РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

_____________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/191/1087/13Головуючий суду першої інстанції:Трубніков Ю.Л.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Романова Л.В.

"02" вересня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:

головуючого-суддіРоманової Л.В.,

суддів:Редько Г.В., Моісеєнко Т.І.,

при секретаріКувшиновій А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення подвійної суми завдатку, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Ленінського районного суду АР Крим від 01 липня 2013 року,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2013 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_7 про стягнення подвійної суми завдатку. Позов мотивований тим, що між сторонами у вересні 2011 року виникла домовленість щодо укладення договору купівлі-продажу жилого будинку за адресою АДРЕСА_1 та, відповідно до договору завдатку від 12.09.2011 р., який укладено між сторонами, позивачка як покупець передала ОСОБА_7 суму у розмірі 3000 доларів США. Сторони домовились, що договір-купівлі продажу будинку має бути укладений до 31.07.2012 року, але договір купівлі-продажу не був укладеним, при цьому гроші, що передані відповідачці, остання добровільно не повертає, у зв'язку з чим просить стягнути подвійну суму переданих грошей, вважаючи їх завдатком на забезпечення зобов'язання укласти договір купівлі-продажу.

Рішенням Ленінського районного суду АР Крим від 01 липня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволені частково, стягнуто з ОСОБА_7 суму авансу в розмірі 23916,90 грн.; судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 239,17 грн., витрати на правову допомогу в сумі 110,08 грн., всього 24266,15 грн.

На зазначене судове рішення відповідачкою подана апеляційна скарга, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне дослідження матеріалів справи, просить рішення суду скасувати.

Апелянт, не оспорюючи обставин отримання від позивачки суми у розмірі 3000 доларів США у зв'язку із попередньою домовленістю щодо укладення договору купівлі-продажу жилого будинку, що їй належить, вважає, що її вини в неукладенні договору не було. Вона не встигла оформити право власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, яка підлягала продажу разом з будинком. При розгляді справи судом першої інстанції не була надана можливість сторонам укласти мирову угоду в попередньому судовому засіданні. Крім того, при постановленні рішення судом порушені норми процесуального права при накладенні арешту на майно в забезпечення позову, що зазначено в резолютивній частині рішення, оскільки про вжиття заходів щодо забезпечення позову суд постановляє ухвалу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно вимог частини 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_6 12 вересня 2011 р. передала ОСОБА_7 3000 доларів США до укладання договору купівлі-продажу житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, що належить відповідачці. Договір купівлі-продажу між сторонами не був укладений.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки між сторонами по справі договір купівлі-продажу укладений не був, тому отримана відповідачем сума коштів не є завдатком, а спірні правовідносини підпадають під ч. 2 ст. 570 ЦК України, у зв'язку з чим видані гроші є авансом, який має бути повернутий позивачеві.

Згідно з ст. 570 ЦК України, завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Договір завдатку укладається у формі, встановленій для договору, за яким виникає зобов'язання, забезпечене завдатком.

Частиною 1 статті 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі - продажу нерухомого майна має бути укладений в письмовій формі та нотаріально посвідчений, також підлягав державній реєстрації.

Оскільки відповідно до вимог ст. 640 ч. 3 ЦК України договір купівлі-продажу жилого будинку не укладався, у суду не було підстав вважати, що 3000 доларів США, які передані від позивача відповідачці, є завдатком на забезпечення цього договору, а сума, передана позивачкою відповідачці за своєю правовою природою є авансовим платежем.

Ознакою завдатку є те, що він одночасно виступає і способом платежу, і способом забезпечення виконання зобов'язання.

Таким чином, внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише в разі наявності зобов'язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу будинку, що за своєю формою і змістом відповідають вимогам закону.

Суттєва відмінність авансу від завдатку полягає в тому, що на аванс не покладено функцію забезпечувати взяте сторонами на себе зобов'язання незалежно від того, яка сторона відповідальна за невиконання зобов'язання. У разі коли сторони лише домовилися укласти договір, але відповідно його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі повертаються в тому розмірі, в якому вони надавалися.

Статтею 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно стягнув з відповідачки на користь позивача, враховуючи курс Національного банку України, який на 12.09.2011 р. складав 7,9723 грн. за 1 долар США, суму авансу у розмірі 23916,90 грн.

Разом з тим, доводи апелянта стосовно накладення судом арешту на майно відповідачки в розмірі задоволених вимог колегія суддів вважає такими, що заслуговують на увагу, оскільки вирішуючи питання про забезпечення позову при постановленні рішення, суд допустився процесуальної помилки.

Відповідно до частини 5 статті 153 ЦПК України про вжиття заходів забезпечення позову суд постановляє ухвалу, в якій зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання, порядок виконання. Зазначені вимоги закону суд першої інстанції не виконав, не конкретизував майно, на яке в забезпечення позову накладається арешт, вид майна, його перелік, місце знаходження чи адресу розташування, тощо.

Отже, колегія суддів вважає необхідним виключити з резолютивної частини рішення суду абзац третій з формулюванням: «З метою забезпечення позову накласти арешт на майно відповідачки в розмірі задоволених позовних вимог».

Інші доводи апеляції не спростовують висновків суду і на законність оскаржуваного рішення не впливають.

Разом з тим під час розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено, що вирішуючи питання про стягнення з відповідачки витрат на правову допомогу, понесених ОСОБА_6, суд першої інстанції послався на Постанову КМУ № 590 від 27 квітня 2006 року «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави», проте з 1 січня 2012 року набрав чинності Закон України № 4191 від 20.12.2011 року «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», який встановлює граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу під час розгляду судами цивільних та адміністративних справ. Розмір компенсації витрат на правову допомогу у справі на користь позивачки сторонами не оскаржується, а відтак перегляду не підлягає, проте посилання суду першої інстанції на Постанову КМУ № 590 від 27 квітня 2006 року, колегія суддів вважає необхідним з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції виключити.

Відповідно до частини 1 статті 309 ЦПК України порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення.

Керуючись статтями 303, 307 ч.1 п.3, 309 ч.1, 313-315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 01 липня 2013 року змінити.

Виключити з резолютивної частини рішення суду абзац третій: «З метою забезпечення позову накласти арешт на майно відповідачки в розмірі задоволених позовних вимог».

Виключити з мотивувальної частини рішення посилання суду першої інстанції на Постанову КМУ № 590 від 27 квітня 2006 року «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави».

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Судді:

Романова Л.В. Моісеєнко Т.І. Редько Г.В.