Справа №:116/2592/13-цГоловуючий суду першої інстанції:Хіневич А.М.
№ провадження:22-ц/190/3991/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Пономаренко А. В.
______________________________________________________________________________________________
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"05" лютого 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді:Пономаренко А.В.
суддів:Болотова Є.В., Сокола В.С.
при секретарі:Урденко Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя , визнання права власності на частку будинку , виділ частки будинку в натурі , визначення порядку користування земельною ділянкою, зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про поділ спільного майна подружжя та визнання майна особистою приватною власністю,
за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 14 листопада 2013 року,
в с т а н о в и л а :
У грудні 2012 року ОСОБА_6 звернулася до суду з зазначеним позовом, який згодом було уточнено, посилаючись на те, що з 25 липня 1992 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі , під час якого протягом 1992 -1997 років за спільні кошти на виділеної ОСОБА_7 земельній ділянці збудували свою частку двоквартирного двоповерхового житлового будинку АДРЕСА_1, яка набула статусу спільного сумісного майна подружжя , де їхні частки є рівними .
Власником спірної частки будинку є ОСОБА_7 , а інша частка будинку (АДРЕСА_2 ) належить його сестрі ОСОБА_8
Оскільки між сторонами виникли суперечки з приводу користування спірним майном , де сторони зареєстровані і постійно проживають , позивачка в остаточної редакції позову ( т.1 а.с.142-145) просила визнати АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_6 і ОСОБА_7, визнати за позивачкою право власності на 12 частку даної квартири , яку виділити в натурі , визначивши між сторонами порядок користування земельною ділянкою .
ОСОБА_7 у березні 2013 року звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6 , який згодом було уточнено ( т.2 а.с. 129-130), про визнання майна особистою приватною власністю , посилаючись на те, що спірне майно - квартира АДРЕСА_1 збудовано позивачем до шлюбу з відповідачкою виключно на гроші його батьків на земельній ділянці , отриманій у власність в порядку приватизації .
Ухвалою суду першої інстанції від 27 березня 2013 року вказані позовні заяви об'єднані в одне провадження .
Рішенням Сімферопольського районного суду АР Крим від 14 листопада 2013 року позов ОСОБА_6 задоволено частково. Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_6 та ОСОБА_7. Визнано за ОСОБА_6 право власності на ? частку квартири АДРЕСА_1. Припинено право власності ОСОБА_7 на ? квартири АДРЕСА_1. Виділено ОСОБА_6 у власність наступні приміщення квартири АДРЕСА_1: комора №2-3, площею 10,9м2; санвузол №2-4, площею 9,7м2; гараж №2-2, площею 20,3м2; частина коридора №2-11, площею 5,4м2; їдальня №2-12, площею 13,4м2; жила кімната №2-10, площею 14,7м2; комора №2-V, площею 12,4м2; частина комори №2-IV, площею 4,6м2; коридор №2-I, площею 2,4м2; лоджия №2-II, площею 1,7м2; надвірні споруди та будівлі: навіс літ «а2»; сарай літ «Б» з підвалом; ? частка огорожі №1; хвіртка №2; ворота №3; частина огорожі №7; ? частина зливної ями №9; 1/2 частина мощення №I на загальну суму 391227,92грн, що на 9343,07 грн. меньше ніж потрібно на ідеальную частку та відповідає 49/100 частки (в Додатках №3, №4 зазначено жовтим кольором). Виділено ОСОБА_7 у власність наступні приміщення квартири АДРЕСА_1: топкова №2-5, площею 7,9м2; комора №2-6, площею 15,4м2; коридор №2-7, площеюю 9,3м2; передпокій №2-1, площею 19,8м2; частина коридора №2-11, площею 3,7м2; кухня №2-13, площею 6,3м2; жила кімната №2-14, площею 24,4м2; сходова площадка №2-8, площею 4,3м2; туалет №2-9, площею 1,4м2; жила кімната №2-15, площею 17,0м2; комора №2-VI, площадью 10,8м2; часть кладовой №2-IV, площадью 4,2м2; балкон №2-III, площадью 1,0м2; - надвірні будівлі та споруди: крильце; ? частка огорожі №1; частка огорожі №7; огорожа №8; ? частина зливної ями №9; бордюр №10; 1/2 частка мощення №I на загальну суму 409914,06грн, що на 9343,07 грн. більше ніж потрібно на ідеальну частку, які належать стягненню на користь позивача, і складає 51/100 частки (в Додатках №3, №4 зазначено зеленим кольором). Зобов'язано ОСОБА_6 та ОСОБА_7 здійснити наступні переобладнання та перепланування: закласти двірний пройом між приміщеннями №2-7 и 2-4, 2-7 и 2-3, 2-1 и 2-21-2, 2-8 и 2-10; організувати двірні пройоми з приміщень 2-3 в 2-4, з 2-3 в 2-2, з 2-14 в 2-13, з 2-11 в 2-10; зробити перемичку в приміщенні 2-ІV на відстані 3,05м від головної фасадної стіни житлового будинку; зробити перемичку в приміщенні 2-11 на відстані 3,53м від головної фасадної стіни житлового будинку; обом співвласникам зробити окремі входи на мансарду; в приміщеннях 2-12 і 2-6 кожному з співвласників зробити кухні площею не менш ніж 8 кв.м.; розділити мережі електропостачання, водопостачання, каналізації, газопостачання, опалення.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 компенсацію в розмірі 9343,07грн.
В задоволенні решти частини позовних вимог ОСОБА_6, а також у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 відмовлено. Крім того судом вирішено питання про розподіл судових витрат.
На вказане рішення ОСОБА_7 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення його позову та відмову у задоволенні позову ОСОБА_6 у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга зводиться до того , що суд не встановив належним чином усі фактичні обставини справи та правову природу виниклих між сторонами відносин, а також не дав відповідної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, внаслідок чого ухвалив незаконне рішення на користь ОСОБА_6
У запереченнях на апеляційну скаргу представник ОСОБА_6 ОСОБА_9 просить її відхилити , залишивши рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав .
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалене у справі рішення не відповідає зазначеним вимогам процесуального закону.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 і , відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7, суд першої інстанції виходив з доведеності факту перебування спірного нерухомого майна у спільній сумісній власності сторін як подружжя, де їхні частки є рівними .
Однак такого висновку суд дійшов передчасно і всупереч вимог закону та матеріалів справи .
Із змісту заявлених ОСОБА_6 і ОСОБА_7 позовних вимог вбачається, що предметом судового спору є поділ нерухомого майна, набутого сторонами у шлюбі в період з 1992 по 1997 рік , а також однім із подружжя до одруження .
За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина 1 статті 58 Конституції України) та згідно із частиною першою Прикінцевих положень Сімейного кодексу України цей Кодекс набрав чинності з 1 січня 2004 року, тому норми Сімейного кодексу України (далі-СК України) застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року.
Отже, права і обов'язки щодо майна, набутого подружжям до 1 січня 2004 року, правовий режим цього майна і правовідносини із приводу нього не можуть регулюватися нормами СК України , а регулюються нормами Кодексу про шлюб та сім'ю Української РСР від 20 червня 1969 року, оскільки інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 16 Закону України "Про власність" , статей 22 і 24 Кодексу про шлюб та сім'ю Української РСР (далі-КпШС) , який був чинним до 1 січня 2004 року, спільною сумісною власністю визнавалось майно, нажите подружжям за час шлюбу. Майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності до 01 січня 2004 року регулювалося вказаним Законом і КпШС .
Так за змістом статті 28 КпШС в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтею 29 цього Кодексу .
Зазначені норми матеріального права презюмують факт спільної сумісної власності подружжя , доки не доказано інше кимось з них.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 23 постанови № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді спору про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» при вирішенні спорів між подружжям про майно судам необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна , наявного на час припинення спільного ведення господарства , з'ясовувати джерело і час його придбання .
За загальним правилом , установленим статтею 60 ЦПК України , кожна сторона у справі зобов'язана довести правову та фактичну підставу своїх вимог або заперечень , крім випадків ,установлених статтею 61 цього Кодексу.
Однак всупереч вимог наведених норм закону позивачка за первісним позовом ОСОБА_6 не навела безперечних доказів того, що спірне майно - квартира АДРЕСА_1 у цілому набута за рахунок спільних коштів сторін , а тому є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу між ними за принципом рівності часток.
Як встановив суд першої інстанції і це підтверджено матеріалами справи ОСОБА_6 і ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі з 25 липня 1992 року по 12 березня 2013 року .
Рішенням виконавчого комітету Сімферопольської районної ради АР Крим №470 від 27 грудня 1991 року ОСОБА_8 та ОСОБА_7 дозволено будівництво двоквартирного двоповерхового житлового будинку на земельній ділянці площею 0,10 га в с. Укромне, відведеної рішенням Укромнівської сільської ради від 19 червня 1991 року № 36. На підставі вказаного рішення Сімферопольської райвиконкому ОСОБА_7 отримав свідоцтво на забудову садиби в с. Укромне по вул. Кадровій (т.1 а.с.113-116 ).
Згідно листа Сімферопольського районного БТІ від 23 жовтня 2013 року № 1-9514 право власності на житлової будинок за адресою в АДРЕСА_1 зареєстровано 09 липня 1997 року по ? частці за ОСОБА_7 та за ОСОБА_8 на підставі свідоцтва на забудову садиби , виданого у виконання рішення Сімферопольського райвиконкому від 27 грудня 1991 року №470, акту технічної комісії щодо готовності закінченого будівництвом об'єкта від 06 червня 1997 року, розпорядження Сімферопольської РДА про затвердження актів державної технічної комісії про прийомку в експлуатацію об'єктів №544-р від 17 червня 1997 року ( т.2 а.с. 154-163 ).
Відповідно до довідок Укромнівської сільської ради від 29 жовтня 2001 року і 02 січня 2003 року ОСОБА_7 на праві приватної власності належить земельна ділянка розміром 0,10га в АДРЕСА_1 і 12 частка будинку за адресою АДРЕСА_1 ( т.1 а.с. 9, 29 ).
Рішенням виконавчого комітету Укромнівської сільської ради №26 від 01 жовтня 1997 року ОСОБА_7 передано безоплатно в приватну власність присадибну земельну ділянку площею 0,10га в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель , а 03 вересня 2007 року ОСОБА_7 отримано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1013га в АДРЕСА_1 (т.1 а.с.80,103 ).
Згідно довідок Укромнівської сільської ради №2 від 19 січня 2000 року і 04 березня 2003 року № 519 житловому будинку АДРЕСА_1 присвоєно адресу АДРЕСА_1 на підставі рішення цього органу № 2 від 19 січня 2000 року , а за рішенням 06 сесії 24 скликання Укромнівської сільради від 14 березня 2003 року АДРЕСА_1 віднесено до с.Совхозне ( т. 1 а.с.82-83).
За змістом висновку судової будівельно-технічної експертизи №31-0328 від 02 серпня 2013 року, проведеної у присутності ОСОБА_6 і ОСОБА_7, сторони пояснили , що будинок, де розташована спірна квартира, будувався двічі: у 1991 році , однак у травні 1992 року був проведений демонтаж будинку , який зруйнувався з вини підрядної організації , після чого будинок повторно будувався із закінченням будівництва у вересні 1993 року .
Зі слів сторін станом на 24 липня 1992 року при перебудові житлового будинку буди виконані певні будівельні роботи (фундамент, стіни, перекриття , перегородки , перемички ) і процент готовності будинку до вводу в експлуатацію на цій період складав 41% . Крім того, експертом визначено ринкову вартість квартири АДРЕСА_1 (Совхозне) - 567059грн., ? частини квартири - 283529грн. і запропоновано два варіанти розподілу квартири в частках, які є близькими до ідеальних, а також два варіанти встановлення порядку користування земельною ділянкою ( т.2 а.с. 41-49).
Отже матеріалами справи підтверджений і не оспорювалося сторонами , що на час реєстрації шлюбу ОСОБА_6 і ОСОБА_7 25 липня 1992 року спірна квартира як частка житлового будинку з надвірними спорудами була збудована на 41% у зв'язку з частковим демонтажем у травні 1992 року зруйнованого будинку, де вона розташована, тому за приписами статті 24 КпШС України це майно належить ОСОБА_7 на праві особистої приватної власності , а інші 59% квартири є об'єктом спільної сумісної власності подружжя , де їх частки є рівними .
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_7 не заперечував проти визнання спільною сумісною власністю подружжя 60100 частки квартири АДРЕСА_1 (Совхозне) Сімферопольського району АР Крим , у зв'язку з чим кожної із сторін належить на праві власності по 12 частці цього майна (30100 частки ).
За таких обставин вимоги позивача за зустрічним позовом ОСОБА_7 про визнання за ним права особистої приватної власності на 40100 частки спірної квартири є обґрунтованими і підтверджені у встановленому законом порядку.
Однак при вирішенні справи суд першої інстанції всупереч статей 213 і 214 ЦПК України не звернув достатньої уваги на викладене і не врахував у повній мірі вимог наведених норм закону, не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог , а також не дав відповідної правової оцінки зібраним у справі доказам, що має суттєве значення для правильного вирішення спору, дійшовши хибного висновку про належність спірної квартири до спільного майна подружжя, де їхні частки є рівними .
За таких обставин ухвалене судом рішення не можна визнати законним та обґрунтованим , а доводи апеляційної скарги ОСОБА_7 заслуговують на увагу .
Оскільки при вирішенні справи судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права , відповідно до положень пункту 4 частини 1 статті 309 ЦПК України рішення Сімферопольського районного суду від 14 листопада 2013 року підлягає скасуванню з ухвалення нового рішення по суті позовних вимог ОСОБА_6 і ОСОБА_7
З огляду на наведене судова колегія дійшов висновку про часткове задоволення первісного і зустрічного позову ОСОБА_6 і ОСОБА_7 шляхом визнання особистою приватною власністю ОСОБА_7 40/100 частки квартири АДРЕСА_1, а іншої 60/100 частки цього майна - спільною сумісною власністю сторін , а також поділу спільного майна подружжя, визнавши за кожним з них право власності на 12 частку даного майна і, припинивши право власності ОСОБА_7 на 30100 частки вищевказаної квартири .
За приписами частини 5 статті 88 ЦПК України в порядку розподілу судових витрат колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 судові витрати на сплату судового збору і витрат на проведення експертизи в сумі 2700 грн., в дохід держави - 550,59 грн. судового збору (9000грн./оплачена сума судових витрат / х 30%=2700 грн. ; 10835,30грн./ належна к оплаті сума судового збору при подачі позову / х 30% =3250,59 грн.; 3250,59 грн.-2700грн.=550,59 грн. ), з ОСОБА_6 належить стягнути судовий збір на користь ОСОБА_7 в розмірі 1191,40 грн. , в дохід держави - 2421,65 грн.(1702грн./оплачена сума судового збору /х70 %=1191,40 грн.;5161,50 грн./належна до сплати сума судового збору про подачі позову/ х70%=3613,05 грн.; 3613,05 грн. -1191,40 грн.=2421,65 грн. ).
На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктом 4 частини 1 статті 309, статтями 313, 314 та 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково .
Рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 14 листопада 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя , визнання права власності на частку будинку , виділ частки будинку в натурі, визначення порядку користування земельною ділянкою та зустрічного позову ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про визнання майна особистою приватною власністю.
Визнати особистою приватною власністю ОСОБА_7 40/100 частки квартири АДРЕСА_1
Визнати 60/100 частки квартири № 2 житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
Розділити 60100 частки квартири АДРЕСА_1 як об'єкт права спільної сумісної власності подружжя між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , визнавши за кожним право власності на 30100 частки цього майна .
Припинити право власності ОСОБА_7 на 30100 частки квартири АДРЕСА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_6 і ОСОБА_7 відмовити .
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 судові витрати в сумі 2700 грн., у дохід держави - судовий збір 550,59 грн.
Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 1191,40 грн. судового збору, на користь держави - судовий збір у розмірі 2421,65 грн.
Рішення набирає законної сили у день його проголошення та може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним чинності.
Судді
Болотов Є.В. Пономаренко А.В. Сокол В.С.