УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/1254/13Головуючий суду першої інстанції:Дмитрієв Т.М.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Романова Л. В.

"23" вересня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:

головуючого-суддіРоманової Л.В.,

суддів:Редько Г.В., Самойлової О.В.,

при секретаріБогданович О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Совєтського районного суду Автономної Республіки Крим від 14 серпня 2013 року,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2013 року ОСОБА_6 звернулася з позовом до ОСОБА_7 про відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000 гривень. Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_7 30.08.2012 р. вчинила відносно позивачки злочинні дії, а саме умисно спричинила легкі тілесні ушкодження, за що була засуджена вироком Совєтського районного суду від 20 травня 2013 року за ст. 125 ч.1 Кримінального кодексу України. В межах кримінальної справи цивільний позов потерпілою не заявлявся. Даним злочином позивачці завдано моральну шкоду, яку вона оцінювала в 5000 грн., що виразилася у спричиненні їй душевних та моральних страждань. У зв'язку з отриманням тілесних ушкоджень на відкритих частинах тіла, обличчя позивачка відчувала дискомфорт та змушена була змінити свої плани, звичний порядок життя, докладати зусиль на відновлення попереднього фізичного та психологічного стану.

Рішенням Совєтського районного суду Автономної Республіки Крим від 14 серпня 2013 рок позов ОСОБА_6 задоволений частково, стягнуто з ОСОБА_7 у відшкодування моральної шкоди грошову компенсацію в сумі 1200 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись з зазначеним рішенням, відповідачка звернулася з апеляційною скаргою, у якій посилаючись на безпідставність заявлених вимог, незаконність та необґрунтованість рішення суду, неповне з'ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати.

В своїй апеляції апелянт посилається на те, що суд першої інстанції, стягнувши у відшкодування моральної шкоди суму у розмірі 1200 грн., не обґрунтував визначений для стягнення розмір. Сторони проживають по сусідству, апелянт наочно бачила, що позивачка не відчувала будь-яких моральних страждань та переживань, а посилання останньої на образи не мають належного підтвердження. Судово-медичним експертом у довідці зазначено, що тілесні ушкодження ОСОБА_6 могли бути нанесені будь-ким в той самий час, що співпадає з часом конфлікту, який відбувся між сторонами. При стягненні моральної шкоди судом не враховано матеріальне становище апелянта, зокрема смерть близького родича - матері, яка до смерті хворіла, на її лікування з жовтня 2012 р. були витрачені значні грошові кошти; з 2007 року вона самостійно виховує та утримує неповнолітню дитину.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення апелянта, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Згідно вимог ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди частково - у розмірі 1200 грн., суд першої інстанції виходив з того, що підстави для цивільно-правової відповідальності підтверджені належними та допустимими доказами; обставини, встановлені стосовно відповідачки вироком суду, що набрав законної сили, не підлягають доказуванню, проте сума грошового відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000 грн., на яку заявлений позов, суд вважає завищеною.

Позивачка з рішенням суду першої інстанції згодна та не оскаржує його.

Колегія суддів в межах доводів апеляційної скарги погоджується з висновком суду першої інстанції оскільки вони відповідають вимогам закону та матеріалам справи.

При вирішенні цивільних справ суд виходить з поданих сторонами доказів. Відповідно до частин 3 і 4 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім обставин, які не підлягають доказуванню, що встановлено статтями 60, 61 ЦПК України.

Як вбачається з матеріалів справи, вирок суду від 20 травня 2013 року, яким засуджено відповідачку за вчинення кримінального правопорушення за ст.125 ч.1 КК України набрав законної сили. Відповідачка вирок суду не оскаржувала.

Частина 4 ст. 61 ЦПК України фактично позбавляє особу, вина якої встановлена вироком у кримінальній справі можливості спростувати її наявність. Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, обов'язковий для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок суду, з питань чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Статтею 23 ч.1 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у фізичному болю, душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частиною 3 статті 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Також Пленум Верховного Суду України в постанові № 4 від 31 березня 1995 року з наступними змінами та доповненнями «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (п.9) містить роз'яснення, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався зазначених вимог закону та виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, дійшов вірного висновку, що сума в розмірі 1200 грн. буде достатньою для компенсації понесених позивачем втрат немайнового характеру, оскільки розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Оскільки в силу ст. 61 ч.4 ЦПК України вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, обов'язковий для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої постановлено вирок, посилання апелянта на безпідставність заявленого позову та довідку судово-медичного експерта, що тілесні ушкодження ОСОБА_6 могли бути нанесені третьою особою, колегія суддів вважає такими, що суперечать діючому законодавству.

Крім того, наведені в апеляційній скарзі доводи на необґрунтованість визначеного розміру моральної шкоди, а також не врахування заяви відповідачки щодо її матеріального стану, на думку колегії суддів є неспроможними та такими, що не заслуговують на увагу, не спростовують висновків суду.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його зміни чи скасування.

Відповідно до ст. 308 ч. 1 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст. 307, ст. ст. 308, 313-315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Совєтського районного суду Автономної Республіки Крим від 14 серпня 2013 року відхилити.

Рішення Совєтського районного суду Автономної Республіки Крим від 14 серпня 2013 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Судді:

Романова Л.В. Самойлова О.В. Редько Г.В.

підпис підпис підпис