АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/290/14Головуючий по 1 інстанції

Категорія : 19, 27 Гудзюк І. В.

Доповідач в апеляційній інстанції

Василенко Л. І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2014 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого Василенко Л. І.

суддів Подорога В. М. , Демченко В. А.

при секретаріБражник О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 6 грудня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення надлишково сплачених коштів за споживчим кредитом, -

в с т а н о в и л а :

20 травня 2013 р. ОСОБА_6 звернувся в суд з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення надлишково сплачених коштів за споживчим кредитом.

В обґрунтування заявлених вимог вказав, що 20.03.2006 р. між ним та відповідачем був укладений кредитний договір № СSSOAU00100026, за яким банк надав йому споживчий кредит на придбання автомобіля в сумі 40 000 грн. на строк до 20.03.2013 р. зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,25% на місяць, що становить 15% річних на суму залишку заборгованості за кредитом.

15.01.2009 р. він отримав повідомлення від банку, що у зв'язку зі зміною кон'юнктури ринку грошових ресурсів, банк в односторонньому порядку змінює розмір річних відсотків ставки за користування кредитом з 15% до 26,4%.

Рішенням Смілянського міськрайонного суду від 25.12.2009 р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду від 22.03.2010 р. та ухвалою ВСУ від 08.12.2010 р., було визнано недійсним підняття в односторонньому порядку ЗАТ КБ «ПриватБанк» відсоткової ставки з 15% річних до 26,4% за кредитним договором № СSSOAU00100026 від 20.03.2006 р., стягнуто з відповідача на його користь понесені ним судові витрати по справі в сумі 1598 грн., позовні вимоги в частині повернення надлишково сплачених коштів, в результаті неправомірно збільшеної відповідачем процентної ставки, залишені без задоволення. Свою відмову у задоволенні цих вимог суд аргументував тим, що на час розгляду справи, ним кредит не погашено, тому не можуть сплачуватись кошти по несплаченому кредиту.

На час звернення до суду ним повністю погашена заборгованість за кредитним договором, проте до моменту повного погашення ним заборгованості по кредитному договору, банк, не зважаючи на рішення суду від 25.12.2009 р., продовжував стягувати з нього кошти за підвищеними відсотками. В результаті неправомірного підвищення банком відсоткової ставки йому причинена матеріальна шкода в сумі 3747,07 грн., яку і просив стягнути з відповідача.

В процесі розгляду справи позивач збільшував позовні вимоги мотивуючи їх тим, що враховуючи значний строк, на протязі якого сплачені ним надлишкові кошти знаходились в користуванні банку, небажання банку повернути ці кошти, посилаючись на вимоги ст. 625 ЦК України щодо урахування індексу інфляції та сплати 3% річних від простроченої суми просив суд стягнути з відповідача на його користь спричинену йому матеріальну шкоду в сумі 6007,86 грн.

Також вказав, що неправомірними діями відповідача йому заподіяно моральну шкоду, яку він оцінив у 5000 грн. та просив стягнути на його користь. Крім того просив стягнути понесені ним витрати на правову допомогу в сумі 1500 грн.

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 6 грудня 2013 р. ОСОБА_6 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування нори матеріального права, просив рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

При цьому посилається на ті ж підстави, що викладені в позовній заяві.

Крім того, зазначив, що висновок суду щодо пропуску ним строку позовної давності не відповідає договору споживчого кредиту укладеного між сторонами, так як відповідно до п. 5.1 він діє до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором. Саме сторона відповідача не виконала своїх зобов'язань щодо ведення кредитного досьє, тому висновок суду про те, що строк позовної давності необхідно відраховувати з моменту порушення відповідачем умов договору, а не з моменту закінчення строку його дії, на думку апелянта, суперечить положенням договору.

Судом першої інстанції не враховані вимоги ч. 4 ст. 631 ЦК України відповідно до якої закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення сторін, що з'явились, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає до відхилення.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач визнав факт переплати позивачем грошових коштів, проте просив суд застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності. Суд встановивши, що повне виконання позивачем зобов'язань за кредитним договором та закриття кредитного рахунку фактично відбулось 05.03.2010 р., зі сплатою ним остаточного платежу по кредиту, право на захист свого порушеного права у позивача виникло 22.03.2010 р. зі вступом в законну силу судового рішення щодо визнання недійсним підняття в односторонньому порядку відсоткової ставки, а до суду з позовом позивач звернувся 20.05.2013 р., прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у зв'язку зі спливом позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що 20.03.2006 р. між сторонами був укладений кредитний договір № СSSOAU00100026 за яким банк надав позивачу споживчий кредит на придбання автомобіля в сумі 40 000 грн. на строк до 20.03.2013 р. зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,25% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.

Пунктом 5.1 приведеного договору було визначено термін його дії, а саме, що він діє в обсязі виданих позичальникові коштів до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором.

При цьому п. 2.4.1 договору давав право позичальникові, за узгодженням з банком, здійснювати дострокове (як повне, так і часткове) погашення кредиту.

15.01.2009 р. позивачем було отримано повідомлення банку про те, що з 01.02.2009 р. відсоткова ставка за користування кредитом буде становити 26,4%.

Рішенням Смілянського міськрайонного суду від 25.12.2009 р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 22.03.2010 р. та ухвалою ВСУ від 08.12.2010 р., було визнано недійсним підняття в односторонньому порядку ЗАТ КБ «ПриватБанк» відсоткової ставки з 15% річних до 26,4% за кредитним договором № СSSOAU00100026 від 20.03.2006 р.

Судом встановлено, сторонами визнається, що повне виконання позивачем зобов'язань за спірним кредитним договором та закриття кредитного рахунку відбулося 05.03.2010 р.

При цьому відповідач визнав факт переплати позивачем грошових коштів у зв'язку з із підняттям банком в односторонньому порядку відсоткової ставки.

З огляду на те, що рішення Смілянського міськрайонного суду від 25.12.2009 р., яким було визнано недійсним підняття в односторонньому порядку ЗАТ КБ «ПриватБанк» відсоткової ставки вступило в законну силу 22.03.2010 р., тобто після повного виконання позивачем зобов'язань за кредитним договором, яке мало місце 05.03.2010 р., то саме з 22.03.2010 р. у ОСОБА_6 і виникло право на захист свого порушеного права шляхом стягнення з відповідача зайво сплачених коштів.

Як вбачається з матеріалів справи до суду з даним позовом позивач звернувся 20.05.2013 р.

Таким чином суд першої інстанції встановивши, що право позивача було порушене, відповідачем 26.11.2013 р. було подано заяву про застосування строку позовної давності, врахувавши, що початок перебігу строку позовної давності відповідно до ст. 261 ЦК України співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, обґрунтовано, за викладених підстав, відмовив у задоволенні позову в зв'язку зі спливом позовної давності.

Враховуючи те, що посилання апелянта в апеляційній скарзі на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, які належним чином мотивовані і за своїм змістом та формою відповідають вимогам матеріального та процесуального закону, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 304, 307, 308, 313, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 6 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з моменту набрання нею законної сили.

Головуючий :

Судді :