УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/1083/13Головуючий суду першої інстанції:Трубніков Ю.Л.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Романова Л. В.

"16" вересня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:

головуючого-суддіРоманової Л.В.,

суддівРедько Г.В., Моісеєнко Т.І.,

при секретаріКувшиновій А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи без самостійних вимог - Комунальне підприємство «Ленінське бюро технічної інвентаризації», Глазівська сільська рада Ленінського району АР Крим, про поділ домоволодіння та виділення в натурі частки домоволодіння, встановлення порядку користування земельною ділянкою за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 08 липня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2013 року ОСОБА_6 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_7 про поділ домоволодіння та встановлення порядку користування земельною ділянкою. Позов мотивовано тим, що позивачці належить 1/2 частина домоволодіння АДРЕСА_1. Даний будинок був придбаний нею у 1961 р. спільно із ОСОБА_8, з яким вона перебувала у фактичних сімейних відносинах. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер, його частка будинку належить відповідачу, як спадкоємцю після смерті батька. Між сторонами склалися неприязні відносини, відповідач перешкоджає користуватись будинком, вона змушена проживати в літній кухні. Враховуючи викладене, позивачка просила поділити будинок в натурі, визнавши за нею право власності на: ? частину житлового будинку з господарськими спорудами, зокрема - кухню № 1-1 літера «А» площею 9,8 м2; приміщення № 1-2 жила кімната літера «А» площею 5 м2, приміщення №1-I - коридор літера «а» площею 6,3 м2 , приміщення №1-II- кладова літера «а» площею 2,9 м2, сарай літера «З», лазню літера «Ж», літню кухню літера «К», тамбур літера «к», курник літера «И», вбиральню літера «Е», навіс літера «а1». Також позивачка просила встановити порядок користування земельною ділянкою за 2-м варіантом проведеної у справі судової будівельно-технічної, земельно-технічної експертизи.

Рішенням Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 08 липня 2013 р. у задоволенні позову відмовлено.

На зазначене рішення суду ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Апелянт посилається на те, що вона є власником 1/2 частки домоволодіння АДРЕСА_1. Відповідач не отримав свідоцтва про право на спадщину як спадкоємець, право власності не зареєстровано, проте відповідач перешкоджає у користуванні майном. Суд першої інстанції неправомірно відмовив у задоволенні позову, пославшись на ст. 152 ЖК України та рішення виконавчого комітету Глазівської сільської ради про відмову у наданні дозволу на реконструкцію спірного будинку. Заперечення Глазівської сільської ради не мають правового значення для справи, оскільки будинок не знаходиться в комунальній власності. Відповідно до висновків проведеної у справі судової будівельно-технічної, земельно-технічної експертизи запропоновано два варіанти поділу домоволодіння, апелянт просить застосувати перший варіант для вирішення спору.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно вимог частини 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що рішення виконкому щодо відмови у наданні дозволу на переобладнання та перепланування спірного жилого будинку не оспорене. Сторони мають рівні права на користування спільною власністю, оскільки їх частки є рівними, та ні в кого немає переважного права на користування спірним майном.

З висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на таке.

Судом першої інстанції правильно встановлено та підтверджено матеріалами справи, що сторони мають рівні частки на майно, що перебуває у спільній частковій власності. Зокрема, позивачці на підставі договору купівлі-продажу від 03.03.1961 року належить 1/2 частка на праві спільної часткової власності будинок АДРЕСА_1. 1/2 частка домоволодіння належала ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 Відповідач після смерті свого батька у встановлений законом строк звернувся до нотаріальної контори. На підставі заяви про прийняття спадщини за заповітом відкрита спадкова справа (а.с.50-51). На даний час у спірному будинку проживають сторони. Позивачка вважає, що відповідач перешкоджає у користуванні власністю та вважає доцільним поділити будинок та визначити порядок користування земельною ділянкою, на якій будинок розташований. Відповідно до висновків судової будівельно-технічної, земельно-технічної експертизи, враховуючи технічний стан, існуюче планування і площі приміщень будинку, запропоновано два варіанти поділу будинку та земельної ділянки з проведенням відповідної перебудови жилого будинку. Позивачка просила прийняти перший варіант для вирішення спору.

Проте, як вбачається з матеріалів справи (а.с.71) вартість приміщень житлового будинку та господарських будівель за першим варіантом більше, ніж приходиться на належну позивачці ? ідеальну частку. Можливість присудження грошової компенсації та згода на її отримання учасником спільної власності, частка якого зменшується, судом першої інстанції не з'ясована. Для з'ясування вказаної обставини судом апеляційної інстанції були застосовані можливі заходи, явка відповідача визнавалась обов'язковою, однак останній в судове засідання не з'явився.

В ході розгляду справи судом першої інстанції відповідач обидва варіанта, запропонованих експертом, вважав неприйнятними для себе.

Рішенням виконавчого комітету Глазівської сільської ради було відмовлено у наданні дозволу на переобладнання спірного будинку.

Як вбачається з матеріалів справи позивачка та її представники вказаного рішення виконавчого комітету Глазівської сільської ради не оспорювали, в апеляційній скарзі не навели доказів, за якими вважають вказане рішення виконавчого комітету необґрунтованим, посилаючись лише на відсутність його значення для вирішення спору. Зазначене підтвердила представник позивачки і при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 367 ЦК України кожен із співвласників майна, що є у спільній частковій власності, має право на поділ майна між співвласниками в натурі. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності припиняється.

У разі вирішення спору в судовому порядку суд має право керуватися правилами статей 364-366 ЦК України, де закладені принципи виділу частки у спільному майні в натурі та передбачені наслідки неможливості такого виділу.

Виходячи з положень зазначених норм закону, визначальним для поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є розмір часток співвласників та технічна можливість поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Якщо учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна, суд, здійснюючи поділ майна в натурі повинен передати співвласнику частки жилого будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру частки. При цьому поділ нерухомого майна можливий лише з дотриманням вимог статті 183 ЦК України. У тих випадках, коли в результаті поділу одному співвласнику передається частина жилого будинку та нежилих будівель, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на будинок. Але компенсація іншому співвласникові може бути надана лише за його згодою на її отримання, а грошові кошти до постановлення рішення суду повинні бути внесені на депозитний рахунок відповідного суду.

На зазначене звернув увагу Пленум Верховного Суду України у постанові від 4 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» з подальшими змінами та доповненнями. Зокрема в п.7 вказаної постанови зазначено, що в спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. Якщо виділ технічно можливий, але з відхиленням від розміру часток кожного власника, суд з врахуванням конкретних обставин може провести його зі зміною у зв'язку з цим стосовно до ст. 119 ЦК УРСР ідеальних часток і присудженням грошової компенсації учаснику спільної власності, частка якого зменшилась.

У тих випадках, коли для поділу необхідне переобладнання та перепланування будинку, він проводиться при наявності дозволу на це виконкому місцевої ради (ст. 152 ЖК України). Якщо сторона оспорює рішення виконкому щодо дозволу на переобладнання та перепланування і воно є необгрунтованим, суд може не погодитись з ним, мотивуючи це в рішенні. При поділі жилого будинку суд зобов'язаний зазначити в рішенні, яка відокремлена (ізольована після переобладнання) частина будинку конкретно виділяється і яку частку в будинку вона складає, а також, які підсобні будівлі передаються власнику.

В спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. Якщо виділ технічно можливий, але з відхиленням від розміру часток кожного власника, суд з урахуванням конкретних обставин може провести його зі зміною у зв'язку з цим стосовно до ст. 119 ЦК УРСР ідеальних часток і присудженням грошової компенсації учаснику спільної власності, частка якого зменшилась.

Разом з тим, як встановлено судом першої та апеляційної інстанції, позивачка рішення виконкому про відмову в наданні дозволу на переобладнання та перепланування будинку не оспорювала. Присудження грошової компенсації учаснику спільної власності - відповідачу по справі не пропонувалось, грошові кошти на депозитний рахунок суду не вносились. Крім того, басейн, який розташований на території домоволодіння, є неподільною річчю, але у запропонованих двох варіантах проведеної у справі експертизи поділений по ? частці кожній стороні, що унеможливлює припинення спільної часткової власності та не відповідає вимогам ст.ст. 183, 367 ЦК України. При цьому, питання щодо призначення додаткової або повторної експертизи, за правилами ст. 150 ЦПК України, сторонами не ініціювалась.

При вирішенні цивільних справ суд виходить з поданих сторонами доказів. Згідно з принципом змагальності сторін у цивільному судочинстві кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень, крім обставин, які не підлягають доказуванню, що встановлено статтями 60, 61 ЦПК України.

Доводи апелянта, що відповідач перешкоджає користуватися житловими приміщеннями будинку та земельною ділянкою, оскільки між сторонами склалися неприязні відносини, що робить неможливим спільне користування майном, колегія суддів вважає неспроможними оскільки з відповідними вимогами позивач до суду не звертався.

Особа, якщо вона вважає своє право порушеним, може звернутись до суду із позовом про захист свого права, але у передбачений законом спосіб.

Інші доводи апеляції не спростовують висновків суду і на законність оскаржуваного рішення не впливають.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом першої інстанції встановлені відповідно до наданих письмових доказів, колегія суддів дійшла висновку, що суд, з'ясувавши в достатньо повному об'ємі фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи, надавши перевіреним доказам правову оцінку, постановив рішення, що відповідає вимогам закону.

Відповідно до ст. 308 ч. 1 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст. 307, ст. ст. 308, 313-315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 08 липня 2013 року відхилити.

Рішення Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 08 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Судді:

Романова Л.В. Моісеєнко Т.І. Редько Г.В.