Справа № 345/3918/13-ц

Провадження № 22-ц/779/413/2014

Категорія 52

Головуючий у 1 інстанції Онушканич В. В.

Суддя-доповідач Соколовський В.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Соколовського В.М.,

суддів: Горблянського Я.Д., Пнівчук О.В.,

секретаря Турів О.М.,

з участю: апелянта ОСОБА_2, його представника ОСОБА_3, представника відповідача Шкурашівського І.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Калуського міськрайонного суду від 18 грудня 2013 року,-

в с т а н о в и л а :

У липні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи позовні вимоги тим, що з 23.04.2007 року він працював водієм транспортної дільниці в Івано-Франківському обласному державному об'єднанні спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (надалі Івано-Франківське ОДОСП). В період з 08.04.2013 року по 10.06.2013 року він перебував у невикористаній щорічній черговій відпустці терміном 60 календарних днів. Під час відпустки ОСОБА_2 знаходився на амбулаторному лікуванні з 15.04.2013 року по 04.05.2013 року, тобто 20 календарних днів, та з 03.06.2013 року по 18.06.2013 року, - 16 календарних днів. Відповідно до ст.78 КЗпП України дні тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому законом порядку, до щорічних відпусток не включаються, тому приступити до роботи він повинен був 17.07.2013 року. При поданні ОСОБА_2 листка непрацездатності до відділу кадрів, його поставили до відома, що він звільнений з роботи у зв'язку з реорганізацією структурних підрозділів і скорочення чисельності працівників відповідно до ч.1 ст.40 КЗпП України, згідно наказу №76 від 12.06.2013 року.

Враховуючи уточнені позовні вимоги від 17.09.2013 року, ОСОБА_2 просив визнати незаконним та скасувати наказ Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості №76 від 12.06.2013 року в частині звільнення ОСОБА_2 з посади водія транспортної дільниці в Івано-Франківському ОДОСП, поновити його на зазначеній посаді, зобов'язати відповідача внести зміни в трудову книжку і стягнути з Івано-Франківського ОДОСП на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 15229 грн. 10 коп., 5000 грн. моральної шкоди і 1500 грн. за надання правової допомоги.

Рішенням Калуського міськрайонного суду від 18.12.2013 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_2

Змінено дату звільнення ОСОБА_2 з посади водія транспортної дільниці в Івано-Франківському обласному державному об'єднанні спиртової та лікеро-горілчаної промисловості з підстав, визначених п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, рахувати звільненим ОСОБА_2 не з 12.06.2013 року, а з 19.06.2013 року.

Стягнуто з Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості на користь ОСОБА_2 середній заробіток за період з 12.06.2013 року по 19.06.2013 року в сумі 1191 грн. 47 коп. і 500 грн. за надання правової допомоги.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 до Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості відмовлено.

Стягнуто з Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості на користь держави 344 грн. 10 коп. судового збору.

На вказане рішення ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду обставинам справи та недоведеність обставин, які суд вважав встановленими.

Зокрема апелянт зазначає, що відповідно до п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», ст.11 Закону України «Про відпустки» та ст.80 КЗпП України відпустка ОСОБА_2 підлягала продовженню після подання листків непрацездатності. Однак, відповідач порушив вказані норми чинного законодавства. Також стверджує, що його не ознайомили з наказами №57 від 04.05.2013 року «Про реорганізацію структурних підрозділів» та №37 від 05.04.2013 року «Про скорочення посад (чисельності)», в яких відділ кадрів зобов'язано попередити працівників про вивільнення під розписку з дотриманням ст.49-2 КЗпП України. Тому апелянт не згоден з висновком суду щодо належного повідомлення відповідачем ОСОБА_2 про звільнення. Крім того, Івано-Франківським ОДОСП при проведенні скорочення не враховано, що ОСОБА_2 має дві освіти, є кваліфікованим працівником зі стажем роботи, стягнення за період роботи до нього не застосовувались, він має утриманні двох неповнолітніх дітей, дружина його не працює, тому ОСОБА_2 вважає, що має переважне право на залишенні на роботі при вивільненні працівників.

Допущено Івано-Франківським ОДОСП і ряд порушень стосовно процедури звільнення працівників, визначеної КЗпП України та Колективним договором. Подання Івано-Франківського ОДОСП про розірвання трудового договору з працівниками від 28.05.2013 року подано Голові профкому Івано-Франківського ОДОСП через два місяці після прийняття наказу від 04.04.2013 року №57 «Про реорганізацію структурних підрозділів Івано-Франківського ОДОСП». Наказ №76 від 12.06.2013 року «По особовому складу» прийнятий до закінчення 15-денного строку, наданого профспілковій організації Івано-Франківського ОДОСП для розгляду вказаного подання.

Також судом не взято до уваги, що відповідно до штатного розпису, що діяв у 2012 році в розділі «Транспортний відділ», зазначено 2 штатні одиниці в штатному розписі, а в штатному розписі, введеному в дію 05.04.2013 року в розділі «Відділ автоперевезень» також було зазначено 2 штатні одиниці. В комплектаціях, наданих відповідачем, не зазначено, чи зазначені посади відносяться до штату Івано-Франківського ОДОСП. Таким чином, питання відповідності комплектацій штатному розпису та їх законності відповідачем не доведено.

Враховуючи наведене, апелянт просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

В судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримали з наведених у ній мотивів та просили її задовольнити.

Представник відповідача Шкурашівський І.Р. заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив її відхилити, оскільки рішення суду є законним та обґрунтованим.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін та їх представників, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Івано-Франківським ОДОСП не було допущено порушень умов та порядку звільнення ОСОБА_2 з роботи, передбачених КЗпП України, окрім неврахування при звільненні працівника періоду його тимчасової непрацездатності. Тому суд вважав, що не підлягає до задоволення позовна вимога про поновлення на роботі позивача та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, в зв'язку з чим не доведено позивачем і факту заподіяння йому моральної шкоди із вини відповідача.

З таким висновком суду погоджується і колегія суддів.

Згідно ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Як вбачається із матеріалів справи, згідно листа №16-01-6-3/22 від 11.05.2012 року Державний концерн спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (Концерн «Укрспирт») зобов'язав Івано-Франківське ОДОСП вжити вичерпні заходи стосовно зменшення кількості штатних працівників Івано-Франківського об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості до оптимальної кількості (т.1, а.с.183).

Відповідно до наказу Державного концерну спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (Концерн «Укрспирт») №12 від 20.03.2013 року, на т.в.о. директора Івано-Франківського ОДОСП Гаркаву Н.М. покладено обов'язок в місячний термін здійснити аналіз відповідності діючої структури підприємства ринковим умовам сьогодення, привести штатний розпис працівників підприємства до економічно обгрунтованої кількості, з урахуванням об'ємів виробництва та реалізації продукції у 2013 році (т.1, а.с.184).

Відповідно до п.11.2.1 Статуту Івано-Франківського ОДОСП, уповноважений орган управління приймає рішення про реорганізацію та ліквідацію об'єднання (т.1, а.с.66, 164).

Таким чином, наказом т.в.о. генерального директора Гаркавої Н.М. №57 від 04.04.2013 року «Про реорганізацію структурних підрозділів Івано-Франківського ОДОСП» затверджено новий штатний розпис підприємства, в зв'язку з чим вирішено провести реорганізацію структурних підрозділів підприємства згідно нового штатного розпису, а відділ кадрів зобов'язано повідомити про даний наказ всіх працівників об'єднання під розписку (т.1, а.с.26, 51, 113).

Згідно наказу Івано-Франківського ОДОСП №37 від 05.04.2013 року «Про скорочення посад (чисельності)», посада водія транспортного відділу підлягає скороченню (т.1, а.с.52, 114).

Пунктом 1 ч.1 ст.40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ч.1 ст.49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Повідомлення Івано-Франківського ОДОСП від 05.04.2013 року про майбутнє звільнення ОСОБА_2 за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, яке відбудеться з 05.06.2013 року, у зв'язку з відсутністю займаної ним посади в новому штатному розписі, надіслано позивачу рекомендованим листом з повідомленням за адресою: АДРЕСА_1. Проте воно не було вручене адресату у зв'язку із закінченням терміну зберігання (т.1, а.с.115, 229).

Згідно відмітки на копії паспорта, ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с.11). Оскільки повідомлення було надіслане позивачу за зареєстрованим місцем його проживання, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем дотримано вимоги ч.1 ст.49-2 КЗпП України про обов'язкове попередження позивача про наступне звільнення.

Крім того, з листа начальника Територіальної Державної інспекції України з питань праці в Івано-Франківській області вбачається, що про наступне вивільнення ОСОБА_2 повідомлено шляхом надіслання повідомлення 08.04.2013 року (т.1, а.с.40 - 43).

Відповідно до ст.42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

З матеріалів справи вбачається, що особова картка ОСОБА_2 не містила відомостей про отримання ним вищої освіти (т.1, а.с.112).

Згідно ч.2 ст.40 КЗпП України, звільнення працівників з підстав, зазначених у п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

У службовій записці в.о. начальника транспортного відділу Івано-Франківського ОДОСП Сплавник Б.І. повідомляє, що 19.03.2013 року наказом т.в.о. генерального директора працівника ОСОБА_2 було закріплено як додаткового водія за транспортним засобом марки «ІЖ - 2715». У зв'язку з тим, що зазначений транспортний засіб не використовувався в діяльності підприємства, ОСОБА_2 запропоновано як кандидатуру, яка підлягає звільненню при реорганізації структурних підрозділів (т.2, а.с.1).

Відповідно до ч.2 ст.49-2 КЗпП України, одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Як вбачається із матеріалів справи, посада, яку займав ОСОБА_2, скорочена відповідно до штатного розпису працівників Івано-Франківського ОДОСП від 05.04.2013 року (т.1, а.с.185-186), наказів №11 та №12 від 26.01.2012 року про комплектацію лікеро-горілчаного цеху №1 та про комплектацію цеху №2 (т.2, а.с.3-8), наказів №58 і №59 від 05.04.2013 року про комплектацію цеху розливу лікеро-горілчаних виробів №1 та про комплектацію цеху з розливу лікеро-горілчаних виробів №2 (т.2, а.с.14-17), комплектацію робітниками допоміжних дільниць підприємства ОДОСП (т.2, а.с.9-13, 18-20). Враховуючи даний факт, а також відсутність вакантних посад, позивачу не могла бути запропонована інша робота.

Згідно вимог ст.43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40, пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Відповідно до ст.43 КЗпП України, у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору.

Т.в.о. Івано-Франківського ОДОСП 28.05.2013 року подано на ім'я голови профкому Івано-Франківського ОДОСП подання про надання погодження на вивільнення працівників, в тому числі і ОСОБА_2 (т.1, а.с.55).

Профспілковою організацією Івано-Франківського ОДОСП відповідь на вказане подання не надавалася, тому відповідно до ч.5 ст.43 КЗпП України, профспілкова організація дала згоду на розірвання трудового договору. Даний факт підтверджується і витягом з протоколу №10 засідання профспілкового комітету від 04.11.2013 року (т.1, а.с.198-199).

Згідно наказу Івано-Франківського ОДОСП від 12.06.2013 року №76, ОСОБА_2 з 12.06.2013 року звільнено з посади водія на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України (т.1, а.с.28, 54, 121).

Також встановлено, що згідно наказу Івано-Франківського ОДОСП №19в, ОСОБА_2 надано щорічну відпустку терміном на 60 календарних днів, з 08.04.2013 року по 10.06.2013 року включно (т.1, а.с.27, 53, 119).

З 03.06.2013 року по 18.06.2013 року ОСОБА_2 перебував на амбулаторному лікуванні (т.1, а.с.8).

Таким чином, Івано-Франківським ОДОСП звільнено із займаної посади водія з 12.06.2013 року згідно п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України в період його тимчасової непрацездатності, чим було порушено вимоги ч.3 ст.40 КЗпП України, згідно якої не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці.

Відповідно до ч.3 ст.235 КЗпП України, у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Тому колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову, змінивши дату звільнення ОСОБА_2 з посади водія Івано-Франківського ОДОСП замість з 12.06.2013 року - на 19.06.2013 року.

Також, взявши до уваги подані представником відповідача довідки про заробітну плату ОСОБА_2, суд першої інстанції правильно визначив розмір його середнього заробітку за період знаходження його на лікуванні з 13.06.2013 року по 19.06.2013 року в сумі 1191 грн. 47 коп.

Оскільки ОСОБА_2 не довів факту заподіяння йому моральної шкоди з вини відповідача, місцевий суд правомірно відмовив позивачу у задоволенні його вимоги про стягнення з Івано-Франківського ОДОСП моральної шкоди.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції були досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази і їх не надано суду апеляційної інстанції, що давало б підставу для зміни чи скасування судового рішення.

Посилання апелянта на порушення Івано-Франківським ОДОСП процедури звільнення працівників, визначеної КЗпП України та Колективним договором, не заслуговують на увагу, оскільки повністю спростовуються матеріалами справи.

Доводи апелянта про те, що відпустка ОСОБА_2 підлягала продовженню після подання ним листків непрацездатності, не можуть братися до уваги, оскільки таким обставинам давалася оцінка судом першої інстанції і така врахована при постановленні рішення і з якою погоджується колегія суддів.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду, викладених в оскаржуваному рішенні, а тому не можуть бути підставою для скасування по суті правильного рішення суду лише з одних формальних міркувань.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Калуського міськрайонного суду від 18 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий В.М. Соколовський

Судді: Я.Д. Горблянський

О.В. Пнівчук