УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/1140/13Головуючий суду першої інстанції:Блейз І.Г.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Романова Л. В.

"20" серпня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:

Головуючого суддіРоманової Л.В.,

СуддівРедько Г.В., Моісеєнко Т.І.,

При секретаріКувшиновій А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення суми заборгованості за договором позики, за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_8 на ухвалу Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 12 липня 2013 року про відмову в забезпеченні позову,

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2012 року ОСОБА_8, який діє в інтересах позивача ОСОБА_6, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про стягнення суми заборгованості за договором позики.

Заочним рішенням Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 18.02.2013 року, позовні вимоги ОСОБА_6 задоволені повністю.

Ухвалою Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 05.07.2013 року заяву ОСОБА_7 про перегляд заочного рішення задоволено, заочне рішення від 18.02.2013 року скасовано, справа призначалась до судового розгляду та розглядалась в загальному порядку.

В ході розгляду справи судом першої інстанції представник позивача ОСОБА_8 заявив клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно (квартири), які належать дружині відповідача - ОСОБА_9, а також шляхом застосування тимчасового обмеження відповідача ОСОБА_7 у праві виїзду за межі України.

Ухвалою Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 12 липня 2013 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_8 про забезпечення позову відмовлено.

На вказану ухвалу суду представником позивача принесена апеляційна скарга, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою задовольнити клопотання про забезпечення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позовні вимоги заявлені щодо стягнення заборгованості у значному розмірі, тому з метою забезпечення майна, на яке можливо буде звернено стягнення, перешкоджання відчуженню частини майна, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя, з метою захисту майнових прав позивача необхідне прийняття заходів до забезпечення позову. Крім того, існує можливість здійснення перешкод у виконанні судового рішення з боку відповідача.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Згідно вимог частини 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що 10.07.2013 року в ході розгляду справи судом першої інстанції від представника позивача ОСОБА_8 до суду надійшла заява (клопотання) про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно (квартири), які розташовані:

1 - АДРЕСА_1;

2 - АДРЕСА_2;

3 - АДРЕСА_3;

4 - АДРЕСА_4;

5 - АДРЕСА_5, які належать дружині відповідача - ОСОБА_9. Крім того, представник позивача просив в межах клопотання про забезпечення позову застосувати тимчасове обмеження у праві виїзду відповідача за межі України.

Відмовляючи у задоволенні заяви суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_9 не є учасником справи, відсутні дані про те, що ОСОБА_9 є дружиною відповідача, відсутнє також відповідне підтвердження належності переліченого нерухомого майна ОСОБА_9 на праві спільної сумісної власності з відповідачем. Щодо вирішення питання про тимчасове обмеження відповідача у праві виїзду відповідача за межі України суд першої інстанції на стадії розгляду справи по суті послався на відсутність обставин, за якими таке обмеження є можливим.

З такими висновками суду погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають вимогам закону та матеріалам справи.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_9 не є стороною по справі. Клопотання про залучення її в якості третьої особи суду не заявлялось.

Сума заборгованості про стягнення якої заявлений позов до ОСОБА_7 складає 563985 грн., при цьому представник позивача в забезпечення позову просить накласти арешт на нерухоме майно, яке складається з п'ятьох квартир, не вказуючи їх вартість (навіть орієнтовно), а також на яку саме з переліку квартир передбачається звернення стягнення.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд повинен оцінювати обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наступних умов:

- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги;

- імовірності ускладнення виконання або невиконання судового рішення у разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового розгляду.

Крім того, при вирішенні питання про вжиття заходів до забезпечення позову суду необхідно враховувати, що такі заходи мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в частині відмови у задоволенні клопотання про накладення арешту в забезпечення позову правильно вирішив питання, з урахуванням заявлених позовних вимог, дав належу оцінку наданим доказам, тому підстав для скасування ухвали в цій частині не має.

Вирішуючи питання за клопотанням про тимчасове обмеження відповідача у праві виїзду відповідача за межі України, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» регулюється порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.

Питання про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України, враховуючи правові позиції Верховного Суду україни, не може розглядатися в межах заяви про забезпечення позову оскільки в цивільному процесі відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 151 - 153 ЦПК, застосовувати такий вид забезпечення позову, як тимчасове обмеження у виїзді за межі України. Тому суд першої інстанції не може застосовувати зазначений спосіб забезпечення позову на стадії розгляду цивільної справи про стягнення заборгованості та виконання інших зобов'язань, оскільки це порушує норми ЦПК та свідчить про вихід суду за межі своїх процесуальних повноважень, порушення принципу верховенства права, проголошеного Конституцією України, та вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р. щодо вирішення справи судом, встановленим законом.

Зазначене питання про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України вирішується при виконанні судових рішень за правилами ст. 377-1 ч.1 ЦПК України, судом після звернення рішення суду до примусового виконання, за місцем знаходження органу державної виконавчої служби.

Колегія суддів не може прийняти до уваги доводи апеляції про те, що існує загроза неповернення боржника на теріторію України у випадку виїзду, оскільки такі припущення є лише домислами апелянта та не грунтуються на достовірних даних.

Доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та які б мали правове значення, у апеляційній скарзі не наведено.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи заяву про забезпечення позову, правильно визначив предмет та межі розгляду заяви з урахуванням заявлених позовних вимог, надав належу оцінку перевіреним доказам, постановив ухвалу з додержанням норм матеріального і процесуального права та підстав для його скасування не має.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків місцевого суду, у зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку про необхідність відхилення апеляційної скарги представника ОСОБА_8 в інтересах позивача ОСОБА_6 та залишення без змін ухвали Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 12 липня 2013 року.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що рішенням суду від 24 липня 2013 року позов ОСОБА_6 був частково задоволений, стягнуто з ОСОБА_7 суму боргу 559 300 грн., три відсотки річних у розмірі 1656 грн., вирішено питання про судові витрати (а.с.103). Строк на подання апеляційної скарги сплив, апеляційні скарги на рішення суду не надходили, що свідчить про те, що рішення набрало законної сили та підлягає виконанню (а.с. 129). На даний час рішення суду підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Керуючись статтями 303, 307, 312, 313-315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_8 відхилити.

Ухвалу Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 12 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, оскарженню не підлягає.

Судді:

Романова Л.В. Моісеєнко Т.І. Редько Г.В.

підпис підпис підпис