 травня 2012 року між нею та ОСОБА_6 був укладений договір б/н від 01.05.2012 року про надання правової допомоги. За цим договором адвокат ОСОБА_6 приймає на себе обов'язки представляти її інтереси в суді по цивільній справі за позовом до ТОВ «Фінансова компанія Житлоінвест-гарант» про розірвання договору та повернення коштів. 03.05.2012 року вона сплатила відповідачу адвокатський гонорар в сумі 8300 грн., про що отримала розписку. Відповідач ОСОБА_6 склав позов до Звенигородського районного суду Черкаської області, який був відхилений за невірно визначеною підсудністю. Після задоволення апеляційної скарги, яку склав адвокат ОСОБА_6 справу було повернуто до Звенигородського районного суду. 07.09.2012 року на попередньому слуханні представник ТОВ «Фінансова компанія Житлоінвест-гарант» подав клопотання, щодо перенесення справи по місцю знаходження нерухомості і справу було передано до Придніпровського районного суду м. Черкаси. 09.11.2012 року адвокат ОСОБА_6 приймав участь на попередньому судовому засіданні у Придніпровському районному суді м. Черкаси. У грудні 2012 року позивач вирішила розірвати договір з адвокатом ОСОБА_6 та повернути частину виплаченого адвокатського гонорару, про що свідчать листи від 19.12.2012 року, 17.01.2013 року, 19.02.2013 року. Однак, вирішити дане питання в позасудовому порядку не виявилося можливим, а тому позивач звернулася з позовом до суду за захистом своїх прав.

Просила суд розірвати договір про надання правової допомоги від 01.05.2012 року, стягнути з ОСОБА_6 на її користь 7 077,7грн. невідпрацьованого адвокатського гонорару та суму судових витрат.

Заочним рішенням Ватутінського міського суду Черкаської області від 29 жовтня 2013 року позов задоволено повністю.

11 листопада 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення, яка ухвалою Ватутінського міського суду Черкаської області від 03 грудня 2013 року залишена без задоволення.

Не погоджуючись із заочним рішенням, ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заочне рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 29 жовтня 2013 року не відповідає таким вимогам.

Задовольняючи повністю позовні вимоги ОСОБА_7, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_6 виконав свої зобов'язання по договору частково, а саме: приймав участь в двох судових засіданнях, які тривали 30 хв. та 17 хв., а також підготував позовну заяву і апеляційну скаргу, що згідно Закону України «Про граничний розмір витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20 грудня 2011 року відповідає фактично виконаним роботам на суму 1222 грн. 30 коп.

Колегія суддів не погоджується з таким рішенням суду, та вважає, що суд не в повній мірі дослідив обставини по справі, не надав належної оцінки доказам та внаслідок неправильного застосування норм матеріального права ухвалив незаконне та необґрунтоване рішення, яке підлягає до скасування, виходячи з наступного.

Статтею 901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно зі ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Закон України "Про адвокатуру" ( що був чинний на час виникнення правовідносин) визначає дотримання Правил адвокатської етики як одного з основних зобов'язань адвоката, які він бере на себе, складаючи Присягу адвоката України.

Правила адвокатської етики, схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року протокол від 1 - 2 жовтня 1999 року N 6/VI, визначають уніфіковане тлумачення норм адвокатської етики, у тому числі щодо винагороди адвоката за виконані ним дії по наданню правової допомоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 17, ч. ч. 1 - 6 ст. 33 Правил адвокатської етики в угоді про надання правової допомоги мають бути чітко і недвозначно визначені всі головні умови, на яких адвокат приймає доручення клієнта. Гонорар є єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту. Гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром. Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе: 1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення; 2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі; 3) необхідність виїзду у відрядження; 4) важливість доручення для клієнта; 5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт; 6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт; 7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення; 8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом; 9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.

Жодний із факторів, указаних у ч. 3 цієї статті, не має самостійного значення; вони підлягають врахуванню в їх взаємозв'язку стосовно обставин кожного конкретного випадку. Розмір гонорару і порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги. Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі, тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді.

Судом встановлено, що 01 травня 2012 року адвокат ОСОБА_6 та ОСОБА_7 уклали договір про надання правової допомоги. Згідно договору адвокат прийняв на себе обов'язки представляти права та законні інтереси клієнта в суді та здійснювати професійну діяльність адвоката згідно з умовами договору з усіма правами, які передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення, господарським процесуальним кодексом, цивільним процесуальним кодексом України, КАСУ, у цивільній справі за позовом ОСОБА_7 до ТОВ «Фінансова компанія «Житлоінвест-гарант» про розірвання договору та стягнення коштів. Клієнт також доручив адвокату вивчити та скласти необхідні документи для звернення до суду, вчинити дії щодо визначення ринкової вартості майна, оскаржувати судові рішення до апеляційних та касаційних інстанцій.

Згідно ст. 4 договору на визначення гонорару впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень клієнта. Обсяг правової допомоги враховується при визначенні обґрунтованого розміру гонорару. Сторони досягли згоди, що гонорар адвоката складає 8300 грн.

Відповідно до квитанції №16 від 24.04.2012 року ОСОБА_7 сплатила ОСОБА_6 8300грн. за надання юридичної допомоги згідно вказаного договору.

Згідно загальних положень про договір, визначених цивільним кодексом України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Договір від 01 травня 2012 року, укладений на підставі досягнення домовленості між сторонами і є обов'язковим для виконання.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 19 грудня 2012 року, 17 січня 2013 року та 19 лютого 2013 року зверталася до ОСОБА_6 із заявами про розірвання договору та повернення частини виплаченого гонорару на суму 6800 грн.

У відповідь на вказані заяви адвокат неодноразово зазначав, що ним виконані роботи на 5810 грн., проте він згідний повернути ОСОБА_7 суму в розмірі 4000 грн.

Отже, відповідач погоджувався, що з його сторони договір від 01 травня 2012 року виконаний не в повному обсязі, а фактичні витрати на підготовку та виконання договору складають 5810 грн. і полягають: у вивченні діючої законодавчої бази, вивченні судової практики по даному спору, підготуванні позову, підготуванні апеляційної скарги, представництві інтересів в Звенигородському районному суді та Придніпровському суді м. Черкаси.

Згідно ст. 60, 61 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього кодексу. Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Колегія суддів приходить до висновку, що адвокат ОСОБА_6 належним чином виконував свої зобов'язання по договору до того часу, коли ОСОБА_7 звернулася до нього з вимогою про розірвання договору у зв'язку з неналежним виконанням. Разом з цим доказів неналежного виконання, як того передбачає ст.60 ЦПК України позивач суду не надала.

Враховуючи положення ч.2 ст. 903 ЦК України, щодо повернення у разі неможливості виконати договір про надання послуг з причин, що виникли не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату, а ОСОБА_6 згідно листів-відповідей погоджувався в добровільному порядку повернути ОСОБА_7 4000 грн.

На думку колегії суддів 4300 грн. відповідає розумній платі адвокату ОСОБА_6 за надані ним послуги згідно договору від 01.05.2012 року.

До того ж, ухвалюючи рішення про розмір суми, яка підлягає до стягнення з адвоката на користь ОСОБА_7 суд виходив з положень Закону України «Про граничний розмір витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20 грудня 2011 року не звернувши уваги на те, що предметом даного спору є договірні зобов'язання сторін, а не відшкодування судових витрат по наданню правової допомоги.

Зважаючи на вказане, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_6 підлягає до часткового задоволення із скасування рішення суду першої інстанції, та ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про розірвання договору та повернення невикористаного адвокатського гонорару.

Відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення по справі, які суд вважав доведеними, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на заочне рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 29 жовтня 2013 року - задовольнити частково.

Заочне рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 29 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про розірвання договору та повернення невикористаного адвокатського гонорару - скасувати.

Позов ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про розірвання договору та повернення невикористаного адвокатського гонорару - задовольнити частково.

Розірвати договір про надання правової допомоги від 01.05.2012 року, укладений між ОСОБА_7 та адвокатом ОСОБА_6.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 4000 грн. (чотири тисячі гривень) невідпрацьованого адвокатського гонорару та 229 гривень 40 коп. понесених судових витрат.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий :

Судді :