Справа № 121/11102/13-ц

2/121/696/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2014 року Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим у складі: головуючого - судді Веденмеєр М.В., при секретарі - Іваненковій К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ялті цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики та відшкодування збитків,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики, укладеного 01 липня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_3, відшкодування збитків та стягнення моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 01 липня 2009 року між позивачем та ОСОБА_2 був укладений договір позики , згідно якого: за пунктом 1, ОСОБА_2 отримав у ОСОБА_1 в борг 764000 (сімсот шістдесят чотири тисячі) гривень, за пунктом 6 визначено, що всі витрати, пов'язані із неповерненням суми боргу та пов'язані з ним збитки, відносяться на рахунок позичальника з урахуванням можливої пені, річних, індексу інфляції та судових зборів; за пунктом 10 поручителем за договором позики у повному обсязі виступило Товариство з обмеженою відповідальністю «БУДМАРКЕТ». Договір позики підписано ОСОБА_2, як позичальником, та ОСОБА_1, як позикодавцем, та фінансовим директором ТОВ «БУДМАРКЕТ» ОСОБА_3, підпис якого завірена печаткою ТОВ «БУДМАРКЕТ». Позивач вважає, що зазначений договір позики має бути визнано недійсним на підставі приписів ст.230 ЦК України, із відшкодуванням солідарно збитків, завданих відповідачами, внаслідок її обману. Оскільки в рішенні суду від 19 вересня 2013 року зазначено, що ОСОБА_3 не мав повноважень на підписання оскаржуваного договору та пункт 10 договору не є договором поруки. Таким чином, на думку позивача,відповідачі ввели позивача в оману щодо можливості забезпечення договору позики, тому оскаржуваний договір повинен бути визнаний недійсним та з відповідачів підлягає стягненню збитки у подвійному розмірі та моральна шкода.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з тих самих підстав.

Представник відповідачів у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та пояснив, що, при укладенні договору відповідач ОСОБА_3 діяв від імені ТОВ «Будмаркет» та тому не може нести особистої відповідальності за наслідки діяльності юридичної особи. Правовідносини щодо укладення договору позики були предметом розгляду судом при винесенні рішення від 19 вересня 2013 року, за яким з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 було стягнуто заборгованість за договором позики від 01 липня 2009 року та оспорювання п.10 зазначеного договору не може бути підставою для визнання недійсним договору в цілому, зобов'язання по якому були виконані у повному обсязі.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, матеріали справи №121/6875/13-ц, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України будь-який правочин може бути визнаний недійсним судом за ініціативи сторін даного правочину, або іншої заінтересованої особи.

Згідно ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Судом встановлено, що рішенням Ялтинського міського суду АР Крим від 19 вересня 2013 року, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2, на користь ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 1 539 460 гривень за договором займу від 01 липня 2009 року. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі у вигляді судового збору в розмірі 3441 гривень 00 копійок. В іншій частині позову відмовлено. В позові ОСОБА_4 про визнання недійсним договору позики від 01 липня 2009 року, що укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, з підстав невідповідності цього правочину вимогам законодавства - відмовлено (а.с.10-12).

Представник позивача, в обґрунтування позовних вимог, посилається на той факт, що рішенням суду від 19 вересня 2013 року, встановлено, що п.10 оскаржуваного договору позики, не може бути розцінений, як договір поруки, у зв'язку з його невідповідністю нормам чинного законодавства. Що є правовим наслідком, на думку представника позивача, визнання недійсним зазначеного пункту оскаржуваного договору та тягне за собою недійсність всієї угоди в цілому.

При прийнятті рішення від 19 вересня 2013 року, яке набрало чинності, судом першої інстанції, було зазначено, що суд не може розцінювати п.10 оскаржуваного договору, як договір поруки, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «БУДМАРКЕТ», оскільки, по-перше, підписаний він від юридичної особи не уповноваженою особою - фінансовим директором ОСОБА_3, а по-друге, у ньому не має посилань на сторони, які заключили цій договір, на передбачені законом права та обов'язки цих сторін та закони, відповідно до яких сторони мають виконувати цей договір між юридичною та фізичною особою (а.с.10-12).

Однак, встановлене судом першої інстанції обставини щодо виникнення правовідносин сторін на підставі п.10 договору позики не є правовою підставою для визнання недійсним, в цілому договору позики, що був укладений 01 липня 2009 року. Оскільки мета договору була досягнута та грошові кошти, на виконання умов договору були передані ОСОБА_2, що не заперечувалось сторонами у судовому засіданні.

Так, рішенням суду від 19 вересня 2013 року встановлено факт передачі грошових коштів. Сторони визнали існування вказаного договору позики від 01 липня 2009 року за умовами існуючого письмового договору. Тому, факт виникнення правовідносин сторін на підставі договору позики було встановлено рішенням суду та, відповідно до вимог ч.3 ст.61 ЦПК України, зазначений факт не підлягає доказуванню.

Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України, - зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно до ч.1 ст. 217 Цивільного кодексу України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Норми діючого законодавства регламентують визначення умов, які є істотними для окремих видів правочину. Тобто, є умови, без яких існування правочину неможливе, а відтак дефекти в них, їх невідповідність вимогам закону не можуть бути правомірною підставою виникнення, зміни чи припинення цивільних прав та обов'язків. Тому визнання будь-якої з істотних умов договору спричиняє його недійсність в цілому. Інші ж умови не мають такого правоутворюючого фактору, їх невідповідність закону не має такого правового значення для реалізації правочину.

Згідно ч.1 ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Аналіз вищенаведених норм діючого законодавства свідчить про безпідставність доводів представника позивача, що недотримання сторонами норм закону при оформленні виниклих правовідносин, відповідно до п.10 договору позики, може бути підставою для визнання недійсним в цілому зазначеного договору, оскільки волевиявлення сторін, спрямоване на виникнення грошових зобов'язань, було досягнуто та виражено у формі складання договору позики з фактичною передачею грошових коштів і, як наслідок, виникнення зобов'язання щодо їх повернення, що також підтверджується рішенням суду про стягнення грошових коштів.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6,10, 60, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 203,215, 526, 1046, 1049 ЦК України, суд,

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики, укладеного 01 липня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_3, відшкодування збитків та стягнення моральної шкоди, - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через Ялтинський міський суд в порядку та строки, встановлені ст. ст. 294-296 Цивільного процесуального кодексу України.

Суддя: