УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа №: 22-ц/191/1288/13Головуючий суду першої інстанції:Морозова Л.М.
Доповідач суду апеляційної інстанції:Романова Л. В.
"30" вересня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:
головуючого-суддіРоманової Л.В.,
суддівРедько Г.В., Авраміді Т.С.,
при секретаріБогданович О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», третя особа - ОСОБА_6, про визнання частково недійсним кредитного договору, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Судацького міського суду Автономної Республіки Крим від 22 серпня 2013 року,
В С Т А Н О В И Л А:
У липні 2013 року ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до ПАТ «ОТП Банк», ТОВ «ОТП Факторинг Україна», третя особа - ОСОБА_6 про визнання частково недійсним кредитного договору. Позов мотивовано тим, що відповідно до кредитного договору № СNL-G00/005/2007, укладеного 26 січня 2007 року між позивачем та ЗАТ «ОТП Банк», згодом перетвореного в АТ «ОТП Банк», позивач отримав кредит на споживчі цілі грошову суму 38000 доларів США з кінцевим терміном повернення кредиту - 10 січня 2017 року. В якості поручителя у грошових зобов'язаннях позивача за договором поруки укладено з його дружиною - ОСОБА_6, з метою забезпечення виконання зобов'язань позивачем було також укладено іпотечний договір. Відповідно до пункту 4.1.1. кредитного договору, за порушення прийнятих зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами у визначені договором строки, позичальник зобов'язаний сплатити кредитору пеню у розмірі 1 % від суми несвоєчасно виконаних зобов'язань за кожен день прострочки від суми простроченого зобов'язання. Позивач вважає цей пункт договору несправедливим. Відповідач в лютому 2013 р. звернувся до суду з позовом, вимагаючи стягнення заборгованості за договором, включаючи частину кредиту, строк виплати якого ще не настав, а розмір пені нарахований був відповідно до п. 4.1.1 кредитного договору в сумі 138 306,31 доларів США, що за курсом НБУ складає 1105482,34 грн. Посилаючись на ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», позивач просив суд визнати недійсним п. 4.1.1 кредитного договору, як несправедливий.
Рішенням Судацького міського суду Автономної Республіки Крим 22 серпня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_7 відмовлено.
На зазначене рішення суду позивач подав апеляційну скаргу, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити, визнати недійсним пункт 4.1.1. кредитного договору.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не дотримався правових позицій суду касаційної інстанції в аналогічних справах. Договір містить умови встановлення пені у розмірі 1% (одного відсотку), що відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» апелянт вважає несправедливим, проте суд першої інстанції не прийняв до уваги те, що у випадку застосування такого розміру пені, призведе до відшкодування позивачем суми, яка складає 365% від суми заборгованості за один рік, в силу ст.258 ЦК України, якою встановлено спеціальну позовну давність по вимогах про сплату пені. Також суд не дав правової оцінки доводам позивача, якими він обґрунтовував свої вимоги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення апелянта та його представника, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Згідно вимог ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що умови договору досягнуті сторонами в добровільному порядку, в т.ч. і розмір пені, який при укладенні кредитного договору за домовленістю сторін встановлений у розмірі 1% (одного відсотка) від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожний день прострочки, що в розумінні принципів ділового обороту та розумності не є завищеним, а тому виходячи з положень ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору не є несправедливими та не створюють істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Колегія суддів в межах доводів апеляційної скарги погоджується з висновком суду першої інстанції оскільки вони відповідають вимогам закону та матеріалам справи.
Судом першої інстанції правильно встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 26 січня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», що згодом перетворене в Акціонерного товариства «ОТП Банк», та позивачем було укладено кредитний договір №СNL-00/005/2007, відповідно до якого позивач отримав грошові кошти у розмірі 38 000 доларів США для споживчих потреб, строком до 10 січня 2017 року, з фіксованою відсотковою ставкою 13,99 % річних (а.с. 5-9). Факт виконання банком умов договору - передачу грошових коштів позивачеві останнім не оспорюється.
Пунктом 4.1.1. укладеного договору передбачено, що за порушення прийнятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами у визначені договором строки, позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню у розмірі 1% (одного відсотка) від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожний день прострочки. Зазначена пеня сплачується додатково до прострочених сум (а.с.9) .
Відповідно до договору факторингу від 27 січня 2012 року між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», право грошової вимоги на зобов'язання позивача за кредитним договором № СNL-G00/005/2007 від 26 січня 2007 року перейшло до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (а.с.11).
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» зверталось з позовом до ОСОБА_7, оскільки відповідач не виконував належним чином зобов'язання за кредитним договором № CNL-G00/005/2007 та за кредитним договором № G00/113/07/1, заборгованість станом на 03 січня 2013 року складала загальну суму 1 428 464,46 грн. Заочним рішенням Судацького міського суду АР Крим від 18 квітня 2013 року позов було задоволено.
В ході апеляційного розгляду справи встановлено, що зазначене заочне рішення суду скасовано, справа переглянута судом першої інстанції з ухваленням рішення, яке на даний час оскаржене в апеляційному порядку. Відносно розміру пені, яку позивач вимагав стягнути з ОСОБА_7, судом при ухваленні рішення застосована ст. 551 ч.3 ЦК України та розмір пені зменшено.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За правилами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. При цьому ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст.ст.1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа ( кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позивальникові у розмірі та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Особливості регулювання відносин сторін за договором про надання споживчого кредиту визначаються Законом України «Про захист прав споживачів», якого при укладенні цього договору банк зобов'язаний дотримуватись.
З висновків та правових позицій Верховного Суду України, викладених в постанові Верховного Суду України від 12 вересня 2012 р. у справі № 6-80цс12 щодо підстав для визнання положень кредитного договору недійсними свідчить наступне.
Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України від 12 травня 1991 р. № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
За змістом зазначених норм несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Доводи апелянта щодо неврахування судом першої інстанції судової практики Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (справа №6-2347св13) не можна визнати обґрунтованими,4, оскільки ухвалою від 19 червня 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ визнав несправедливим пункт кредитного договору за несвоєчасне повне чи часткове повернення кредитних коштів та за не своєчасну повну чи часткову сплату процентів неустойку у вигляді пені у розмірі 0,2 процентів за кожен день прострочення, що обчислюється з суми неповерненого кредиту та/або несплачених процентів.
Проте за кредитним договором, укладеним банком з ОСОБА_7 передбачено, що за порушення прийнятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами у визначені договором строки, позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню у розмірі 1% (одного відсотка) від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожний день прострочки.
Як свідчить з умов договору, до 10 числа кожного місяця позивач повинен був сплачувати суму у розмірі 590,09 доларів США, сума кредиту та нарахованих процентів щомісяця погашається рівними частинами протягом всього строку дії договору (а.с.5).
Отже, за п. 4.1.1. позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню у розмірі 1% (одного відсотка), що обчислюється від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань, тобто від суми 590,09 доларів США (5,0909 доларів США), а не від суми неповерненого кредиту та/або несплачених процентів.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вказані в п. 4.1.1. умови договору відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» не є несправедливими та не створюють істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку, що суд першої інстанції допустив порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи; інші доводи апеляції не спростовують висновків суду і на законність оскаржуваного рішення не впливають.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про відсутність підстав вважати розмір неустойки, визначений сторонами кредитного договору таким, що суперечить принципу добросовісності, наслідком чого є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків, зробленим на підставі досліджених судом доказів, рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його зміни чи скасування.
Відповідно до ст. 308 ч. 1 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст. 307, ст. ст. 308, 313-315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Судацького міського суду Автономної Республіки Крим від 22 серпня 2013 року відхилити.
Рішення Судацького міського суду Автономної Республіки Крим від 22 серпня 2013 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня проголошення.
Судді:
Романова Л.В. Авраміді Т.С. Редько Г.В.