УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/1324/13Головуючий суду першої інстанції:Короткова Л.М.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Романова Л. В.

"28" жовтня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:

головуючого-судді:Романової Л.В.,

суддів:Моісеєнко Т.І., Авраміді Т.С.,

при секретарі:Кувшиновій А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Приватного підприємства «Мега Центр», ОСОБА_7 про визнання договору недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 15 серпня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ПП «Мега Центр», ОСОБА_7 про визнання договору недійсним. Позов мотивовано тим, що у 2009 році її чоловік ОСОБА_7, відповідач по справі, набув право власності на нежиле приміщення АДРЕСА_1. Позивачка є дружиною ОСОБА_7, яким під час шлюбу за їх спільні кошти було придбано вказане нежиле приміщення в будівлі торгівельного центру шляхом внесення пайових вкладів за договором пайової участі у фінансуванні будівництва. 05 травня 2009 року між відповідачами укладено договір про надання послуг з утримання та обслуговування торгівельного центру. Після укладання вказаного договору між відповідачами, чоловіку не було відомо про те, що між власником будівлі торговельного центру та ПП «Мега Центр» не було врегульовано питання щодо повноважень здійснювати управління вказаною будівлею та надавати комунальні послуги власникам приміщень, що знаходяться у вказаній будівлі, тобто ПП «Мега Центр» не є а ні управителем, а ні балансоутримувачем будівлі, тому при укладанні договору її чоловіка ввели в оману, а він відповідно її. Позивачка зазначала, що оскільки кошти на придбання вказаного приміщення були спільною сумісною власністю подружжя, вони мають однакові права на вказане майно та несуть спільну участь в утриманні цього майна, отже при укладанні договору були порушені також її права, як співвласника майна.

Просила визнати договір про надання послуг з утримання та обслуговування торгівельного центру від 05.05.2009 року, укладений між ОСОБА_7 та ПП «Мега Центр» недійсним на підставі ч.1 ст.230, ч.1 ст.220, ч.2 ст.1031 ЦК України.

Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 15 серпня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

На зазначене рішення ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на його незаконність і необґрунтованість, недоведеність обставин справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просила рішення суду скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що нежиле приміщення АДРЕСА_1, належить її чоловіку ОСОБА_7 на праві особистої приватної власності, оскільки не встановлені частки спірного майна, яке фактичне не є спірним. Також помилковим є зазначення в рішенні суду, що забудовником зазначеного торгівельного центру була СПД ОСОБА_8 Апелянт вказує, що 05.05.2009 року її чоловік не приймав нежиле приміщення, фактично воно було прийнято 15.07.2009 року, коли було укладено додаткову угоду до договору пайової участі у фінансуванні будівництва, та відповідно договір про надання послуг з утримання та обслуговування торгівельного центру укладався значно пізніше ніж 05.05.2009 року, проте дана обставина судом не досліджувалась. Апелянт зазначає, що в матеріалах справі відсутній договір про надання послуг з утримання і обслуговування торгівельного центру від 22.04.2009 року, укладеного між ОСОБА_8 та ПП «Мега Центр», на який послався суд. Також помилковим є висновки суду на встановлені обставини рішенням Апеляційного суду АР Крим від 20.12.2011 року, оскільки суб'єктний склад цієї справи є інший.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Згідно вимог ст.303 ч.1 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що права позивачки не порушені укладеним між ОСОБА_7 та ПП «Мега Центр» договором № 220 від 05.05.2009 року, оскільки наявність обставин укладання спірного договору встановлена рішенням Апеляційного суду АРК від 20.12.2011 р. та вказані обставини не підлягають доказуванню в силу положень ст. 61 ч.3 ЦПК України.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають вимогам закону та матеріалам справи.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, рішенням Апеляційного суду АРК від 20.12.2011 р. у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 до Приватного підприємства «Мега Центр» про визнання недійсним на підставі ч.1 ст.230 ЦК України договору №220 від 05 травня 2009 року про надання послуг з утримання та обслуговування торгівельного центру, розташованого по АДРЕСА_1 відмовлено (а.с. 15-16). В касаційному порядку рішення не оскаржувалось, що встановлено ухвалою Апеляційного суду АРК від 18.06.2013 р. по розгляду заяви про перегляд за нововиявленими обставинами вищезазначеного рішення (а.с.30). Наявність та дійсність договірних відносин між ОСОБА_7 та ПП «Мега Центр» з надання послуг по утриманню та обслуговуванню торгівельного центру з власниками торгівельних приміщень встановлена також рішенням Керченського міського суду від 10.04.2013 р., яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду АРК від 16.07.2013 р. (а.с.32-35).

Доводи апелянта про те, що обставини, встановлені рішенням Апеляційного суду АР Крим від 20.12.2011 року в цій справі не можна вважати такими, що не підлягають доказуванню, оскільки суб'єктний склад цієї справи є інший, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до положень ст. 61 ч.3 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, в яких беруть участь ті ж самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Зазначене свідчить, що наявність правовідносин між ОСОБА_7 та ПП «Мега Центр» за договором № 220 від 05.05.2009 року були встановлені судовими рішеннями у цивільних справах.

На даний час ОСОБА_6, як позивачка у даному цивільному позові, посилаючись на порушення її суб'єктивного права на об'єкти спільної сумісної власності подружжя, набутого за час перебування у шлюбі з відповідачем, просила визнати спірний договір між ОСОБА_7 та ПП «Мега Центр» недійсним. Але, заявляючи позов ОСОБА_6 посилалась, що оспорюваний договір укладений без додержання вимог ч.1 ст.220 та с.2 ст.1031 ЦК України про нотаріальне посвідчення договору, його державну реєстрацію, тому є нікчемним.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, враховуючи, що права позивачки оспорюваним договором не порушуються, оскільки договірні відносини між позивачем та ПП «Мега Центр» чи СПД ОСОБА_8 відсутні; позивачка не є учасником правочину, до того ж відсутні підстави застосування положень вказаних статей, на які саме посилається позивачка.

Як вбачається з матеріалів справи та позовної заяви, позивачка також посилалась на положення ч.1 ст.230 ЦК, як на підставу заявленого позову.

Відповідно до ч.1 ст.230 ЦК, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Підставою для визнання правочину недійсним відповідно до ст.230 ч.1 ЦК, є введення однією стороною іншої сторони правочину в обман щодо обставин, які мають істотне значення. Якщо особа, яка вчинила правочин (ч. 1 ст. 229 ЦК України), помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно з роз'ясненнями, наданими в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» особами, котрі беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони даного правочину. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинен довести позивач, який діяв під впливом обману.

Зазначене може стосуватись тільки обставин, що мають істотне значення, прав та обов'язків сторін у договорі.

Як встановлено рішеннями судів, договір між ОСОБА_7 (чоловіком позивачки) та ПП «Мега Центр» № 220 від 05.05.2009 року укладений відповідно до вимог ст. ст. 6, 627 ЦК України, за якими сторони є вільними в укладенні договору, вибору контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Підстав застосування ст.230 ч.1 ЦК до оспорюваного договору за позовом сторони у договорі (ОСОБА_7) судом не було встановлено та у задоволенні саме з цих підстав позивачеві було відмовлено.

Відповідно до ст. ст. 3 - 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Особа, якщо вона вважає своє право порушеним, може звернутись до суду із позовом про захист свого права, але у передбачений законом спосіб. Обравши способом захисту - звернення з позовом про визнання договору про надання послуг з утримання та обслуговування торгівельного центру від 05.05.2009 року, укладеного між ОСОБА_7 та ПП «Мега Центр» недійсним, з посиланням на порушене право позивача у спільній сумісній власності, позивач за правилами ст. 10 ЦПК України зобов'язаний був довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

За правилами ст.ст. 10, 31 ЦПК України, сторони мають рівні процесуальні права та обов'язки, в тому числі і рівні права щодо подання доказів.

При вирішенні цивільних справ суд виходить з поданих сторонами доказів. Згідно з принципом змагальності сторін у цивільному судочинстві, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень, крім обставин, які не підлягають доказуванню, що встановлено статтями 60, 61 ЦПК України.

Колегія суддів вважає, що позивачем не доведено фактів (обставин) з належним доказовим підтвердженням, за наявності яких закон пов'язує настання певних юридичних наслідків, зокрема право на оспорювання правочину про надання послуг, за яким позивачка не була стороною, але вважає своє право порушеним.

Доводи апелянта, що в матеріалах справі відсутній договір між ОСОБА_8 та ПП «Мега Центр» про надання послуг з утримання і обслуговування торгівельного центру від 22.04.2009 року, на який послався суд першої інстанції в своєму рішенні, колегія суддів вважає таким, що не заслуговує на увагу, оскільки вказані обставини перевірялись при розгляді інших справ (а.с.15 зв.) та є встановленими обставинами, які не підлягають доказуванню.

Інші доводи апеляції не спростовують висновків суду і на законність оскаржуваного рішення не впливають.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що суд, з'ясувавши в достатньо повному об'ємі правовідносини сторін, фактичні обставини справи, надавши перевіреним доказам правову оцінку, постановив рішення, що відповідає вимогам закону.

Відповідно до ст. 308 ч. 1 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 303, 307 ч.1 п.1, 308 ч.1, 313-315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Керченського міського суду АР Крим від 15 серпня 2013 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Судді:

Романова Л.В. Моісеєнко Т.І. Авраміді Т.С.