УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа №: 22-ц/191/1315/13Головуючий суду першої інстанції:Блейз І.Г.
Доповідач суду апеляційної інстанції:Романова Л. В.
"14" жовтня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:
головуючого-судді:Романової Л.В.
суддів:Редько Г.В., Моісеєнко Т.І.,
при секретарі:Кувшиновій А.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Державного підприємства «Феодосійський оптичний завод» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 30 серпня 2013 року,
В С Т А Н О В И Л А:
У квітні 2013 року позивач звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Феодосійський оптичний завод» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, розмір якого за уточненими вимогами - з 22.10.2010 р. по день розгляду справи 30.08.2013 р. складав 68669, 85 грн. Позов мотивований тим, що позивач перебував у трудових відносинах з Феодосійським казенним оптичним заводом, правонаступником якого є відповідач, та був звільнений 21 жовтня 2010 року за нормами ст. 38 п.3 КЗпП України. На підставі рішення Апеляційного суду АРК від 29.02.2012 р. на користь позивача стягнута заборгованість з заробітної плати у розмірі 533,20 грн., яку позивач отримав 21.01.2013 р. Крім того, рішенням Апеляційного суду АРК від 20.11.2012 р. на користь позивача було стягнуто недоплачену заробітну плату у розмірі 580,57 грн., виплату якої відповідач не здійснив, рішення суду не виконав. Враховуючи відсутність повного розрахунку при звільненні, просить стягнути за весь час затримки - з дня звільнення по день розгляду справи середній заробіток, виходячи з його розміру в сумі 2346 грн., за виключенням суми, яку позивач отримав 21.01.2013 р.
Рішенням Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 30 серпня 2013 року позов ОСОБА_6 задоволений частково, стягнуто з ДП «Феодосійський оптичний завод» за час затримки розрахунку при звільненні середній заробіток у розмірі 20734,10 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, що призвело до помилки у розрахунку середнього заробітку, просить суд в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні змінити зазначене рішення, та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апелянт посилається на те, що суд помилково дійшов до висновку щодо наявності між сторонами спору про розмір заробітної плати, що підлягав виплаті при звільненні, а тому, на думку апелянта, суд помилився в розрахунках суми середнього заробітку, оскільки застосував частину 2 статті 117 КЗпП, яка за відсутністю спору про суму заробітної плати, належної до виплати, не підлягала застосуванню. Також апелянт вважає, що судом не застосовано положення Постанови КМУ від 8 лютого 1995 р. N 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», не прийняті до уваги правові позиції Верховного Суду України, викладені в постановах № 6-64цс13 від 03.07.2013 р. та № 6-109цс12 від 03.10.2012 р., не враховано Рішення Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22.02.2012 р.
Відповідачем рішення суду в апеляційному порядку не оскаржене.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення апелянта, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції правильно встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем, був звільнений на підставі п.3 ст. 38 КЗпП України (порушення працедавцем законодавства про працю) 21 жовтня 2010 р.
Рішенням Апеляційного суду АРК від 29.02.2012 р. на користь позивача була стягнута заборгованість з заробітної плати у розмірі 533,20 грн. з урахуванням індексу інфляції та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, з 22.10.2010 р. по день розгляду справи - 29.02.2012 р. у розмірі 11 609,07 грн. Зазначене рішення суду, в тому числі й по заробітній платі, виконано 21.01.2013 р.
Рішенням Апеляційного суду АРК від 20.11.2012 р. з відповідача на користь позивача стягнуто недоплачену заробітну плату за період трудових відносин у розмірі 580,57 грн., яке на день розгляду справи судом першої інстанції - 30.08.2013 р. відповідачем не виконано.
З матеріалів архівної цивільної справи № 121/5621/12 вбачається, що відповідачу було відомо про наявність рішення Апеляційного суду АРК від 20.11.2012 р., однак доказів про його виконання суду надано не було.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з доведеності факту невиплати позивачеві суми заробітної плати, що підлягала виплаті при звільненні, яка встановлена рішенням Апеляційного суду АРК від 20.11.2012 р. Суд також дійшов висновку, що рішення Апеляційного суду АРК від 29.02.2012 р. про стягнення заробітної плати у розмірі 533,20 грн. було виконано лише 21.01.2013 р., що є порушенням прав позивача. При підрахунку суми середнього заробітку, що підлягала стягненню, суд першої інстанції виходив із співмірності заборгованості невиплаченої заробітної плати, розміру середнього заробітку позивача та розміру його позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Колегія суддів, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, погоджується з висновком суду першої інстанції оскільки вони відповідають вимогам закону та матеріалам справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 зазначеного Кодексу. Частина 2 ст. 117 КЗпП України передбачає, що при наявності спору про розміри належних сум - спір вирішується судом, який визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідальність роботодавця за вказаними положеннями закону доведена допустимими у справі доказами. При цьому визначальними в даному разі є встановлені обставини, як невиплата належних позивачем сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку з затримкою.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо застосування ч.2 ст.117 КЗпП при вирішенні спору, оскільки за роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України в п. 20 постанови № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а при наявності спору про розміри належних сум - спір вирішується судом, який визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням розміру спірної суми, частки, яку вона становила в заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Колегія суддів не може погодитись з доводами апелянта про те, що спір про суму заробітної плати, належної до виплати був відсутній. Як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами трудового договору щодо розміру належних звільненому працівникові від підприємства сум мав місце, що підтверджене ухваленими рішеннями Апеляційного суду АРК від 29.02.2012 р. (а.с.8-11) та від 20.11.2012 р. (а.с.2), якими вимоги позивача про стягнення сум недоплаченої заробітної плати задоволені були частково.
При визначенні розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 20734,10 грн. суд першої інстанції врахував положення ч.ч.1, 2 ст. 117 КЗпП та п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року, якими передбачено, що при розгляді справи підлягають врахуванню конкретні обставини справи, пропорційність розміру відшкодування розміру заборгованості із заробітної плати. Питання щодо співмірності розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із розміром заборгованості підприємства перед працівником та розміром його середньомісячної заробітної плати вирішується судом.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-39цс11, від 21 листопада 2011 р. у справі № 6-60цс11, які суд першої інстанції врахував при ухваленні рішення.
Отже, колегія суддів вважає, що доводи апеляції не спростовують висновків суду першої інстанції, який прийняв до уваги розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку позивач мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та врахував суми, які рішенням Апеляційного суду АР Крим від 29.02.2012 р. вже були нараховані за той самий період та виплачені позивачеві 21.01.2013 р., навів розрахунок суми.
Також колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції не було підстав для застосування Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, оскільки сума середнього заробітку встановлена рішенням Апеляційного суду АРК від 29.02.2012 р. у розмірі 2346 грн., позивач при розрахунку та під час розгляді справи керувався саме цим розміром та не просив суд перерахувати суму середнього заробітку. Вказані обставини апелянт підтвердив й в судовому засіданні при розгляді апеляційної скарги, а тому доводи апеляції в цій частині колегія суддів вважає необґрунтованими.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції в апеляційній скарзі не наведено.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, відповідно до вимог ч.1 статті 303 ЦПК України, в межах доводів апеляційної скарги позивача та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції зроблений на підставі досліджених судом доказів, рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Отже, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку, що суд першої інстанції допустив порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Відповідно до ст. 308 ч. 1 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст. 307, ст. ст. 308, 313-315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 30 серпня 2013 року відхилити.
Рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 30 серпня 2013 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня проголошення.
Судді:
Романова Л.В. Моісеєнко Т.І. Редько Г.В.
підпис підпис підпис