АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/495/14 Справа № 2-4128/11 Головуючий у 1 й інстанції - Березюк В.В. Доповідач - Ткаченко І.Ю.

Категорія 45

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2014 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Рудь В.В., Повєткіна В.В.,

при секретарі - Шаботинець С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу

за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: Миколаївська сільська рада Новомосковського району Дніпропетровської області, відділ держкомзему у Новомосковському районі Дніпропетровської області про визнання незаконним та скасування Державного акту на право приватної власності на землю та визначення порядку користування земельною ділянкою

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 листопада 2013 року, -

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 листопада 2013 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: Миколаївська сільська рада Новомосковського району Дніпропетровської області, відділ держкомзему у Новомосковському районі Дніпропетровської області про визнання незаконним та скасування Державного акту на право приватної власності на землю та визначення порядку користування земельною ділянкою - відмовлено в повному обсязі (а.с.132-138).

В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення й ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (а.с.140-142).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 25.08.1962 року між сторонами було укладено шлюб, який було розірвано 29.09.2006 року.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду від 14 квітня 2010 року (а.с.11-13), яке набрало чинності 21 вересня 2010 року (а.с.10) встановлено, що 12.02.1994 року ОСОБА_4 подарував ОСОБА_3, житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, також дана обставина підтверджується відповідним договором дарування (а.с.65-68).

Згідно копії Державного акту на право приватної власності на землю, серії ДП НВ 001768, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1768 (а.с.46), Рішенням I сесії ХХІ скликання Миколаївської сільської ради народних депутатів від 18.01.1994 року ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, а саме 0,25 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку та 0,378 га для ведення особистого підсобного господарства (а.с.9).

Згідно архівної довідки, на І сесії ХХІ скликання, яка відбулася 23.03.1990 року, розглядався ряд питань, серед яких питання про виділ ОСОБА_3 у власність земельної ділянки, не розглядалося (а.с.62).

Згідно архівної довідки, Рішенням № 23-14, XIV сесії Миколаївської сільської ради народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області від 18 січня 1994 року ОСОБА_3 передана у власність земельна ділянка по АДРЕСА_1, загальною площею 0,45 га (для будівництва та обслуговування житлового будинку - 0,25 га та для особистого підсобного господарства - 0,20 га) (а.с.49).

Згідно довідок, виданих виконавчим комітетом Миколаївської сільської ради, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, в період з січня 1994 року по липень 1995 року не була зареєстрована на території Миколаївської сільської ради. З 28.02.2003 року по даний час зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1. ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 31.01.1995 року (а.с.64, 80).

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14.04.2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2010 року за ОСОБА_2 визнано право власності на 1/2 частину домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 та право власності на 1/2 частину домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.10, 11-13).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що хоча в самому Державному акті на право приватної власності на землю серії ДП НВ 001768, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1768 (а.с.46), зазначений номер та скликання сесії, на якій, згідно архівної довідки (а.с.62), Рішення про передачу ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки, не приймалося, однак, згідно архівної довідки (а.с.49) та відповіді Держкомзему у Новомосковському районі (а.с.46) земельна ділянка була виділена ОСОБА_3 Рішенням № 23-14 XIV сесії Миколаївської сільської ради народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області, та зареєстрована в книзі записів реєстрації державних актів на землю за № 1768 (а.с.46-47). А тому суд прийшов до висновку, що в державному акті допущена помилка (описка) щодо номеру та скликання сесії, та розміру земельної ділянки, виділеної для особистого підсобного господарства (а.с.52), однак дані помилки (описки) не можуть бути підставою для визнання Державного акту на право приватної власності недійсним. Крім того, невідповідності, які маються в Державному акті на право приватної власності на землю, серії ДП НВ 001768 та Рішенні № 23-14 14 сесії Миколаївської сільської ради народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області, ніяким чином не порушують права позивача. Також суд 1 інстанції зазначив, що визнання Державного акту на право приватної власності на землю недійсним з підстави не надання дружиною згоди на приватизацію, діючим законодавством не передбачено, оскільки право на безоплатну приватизацію має кожен громадянин України і надання згоди на приватизацію іншого подружжя не передбачено жодним нормативним актом, діючим, як на момент видачі Державного акту на право приватної власності на землю, так і діючим законодавством.

При цьому суд правильно керувався, пунктом 18-2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року №2), яким передбачено, що відповідно до положень статей 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 3К України та 377 ЦК України. Таким чином, спірні земельні ділянки не є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки до особи, яка не має права власності на земельну ділянку у разі поділу житлового будинку переходить право на частину земельної ділянки і це право є похідним від права власності на споруду відповідно до вимог ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України.

Вказані висновки зроблені судом без порушення норм матеріального та процесуального права, а оскаржуване рішення, є законним та обґрунтованим й відповідає вимогам закону.

Доводи апелянта, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, а відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 213, 214 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 листопада 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: