УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/1123/13Головуючий суду першої інстанції:Петрова Ю.В.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Романова < І. >.В.

"20" серпня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:

головуючого суддіРоманової Л.В.,

суддівРедько Г.В., Моісеєнко Т.І.,

при секретаріКувшиновії А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Приватного акціонерного товариства Сільськогосподарське підприємство «Фрегат» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, внесення записів у трудову книжку, компенсації за невикористані щорічні відпустки, відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Совєтського районного суду Автономної Республіки Крим від 15 липня 2013 року,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2013 року позивачка звернулась до суду з вказаним позовом до ПрАТ «Сільськогосподарське підприємство «Фрегат», просила стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 32 287,12 грн., відшкодувати моральну шкоду у розмірі 2000 грн., зобов'язати відповідача внести в трудову книжку записи про прийом на роботу з 01 листопада 2002 р. в якості заступника головного бухгалтера, про прийом на посаду головного бухгалтера з 01 лютого 2007 року, стягнути компенсацію за невикористані відпустки за весь період роботи з 2002 по 2012 рік.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вона з 01.11.2002 року по 16.01.2013 року перебувала у трудових відносинах із відповідачем, працюючи на посаді заступника головного бухгалтера, а з 01.02.2007 року на посаді головного бухгалтера, проте відповідних записів відповідачем в її трудову книжку внесено не було. 24.12.2012 року позивачка подала заяву про звільнення за п. 1 ст. 36 КЗпП України, проте наказу про її звільнення до теперішнього часу не видано, з ним вона не ознайомлена, вважає дату звільнення 16.01.2013 року, з наступного дня після закінчення роботи створеної відповідачем комісії згідно наказу № 23 від 24.12.2012 р. для проведення перевірки бухгалтерського обліку та передачі бухгалтерських документів. На звернення до відповідача про внесення відповідних записів у трудову книжку та виплату належних сум при звільненні, відповіді не отримала. Відповідачем на час звернення до суду не виплачена заробітна плата за грудень 2012 року у розмірі 3 500 грн., не нарахована компенсація за невикористані щорічні відпустки за період з 2002 р. по 2012 р. та не виплачена у розмірі 28787,12 грн. Розрахунок суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні позивачка вважає необхідно визначити з дати звільнення по день розгляду справи у суді.

Ухвалою суду від 22.05.2013 р. провадження по справі в частині позовних вимог щодо зобов'язання відповідача внести відповідні записи у трудову книжку закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 205 ЦПК України у зв'язку з відмовою позивача від вказаних позовних вимог (а.с.136 т.1).

Ухвалою суду від 15.07.2013 року провадження по справі в частині позовних вимог щодо стягнення заробітної плати за грудень 2012 р. у розмірі 3500 грн., середнього заробітку за період з 01.01.2013 р. по 02.07.2013 р. закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 205 ЦПК України у зв'язку з відмовою позивача від вказаних позовних вимог (а.с.107 т.2).

Рішенням Совєтського районного суду Автономної Республіки Крим від 15.07.2013 р. позов ОСОБА_6 задоволено частково - стягнуто з ПрАТ СГП «Фрегат» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.07.2013 р. по день розгляду справи у розмірі 1061,82 грн., компенсацію за невикористані щорічні відпустки за період з 2010 р. по 2012 р. у розмірі 8494,56 грн., у відшкодування моральної шкоди суму у розмірі 300 грн., всього 9856,38 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат по справі.

В апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом матеріального та процесуального права, просить вказане рішення змінити в частині визначення періоду трудових відносин з підприємством та стягнення компенсації за невикористані дні відпуски за відпрацьовані 2002 - 2009 роки. Апелянт вказує, що висновки суду стосовно відмови у задоволенні вимог щодо стягнення компенсації за невикористані дні відпустки за 2002-2009 роки з підстав, що в цей період вона не знаходилась у трудових відносинах, суперечать фактичним обставинам справи, зважаючи, що відповідачем визнавався факт трудових відносин з 2002 року, тому цей факт не підлягав доказуванню. Також судом першої інстанції не були витребувані за клопотанням позивачки Книги нарахування заробітної плати за період з 2002 по 2009 роки, які б підтвердили факт трудових відносин; судом відмовлено у долучені до матеріалів справи довідки Управління Пенсійного Фонду України, яка також підтверджувала факт отримання заробітної платні та відрахування внесків в ПФУ.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно вимог частини 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації за невикористані відпустки за період з 2002 по 2009 р.р., суд першої інстанції виходив з того, що факт знаходження сторін саме в трудових відносинах, в т.ч. за сумісництвом не доведений належними та допустимими доказами.

З такими висновками суду погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають вимогам закону та матеріалам справи.

З матеріалів справи вбачається, що трудова книжка позивачки заповнена 10 січня 1991 р. відділом кадрів Совєтського агропромислового об'єднання, далі є записи про трудову діяльність; з 01 квітня 1993 р. позивачка була прийнята на посаду головного бухгалтера АТ «Крим-Магістраль», де вона працювала по 30 грудня 2009 р., звільнена за наказом № 5 від 30 грудня 2009 р.

Наказом № 85 від 31 грудня 2009 р. позивачка була прийнята на роботу на посаду головного бухгалтера ЗАТ Сільськогосподарське підприємство «Фрегат», яке 10.07.2012 р. у зв'язку з зміною організаційно-правової форми господарювання зареєстроване у ЄДРПОУ як Приватне акціонерне товариство Сільськогосподарське підприємство «Фрегат» (ПрАТ СГП «Фрегат»). 08 січня 2013 року позивачка звільнена з цього підприємства за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.

ПрАТ «Крим-Магістраль» та ПрАТ СГП «Фрегат» є самостійними юридичними особами та правонаступниками один одного не являються.

Не оспорюючи факт прийому позивачки до ПрАТ СГП «Фрегат» з 31.12.2009 р., представник відповідача в судовому засіданні не визнавав факт укладання трудового договору з позивачкою з 2002 р., при цьому посилався на те, що між сторонами існував різновид цивільно-правової угоди.

Під час розгляду справи відповідачем внесені записи у трудову книжку позивача про прийом та звільнення її в ПрАТ СГП «Фрегат», тим самим в добровільному порядку вирішена частина позовних вимог, заявлених у справі.

Ухвалою суду від 22.05.2013 р. провадження по справі в частині позовних вимог щодо зобов'язання відповідача внести відповідні записи у трудову книжку про прийом на роботу з 01.11.2002 р. в якості заступника головного бухгалтера, про прийом на посаду головного бухгалтера з 01.02.2007 р. та запису звільнення закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 205 ЦПК України у зв'язку з відмовою позивача від вказаних позовних вимог (а.с.136 т.1).

З представлених апелянтом відомостей з інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб ДПС України про суми виплачених доходів та утримання податків вбачається, що основне місце роботи позивача з 1993 р. по 30.12.2009 р. було ПрАТ «Крим-Магістраль». Із сум виплачених доходів позивачці ПрАТ СГП «Фрегат» утримувався податок на доходи, починаючи з 2 кварталу 2002 р. по 4 квартал 2012 р. (а.с. 120-123 т.2), при цьому дані про прийом на роботу до ПрАТ СГП «Фрегат» і наявність між сторонами трудових відносин у відомостях відсутні.

З матеріалів справи вбачається, що основним місцем роботи позивачки з 2002 р. є ПрАТ «Крим-Магістраль», одночасно вона виконувала роботу для ПрАТ СГП «Фрегат», ТОВ «Мисливські стежки присиващя», а з 4 кварталу 2003 р. також для ТОВ «Кримфакел» без оформлення трудових відносин (а.с.120 т.2).

Представлені відомості містять дані про прийом позивача 01.03.2010 р. до ТОВ «Кримагрохім плюс», а також зазначена дата про звільнення позивачки з ПрАТ «Крим-Магістраль» з 31.12.2009 р. (а.с.122 т.2), що свідчить про те, що інформація про прийом та звільнення в Державний реєстр вноситься і спростовує доводи позивача про наявність трудових відносин з відповідачем з 2002 по 2009 рік.

За даними системи персоніфікованого обліку Пенсійного Фонду України та індивідуальних відомостей про застраховану особу - ОСОБА_6 про нарахування та перерахування страхових внесків на державне соціальне страхування, які витребувані апеляційним судом за клопотанням апелянта, вбачається, що на суми нарахованого до виплати доходу на ПрАТ СГП «Фрегат» з листопада 2002 р. відраховувались внески до Пенсійного фонду України (а.с.138-143 т.2). Інші дані, що мають правове значення для вирішення спору відсутні.

Колегія суддів в межах доводів апеляційної скарги погоджується з висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.

Згідно діючого трудового законодавства України регулювання оплати праці здійснюється на основі державного та договірного регулювання.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначеною цієї угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю і угодою сторін, тобто власник підприємства регулює процес трудової діяльності, її організацію.

При виконанні роботи за цивільно-правовою угодою працівник отримує кошти за виконану роботу, але працівник не підлягає внутрішньому трудовому розпорядкові, а самостійно організує свою роботу; при цьому, не оформлюється заява про прийом на роботу, не видається наказ, не ведеться табель обліку робочого часу, не надається щорічна відпустка, не розповсюджуються гарантії щодо соціального страхування. Вказані умови характерні лише для трудових відносин. В трудовій книжці про виконання роботи за цивільно-правовою угодою не робиться запис, разом з тим, при умові сплати страхових внесків зараховується в загальний стаж роботи, що дає право на трудову пенсію.

З матеріалів справи встановлено, що працюючи одночасно на декількох підприємствах, в т.ч. на одному як на основному місці роботи - ПрАТ «Крим-Магістраль», позивачка отримувала доходи, з яких утримувались податки та збори, в один й той самий час не мала можливості виконувати правила внутрішнього трудового розпорядку на різних підприємствах, а тому умови, що характерні для трудових відносин з відповідачем відсутні.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні питання про те, чи відповідали трудові відносини сторін в період з 2002 по 2009 р. вимогам трудового законодавства чи мав місце різновид цивільно-правової угоди, перевірено відповідно до наданих сторонами в порядку правил статей 10, 11, 60 ЦПК України доказів, які є допустимими у цьому спорі.

Доводи апеляції не спростовують висновків суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача компенсації за невикористані дні відпусток за 2002-2009 р.р., оскільки відсутні докази на підтвердження того, що отримання коштів за виконану роботу позивачкою було на підставі саме трудового договору.

В силу принципу диспозитивності цивільного процесу кожна особа розпоряджається своїми правами на власний розсуд. При зверненні до суду з позовом позивачка також заявляла вимоги до відповідача відносно внесення записів у трудову книжку про прийом на роботу: на посаду заступника головного бухгалтера з 01 листопада 2002 р., та на посаду головного бухгалтера з 01 лютого 2007 р., проте без задоволення цих вимог в ході розгляду справи заявила відмову від вказаних позовних вимог. Сторонам були роз`яснені правові наслідки закриття провадження у справі у зв`язку із відмовою від позовних вимог. Ухвалою суду від 22.05.2013 р. провадження по справі в частині позовних вимог щодо зобов'язання відповідача внести відповідні записи у трудову книжку було закрито в порядку ст. 205 ч. 1 п. 3 ЦПК України (а.с.136 т.1). Ухвала учасниками справи не оскаржена та набрала законної сили. Зазначені обставини є додатковим підтвердженням, що трудові відносини між сторонами в період з 01 листопада 2002 р. по 30 грудня 2009 р. були відсутні.

Отже, колегія суддів вважає, що наведені в апеляційній скарзі доводи щодо стягнення компенсації за невикористані дні відпусток не дають підстав для висновку, що суд першої інстанції допустив порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Доводи апеляційної скарги стосовно порушення судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки таке бачення апелянта ґрунтується на невірному сприйнятті положень закону. Порушення судом норм процесуального права, які пов'язані з неповним витребуванням необхідних доказів також не заслуговують на увагу, оскільки судом першої інстанції при відкритті провадження у справі були витребувані у відповідача заявлені в позові докази, які досліджувались в ході розгляду справи за участю позивачки та її представника. Апеляційним судом за клопотанням апелянта також були витребувані дані з Системи персоніфікованого обліку ПФУ та перевірені під час розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що воно відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його зміни чи скасування.

Відповідно до ст. 308 ч. 1 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст. 307, ст. ст. 308, 313-315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Совєтського районного суду Автономної Республіки Крим від 15 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Судді:

Романова Л.В. Моісеєнко Т.І. Редько Г.В.