ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 лютого 2014 року 10:00 № 826/19183/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Савченко А.І., при секретарі Яцюті М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомДержавної фінансової інспекції в м. Києві

доКомунального підприємства «Дирекція по обслуговуванню житлового фонду Дарницького району м. Києва»

прозобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Державна фінансова інспекція в м. Києві (далі по тексту - позивач, ДФІ в м. Києві) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства «Дирекція по обслуговуванню житлового фонду Дарницького району м. Києва» (далі по тексту - відповідач, Дирекція) про зобов'язання вчинити дії, а саме виконати в повному обсязі пункти 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8 та 10 письмової вимоги ДФІ в м. Києві від 16 липня 2013 року №26-11-14-14/9474.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до судового розгляду на 11 грудня 2013 року.

У судовому засіданні, призначеному на 11 грудня 2013 року, судом оголошувалась перерва до 23 грудня 2013 року для надавання представнику відповідача часу подати витребувані судом документи.

Судове засідання, призначене на 23 грудня 2013 року, судом відкладалось на 26 грудня 2013 року у зв'язку з ненаданням представником відповідача витребуваних судом документів.

За результатами розгляду справи 26 грудня 2013 року судом постановлено ухвалу про зупинення провадження у справі до 23 січня 2014 року.

У судовому засіданні 23 січня 2014 року представник позивача наполягав на задоволенні позову. Представник відповідача проти задоволення позову заперечував.

У порядку частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України представники сторін надали суду клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження, що стало підставою для постановлення судом ухвали про перехід до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Відповідно до пункту 1.3.4.2. Плану контрольно-ревізійної роботи ДФІ в м. Києві на ІІ квартал 2013 року та на підставі направлень на проведення ревізії посадовими особами позивача у період з 15 квітня 2013 року по 21 червня 2013 року проведено планову ревізію фінансово-господарської діяльності КП «Дирекція з утримання та обслуговування нежилого фонду Дарницького району м. Києва» (з 19 квітня 2012 року нова назва - КП «Дирекція по обслуговуванню житлового фонду Дарницького району м. Києва») за період з 01 вересня 2009 року по завершений звітний період 2013 року, за наслідками якої складно відповідний акт від 02 липня 2013 року №11-30/1491 (далі по тексту - акт ревізії №11-30/1491).

Так, під час проведення ревізії, працівниками позивача виявлено ряд порушень, що стало підставою для направлення відповідачу листа від 16 липня 2013 року №26-11-14-14/9474 «Про усунення виявлених ревізією порушень».

13 вересня 2013 року Дирекція листом №685 повідомила про часткове виконання вимоги ДФІ в м. Києві від 16 липня 2013 року №26-11-14-14/9474.

Проте, зі змісту зазначеного листа контролюючим органом встановлено невиконання підприємством пунктів 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8 та 10 вимоги, що і зумовило звернення з відповідним позовом до суду.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що вимога ДФІ в м. Києві від 16 липня 2013 року №26-11-14-14/9474 відповідачем оскаржена не була, а відповідно до приписів частини 2 статті 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контрою в Україні» законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд приходить до наступного.

Положеннями Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26 січня 1993 року №2939-ХІІ (тут і далі редакція, чинна на момент проведення ревізії) визначено правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні.

Головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.

Статтею 4 Закону України від 26.01.1993р. №2939-ХІІ закріплено, що інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

Основні функції органу державного фінансового контролю, яким є позивач, закріплені в статті 8 названого Закону. До таких функцій, зокрема, віднесено:

- здійснення державного фінансового контролю та контроль за:

виконанням функцій з управління об'єктами державної власності;

цільовим використанням коштів державного і місцевих бюджетів;

цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), одержаних під державні (місцеві) гарантії;

складанням бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету;

станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту у розпорядників бюджетних коштів;

усуненням виявлених недоліків і порушень;

- вжиття в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб.

На реалізацію наведених функцій статтею 10 Закону України від 26.01.1993р. №2939-ХІІ органу державного фінансового контролю надається право:

- перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення процедур державних закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо);

- пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства;

- звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Зазначені положення Закону України від 26.01.1993р. №2939-ХІІ кореспондуються з приписами пункту 50 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550 (далі по тексту - Порядок №550).

Згідно з пунктами 45 та 46 названого Порядку у міру виявлення ревізією порушень законодавства посадові особи контролюючого органу, не чекаючи закінчення ревізії, мають право усно рекомендувати керівникам об'єкта контролю невідкладно вжити заходів для їх усунення та запобігання у подальшому.

Якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, контролюючим органом у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

У той же час, відповідно до частини 2 статті 15 Закону України від 26.01.1993р. №2939-ХІІ лише законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.

З урахуванням зазначених вимог чинного законодавства, суд вважає за необхідне перевірити законність пред'явленої відповідачу вимоги, а саме пунктів 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8 та 10 такої вимоги.

Як вбачається з матеріалів справи, під час проведення ревізії відповідача контролюючим суб'єктом виявлено недоотримання підприємством відшкодувань плати за землю орендарями на загальну суму 622107,55 грн., що спричинило завдання збитків на відповідну суму.

Викладене стало підставою для пред'явлення відповідачу вимоги щодо стягнення коштів в сумі 622,11 тис. грн. у відповідності до чинного законодавства (пункт 2 вимоги).

Зі змісту акту ревізії №11-30/1491 вбачається, що ревізією повноти нарахування та сплати орендної плати за оренду нерухомого комунального майна, яке перебуває у власності територіальної громади Дарницького району м. Києва, за період з 01 вересня 2009 року по 01 квітня 2013 року встановлено, що на підставі рішень Дарницької районної в м. Києві ради між відповідачем та орендарями укладались договори оренди нежитлових приміщень. Ревізію дотримання законодавства при укладенні договорів оренди приміщень (майна) проведено вибірковим методом по 42 договорам оренди за користування нежитловими приміщеннями, перелік яких наведено у додатку №22 до акту.

Перевіркою правильності нарахування орендарями плати за землю встановлено, що в порушення пункту 14 Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади Дарницького району м. Києва, Типового договору про оренду майна територіальної громади Дарницького району м. Києва, затвердженого рішенням Дарницької районної в м. Києві ради від 20 грудня 2006 року №31, та пункту 6.5. Положення про оренду майна територіальної громади м. Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22 вересня 2011 року №34/6250, окремими орендарями (бюджетні та громадські організації) у період з 01 вересня 2009 року по 01 квітня 2013 року не відшкодовувалась плата за землю, що призвело до завдання Дирекції збитків на суму 622107,55 грн.

На обґрунтування такого висновку в акті ревізії №11-30/1491 зазначено, що до загальної суми орендного платежу, відповідно договорів, включались орендна ставка з щомісячним корегуванням на індекс інфляції, податок на додану вартість та плата за землю.

Проте, як вбачається з копій договорів, укладених відповідачем з орендарями, перелік яких міститься у додатку №24 до акту ревізії, застереження щодо проведення орендарем відшкодування орендодавцю (відповідачу) плати за землю, яка припадає пропорційно на частку орендованої площі, міститься лише у деяких із них.

Так, у договорах, укладених з Центром соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, обов'язок щодо відшкодування плати за землю покладено на орендаря лише з 01 червня 2010 року.

Відповідне зобов'язання передбачено за орендарями: Управлінням культури, туризму та охорони культурної спадщини - з 01 листопада 2010 року, Управлінням з питань надзвичайних ситуацій Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації - з 01 лютого 2010 року, Дарницьким районним управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві - з 01 липня 2010 року, Київським міським центром зайнятості - з 30 червня та 01 липня 2010 року, Головним управлінням юстиції у м. Києві - з 01 червня 2010 року, Управлінням державного департаменту України з питань виконання покарань в м. Києві - з 01 січня 2011 року, Управлінням Державної казначейської служби у Дарницькому районі м. Києва - з 01 вересня 2010 року, Київським квартирно-експлуатаційним управлінням Міністерства оборони України - з 01 серпня 2010 року, Міськими курсами цивільної оборони м. Києва - з 01 лютого 2010 року.

У той же час, договорами, укладеними з Органами самоорганізації населення у м. Києві «Комітет мікрорайону «Рембаза», «Нова Дарниця - 5», «Нова Дарниця - 3», Комунальним підприємством «Екологія», Релігійною громадою української православної церкви Святителя Феодосія Чернігівського у Дарницькому районі м. Києва, Поліклінікою №2 Дарницького району м. Києва та Комунальним підприємством по утриманню зелених насаджень Дарницького району м. Києва відшкодування плати за землю взагалі не передбачено.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до приписів статті 12 Закону України «Про плату за землю» від 03 липня 1992 року з наступними змінами та доповненнями, який був чинний до 01 січня 2011 року, від земельного податку, зокрема, звільнялись:

- органи державної влади та органи місцевого самоврядування, органи прокуратури, заклади, установи та організації, які повністю утримуються за рахунок бюджету (за винятком військових формувань, утворених відповідно до законів України, крім Збройних Сил України та Державної прикордонної служби України), спеціалізовані санаторії України для реабілітації хворих, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, санаторно-курортні та оздоровчі заклади громадських організацій інвалідів, реабілітаційні установи громадських організацій інвалідів, дитячі санаторно-курортні та оздоровчі заклади України, громадські організації інвалідів України, підприємства та організації громадських організацій інвалідів, які засновані громадськими організаціями інвалідів і є їх власністю, де кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, становить протягом попереднього звітного періоду не менше 50 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом попереднього звітного періоду не менше 25 відсотків суми загальних витрат на оплату праці, що відносяться до складу валових витрат виробництва (обігу);

- вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, фізичної культури та спорту, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;

- зареєстровані релігійні та благодійні організації, що не займаються підприємницькою діяльністю;

Перелік юридичних осіб, які звільняються від сплати земельного податку з 01 січня 2011 року, закріплений статтею 282 Податкового кодексу України. До таких суб'єктів, зокрема, відносяться органи державної влади та органи місцевого самоврядування, органи прокуратури, заклади, установи та організації, спеціалізовані санаторії України для реабілітації, лікування та оздоровлення хворих, військові формування, утворені відповідно до законів України, Збройні Сили України та Державна прикордонна служба України, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про безпідставність висновків ДФІ у м. Києві про необхідність стягнення плати за землю з таких орендарів, як Управління освіти Дарницьке районне управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України, Київський міський центр зайнятості, Головне управління юстиції у м. Києві, Управління державного департаменту України з питань виконання покарань в м. Києві, Управління Державної казначейської служби у Дарницькому районі м. Києва, Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, Управління з питань надзвичайних ситуацій Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, Управління освіти Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, оскільки останні відносяться до суб'єктів, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Враховуючи відсутність доказів правомірності обрахування позивачем суми збитків, що підлягає стягненню відповідачем, саме за період з 01 вересня 2009 року по 01 квітня 2013 року, а також віднесення до неї коштів, визначених для сплати в якості плати за землю для орендарів, які від такого обов'язку звільнені законодавством України, підстави для задоволення позову в частині зобов'язання відповідача виконати пункт 2 вимоги відсутні.

Щодо вимоги ДФІ у м. Києві, викладеної у пункті 3, а саме щодо стягнення матеріальної шкоди (збитків) на загальну суму 486,30 тис. грн. у відповідності до статей 130-136 Кодексу законів про працю, суд приходить до наступного.

Як вбачається з акту ревізії №11-30/1491, під час її проведення контролюючим суб'єктом встановлено, що в бухгалтерському обліку підприємства рахується безнадійна дебіторська заборгованість за орендними платежами, з податку за землю та штрафними санкціями і пенею на загальну суму 486302,61 грн., що призвело до порушення статті 193 Господарського кодексу України, статті 610 Цивільного кодексу України, пункту 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 08.10.1999р. №237, в частині невжиття усіх необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості.

Однак, під час розгляду справи судом, представник позивача не зміг пояснити про які необхідні заходи щодо стягнення дебіторської заборгованості йде мова, враховуючи, що за наявними на підприємстві документами під час перевірки встановлено, що останнім велась претензійно-позовна робота з боржниками по орендним платежам, відшкодуванню податку на землю та по нарахованим штрафним санкціям і пені.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 29 грудня 1992 року «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» з наступними змінами та доповненнями, за правилами статті 132 Кодексу законі про працю України (далі по тексту - КЗпП) за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких її заподіяно, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена у більшому, ніж цей заробіток, розмірі. Якщо межі матеріальної відповідальності були визначені в укладеному з працівником контракті, вона покладається на нього відповідно до умов контракту.

Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати. Згідно зі статті 130 КЗпП не одержані або списані в доход держави прибутки з підстав, пов'язаних з неналежним виконанням працівником трудових обов'язків (так само як і інші неодержані прибутки) не можуть включатися до шкоди, яка підлягає відшкодуванню.

З огляду на викладене, а також враховуючи те, суб'єктом владних повноважень не надано доказів понесення позивачем додаткових (зайвих) витрат за договорами оренди у зв'язку з їх невиконанням орендарем, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення 486302,61 грн., які є прибутком позивача за такими договорами.

Перевіркою правильності нарахування та повноти надходження коштів за комунальні та експлуатаційні послуги від орендарів встановлено, що протягом періоду з 10 вересня 2009 року по 01 січня 2011 року відповідачем сплачувались КП «Управління житлового господарства» Дарницького району м. Києва експлуатаційні витрати окремих орендарів (Управління культури Дарницького району м. Києва, Центру соціальних служб молоді Дарницького району м. Києва). Разом з тим, вказані експлуатаційні витрати зазначеними орендарями відповідачу не відшкодовувались, внаслідок чого в порушення частини 6 статті 179 та частини 1 статті 225 Господарського кодексу України, пункт 11.3. Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади Дарницького району м. Києва, Типового договору про оренду майна територіальної громади Дарницького району м. Києва, затвердженого рішенням Дарницької районної в м. Києві ради від 20 грудня 2006 року №31, відповідачем незаконно понесені витрати на загальну суму 203584,06 грн.

Виявлення викладеного порушення стало підставою для висновку про завдання Дирекції збитків та пред'явлення вимоги про стягнення коштів у сумі 203,58 тис. грн., в тому числі шляхом проведення претензійно-позовної роботи (пункт 4 вимоги).

В обґрунтування заперечень проти позову у відповідній частині, відповідачем надано копії позовних заяв, поданих до Господарського суду міста Києва з метою стягнення витрат, понесених у зв'язку зі сплатою КП «Управління житлового господарства» Дарницького району м. Києва експлуатаційних витрат та рішення суду, за результатами їх розгляду.

Проте, як вбачається зі змісту судових рішень, прийнятих за результатами розгляду позовних заяв Дирекції, вбачається, що у задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційному порядку відповідач рішення не оскаржував.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про неналежне виконання відповідачем 4 пункту вимоги, оскільки претензійно-позовна робота по стягненню збитків станом на момент розгляду даної справи судом не завершена.

Аналогічного висновку суд приходить за результатами вивчення матеріалів, наданих сторонами щодо виконання пункту 5 вимоги.

Так, перевіркою виконання відповідачем ремонтно-будівельних робіт встановлено, що протягом періоду, який підлягав ревізії Дирекцією укладено договори з 8 підрядниками на проведення робіт по ремонту нежитлового фонду. Проте, в порушення Правил визначення вартості будівництва ДБН Д. 1.1-1-2000, затверджених наказом Держкомбуду від 27 серпня 2000 року №174, вартість ремонтно-будівельних робіт завищено на загальну суму 33,18 тис. грн., чим підприємству завдано збитків на відповідну суму.

У зв'язку з виявлення зазначеного порушення, відповідача зобов'язано відобразити в бухгалтерському обліку заборгованість за відповідними підрядними організаціями на суму 33,18 тис. грн. та забезпечити стягнення цих коштів (пункт 5 вимоги).

На виконання вимоги контролюючого суб'єкта відповідачем до Господарського суду міста Києва подано позови про стягнення збитків з підрядних організацій, за результатами розгляду яких прийнято рішення про відмову в їх задоволенні.

Проте, у зв'язку з не проведенням оскарження судових рішень в апеляційному порядку, суд приходить до висновку про неналежне виконання пункту 5 вимоги ДФІ у м. Києві.

Аналізуючи вимогу позивача щодо зобов'язання відповідача виконати пункти 6, 7 та 8 вимоги, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову у відповідній частині.

Так, під час ревізії працівниками позивача виявлено, що за період з лютого по серпень 2012 року Дирекцією списано пального на загальну суму 5,87 тис. грн. без підтверджуючих документів, що є порушенням пункту 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 2.13. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 та вимог П(с)БО 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318, та завдало підприємству збитків на відповідну суму.

Також за наслідками ревізії виявлено, що в порушення вимог пункту 10 Положення про порядок та умови виплати працівникам підприємства одноразового винагородження за підсумками роботи за рік, що є додатком №8 до колективного договору, директору підприємства та його заступнику з економічних питань виплачено премію за підсумками роботи за 2009 рік у завищених розмірах.

Зазначене призвело до завдання підприємству збитків на суму 3,5 тис. грн.

Крім того, ревізією правильності визначення середньої заробітної плати для нарахування лікарняних працівникам Дирекції за період з 01 вересня 2009 року по 01 січня 2012 року встановлено, що в порушення пункту 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року №1266 при розрахунку лікарняних було включено відпускні, що призвело до незаконного нарахування грошових коштів в сумі 0,13 тис. грн. та завдання відповідачу збитків на відповідну суму.

Всі виявлені порушення стали підставою для пред'явлення вимоги про стягнення коштів у розмірі завданих Дирекції збитків з винних осіб (пункти 6, 7 та 8 вимоги).

На підтвердження вчинення дій щодо виконання відповідних пунктів вимоги, відповідачем надано копію позовної заяви, поданої до Дарницького районного суду міста Києва про стягнення збитків з громадянки ОСОБА_3, яка працювала на посаді головного бухгалтера Дирекції у період, що перевірявся контролюючим суб'єктом.

Станом на момент розгляду справи рішення за результатами розгляду відповідного позову не прийняте, а тому підстави для зобов'язання підприємства виконати пункти 6,7 та 8 вимоги відсутні.

Також під час ревізії дотримання законодавства при встановленні та виплаті працівникам відповідача сум посадових окладів встановлено, що за рахунок утримання понадштатної та понаднормативної посади працівника за період з вересня 2009 року по грудень 2011 року (відповідно до наказі директора введено до штату посаду, яка не відповідає Галузевій угоді та Колективному договору підприємства, а саме провідний фахівець з питань представництва з державними органами та сторонніми організаціями) відповідачем проведено незаконних витрат, що не призвело до втрат за вказаний період на суму 149975,63 грн. та зайво перераховано єдиного соціального внеску в сумі 56390,83 грн.

Наведене, на думку ревізорів, є порушенням статті 97 КЗпП, статей 14 та 15 Закону України «Про оплату праці», пункту 1 статті 3 та пункту 3 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та колективного договору підприємства.

Виявлення наведеного порушення стало підставою для пред'явлення вимоги щодо стягнення зайво виплачених коштів за рахунок винних осіб в сумі 149,97 тис. грн. та корегування перерахунку єдиного соціального внеску до державного цільового фонду в сумі 56,39 тис. грн. (пункт 10 вимоги).

На підтвердження правомірності витрат, понесених у зв'язку з оплатою праці особи, прийнятої на посаду провідного фахівця з питань представництва з державними органами та сторонніми організаціями, відповідачем надано штатні розписи, затверджені наказами директора.

Отже, твердження позивача про понесення відповідачем витрат на оплату праці саме понадштатної одиниці, є безпідставним.

Посилання позивача на порушення відповідачем відповідними діями вимог статті 97 КЗпП, статей 14 та 15 Закону України «Про оплату праці», пункту 1 статті 3 та пункту 3 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та колективного договору підприємства, суд також до уваги не приймає, оскільки названими правовими нормами закріплено систему, форму і порядок оплати праці з вказівкою на їх конкретизацію колективними договорами підприємств.

З наданих суду копії галузевої угоди та колективних договорів між адміністрацією і трудовим колективом Дирекції на 2008 - 2010, а також на 2010 - 2013 роки не вбачається обмеження прав директора вносити до штатного розпису зміни, зокрема, шляхом збільшення штатної чисельності працівників.

Не наведено таких положень і позивачем під час розгляду справи.

Крім того, суд погоджується з посиланнями відповідача, що введення додаткової штатної одиниці не призвело до втрат по підприємству, а тому підстави для стягнення виплачених коштів із проведенням корегування перерахунку єдиного соціального внеску до державного цільового фонду, відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б в повній мірі спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва доходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову Державної фінансової інспекції в м. Києві.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Зобов'язати Комунальне підприємство «Дирекція по обслуговуванню житлового фонду Дарницького району м. Києва» виконати пункти 4 та 5 письмової вимоги Державної фінансової інспекції в м. Києві від 16 липня 2013 року №26-11-14-14/9474.

3. У решті позову відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.І. Савченко