УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/1400/13Головуючий суду першої інстанції:Кіт М.В.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Романова Л. В.

"28" жовтня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:

головуючого-судді:Романової Л.В.,

суддів:Моісеєнко Т.І., Авраміді Т.С.,

при секретарі:Кувшиновій А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом заступника прокурора м. Керчі в інтересах ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи - ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, про визнання недійсними довіреностей, витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_12 на рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 17 вересня 2013 року,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2012 року заступник прокурора м. Керчі звернувcя до суду в інтересах ОСОБА_6 з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи у справі без самостійних вимог - ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння. Одночасно заявлено вимоги про поновлення строку звернення до суду. За додатковими вимогами також заявлено про визнання недійсними довіреностей. Позов мотивовано тим, що прокуратурою м. Керчі при проведенні за зверненням ОСОБА_6 перевірки було встановлено, що ОСОБА_6 виїхала у 2000 році на постійне проживання до Російської Федерації. На підставі довіреностей, якими сину ОСОБА_6 - ОСОБА_13 надавались певні повноваження, 28 жовтня 2003 року було укладено договір купівлі-продажу належної ОСОБА_6 на праві власності квартири за адресою: АДРЕСА_1, а також 05 серпня 2004 року ОСОБА_13 укладено договір купівлі-продажу належної ОСОБА_6 на праві власності квартири за адресою: АДРЕСА_2. Право власності на вказані квартири на даний час зареєстровано за ОСОБА_8 і ОСОБА_7 відповідно. Прокурор вважає, що квартири вибули з власності ОСОБА_6 поза її волею. За фактом заволодіння майном ОСОБА_6 порушено кримінальну справу за ч. 1 ст. 190 КК України. Під час проведення слідчих дій з розслідування кримінальної справи проведено почеркознавчу експертизу довіреностей, на підставі яких ОСОБА_13 було відчужено квартири. За висновком експерта встановлено, що підпис та рукописний текст у довіреностях виконані не ОСОБА_6, а іншою особою. Прокурор, обґрунтовуючи вимоги щодо поновлення строку позовної давності, вказував, що про порушення прав власності ОСОБА_6 стало відомо лише у 2011 році, після проведення почеркознавчої експертизи по кримінальній справі.

Рішенням Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 17 вересня 2013 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

На зазначене рішення суду представник ОСОБА_6 - ОСОБА_12 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, необґрунтованість та незаконність рішення суду першої інстанції, не дослідження всіх обставин, що мають значення для справи, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд помилково прийшов до висновку про порушення строків позовної давності звернення з позовом, оскільки застосування наслідків пропуску строку позовної давності можливо лише за заявою сторони у справі, до винесення рішення. Суд в своєму рішенні встановив відсутність постійного проживання ОСОБА_6 на території України, але не прийняв це до уваги. Також не враховано наявність захворювання і лікування позивачки; звернення її впродовж тривалого часу до правоохоронних органів. Висновки суду про те, що про порушення прав позивачці стало відомо у 2006 р. не відповідає дійсним обставинам справи.

Заяву прокурора про приєднання до апеляційної скарги представника ОСОБА_6 на оскаржуване рішення суду ухвалою Апеляційного суду АРК від 25.10.2013 р. повернуто прокурору, як подану з порушенням встановленого законом порядку.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши апелянта - представника ОСОБА_6, прокурора, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно вимог ст. 303 ч.1 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог прокурора в інтересах ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що останньою пропущено строк позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав про визнання недійсними довіреностей.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають дійсним обставинам справи та вимогам закону.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що ОСОБА_6 на підставі договорів купівлі-продажу мала у приватній власності дві квартири за адресами: АДРЕСА_2 (договір від 18 січня 1992 року), та АДРЕСА_1 (договір від 04 листопада 1995 року), а.с. 7-10. Вона з сином ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживала в квартирі за адресою АДРЕСА_2 (а.с.16).

28 жовтня 2003 року між ОСОБА_13, діючим від імені ОСОБА_6 на підставі довіреності № 2345 від 20 серпня 2003 року, посвідченої нотаріусом м. Сочі Краснодарського краю ОСОБА_14(а.с.12), та ОСОБА_15 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Керченського міського округу ОСОБА_16 (а.с. 13).

05 серпня 2004 року між ОСОБА_13, діючим від імені ОСОБА_6 на підставі довіреності №54 від 26 березня 2004 року, посвідченої державним нотаріусом 2-ї Сухумської державної нотаріальної контори ОСОБА_17 (а.с.21) та ОСОБА_10 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, посвідчений приватним нотаріусом Керченського міського округу ОСОБА_18 (а.с.14).

Також судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6 17.04.2006 р. за особистою заявою, поданою до чергової частини 2-го ВМ Керченського МУ ГУ МВС України в АРК зазначала, що квартирою АДРЕСА_2 заволоділи інші особи - ОСОБА_9 та ОСОБА_19, у зв`язку з чим просила притягнути їх до кримінальної відповідальності (а.с.24).

Постановою в.о. прокурора м. Керчі від 13.10.2006 р. була скасована постанова від 26.04.2006 р. ДІМ 2-го ВМ Керченського МУ ГУ МВС України в АРК про відмову у порушенні кримінальної справи та порушено кримінальну справу за фактом заволодіння майном ОСОБА_6 за ознаками складу злочину, передбаченому ч.1 ст.190 КК Укрїни.

За результатами перевірки прокурора було встановлено, що квартира ОСОБА_6 була відчужена за її довіреністю, про видачу якої своєму синові ОСОБА_13 вона заперечувала. Крім того, прокурором було встановлено, що ОСОБА_13 перебував на обліку в псіхоневрологічному диспансері з приводу хронічного псіхічного захворювання. Вказані обставини були викладені в постанові від 13.10.2006 р. (а.с.24).

Провадження у кримінальній справі, що порушена за фактом заволодіння майном ОСОБА_6, не завершено. Особи, винні у скоєнні злочину не встановлені.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_13 помер у віці 37 років (а.с.23).

У грудні 2011 року заступник прокурора м. Керчі, діючи в інтересах ОСОБА_6, звертався з позовною заявою до ОСОБА_9, ОСОБА_10, треті особи - ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_11, про визнання договорів купівлі-продажу квартир недійсними.

Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 19 червня 2012 року, що набрало законної сили 14.08.2012 р., було відмовлено у задоволенні даного позову (а.с.49-53).

На даний час право власності на квартири: АДРЕСА_2 належить ОСОБА_7 за договором купівлі-продажу від 21.01.2008 року (а.с.19); АДРЕСА_1 належить ОСОБА_8 за договором купівлі-продажу від 26.11.2003 року (а.с.20).

На підтвердження вимог щодо поновлення строку звернення до суду прокурор у своєму позові посилався на те, що про порушення прав власності ОСОБА_6 стало відомо лише у 2011 році, зокрема після проведення судової почеркознавчої експертизи в рамках кримінальної справи та раніше вона не могла достовірно знати про порушення її права, а саме, що довіреності від її імені на продаж квартир підписані не нею, а іншою особою. Тобто, вважаючи пред'явлення зазначеного позову у межах встановленого матеріальним законом строку загальної позовної давності, просять його поновити.

За висновком проведеної у цій справі судової почеркознавчої експертизи в довіреності № 2345 від 20 серпня 2003 року, що посвідчена нотаріусом м. Сочі Краснодарського краю ОСОБА_14, а також довіреності №54 від 26 березня 2004 року, яка посвідчена державним нотаріусом 2-ї Сухумської державної нотаріальної контори ОСОБА_17, свідчить що підписи та рукописний текст прізвіща, імя по батькові виконані не ОСОБА_6, а іншою особою (а.с.110-115).

Отже, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при розгляді справи встановлено, що право ОСОБА_6 було порушено та вона мала право вимагати їх захисту шляхом визнання недійсними довіреностей та на підтвердження вимог посилатися на висновки судових почеркознавчих експертиз, які не стростовані іншими доказами.

Але за загальним правилом цивільного законодавства до всіх вимог цивільно-правового характеру, якщо не передбачена спеціальна позовна давність, застосовується загальна позовна давність, яка встановлюється тривалістю у три роки відповідно до положень статті 257 Цивільного кодексу України, незалежно від того, хто подає позов: чи громадянин, чи юридична особа, чи держава, тощо.

Разом з тим, правові наслідки спливу строку звернення до суду можуть застосовуватися лише у випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання.

Відповідно до частини першої ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про визнання недісними довіреностей пред'явлені зі спливом позовної давності, оскільки вказані норми матеріального закону вказують на визначення початкового моменту перебігу, від якого залежить правильне обчислення строку позовної давності, який стосується суб`єктивного моменту - особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, а не переконалася про його порушення, як помилково, без врахування вимог ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України зазначає прокурор та апелянт.

Колегія суддів не може визнати обгрунтованим доводи апеляційної скарги про те, що суд в супереч вимогам закону не врахував, що в силу ст.267 ч.3 ЦК застосування пропуску строку позовної давності можливо лише за заявою сторони у справі, до винесення рішення, а відповідачі такої заяви не подавали.

Як випливає з технічного запису судового засідання по розгляду справи в суді першої інстанції відповідачі заявляли усно про пропуск строку позовної давності при зверненні з позовом та просили застосувати наслідки спливу вказаного строку. Вказане підтвердив апелянт в ході розгляду справи апеляційним судом.

Відсутність заяви про застосування строків позовної давності у письмовій формі з урахуванням положень ст.267 ч.3 ЦК не виключає застосування наслідків спливу строків, якщо сторона наполягає на цьому, тому доводи апеляції в цій частині колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_6 постійно не проживала на території України, що перешкоджало зверненню її за захистом своїх прав, на що судом першої інстанції не звернено увагу, колегія суддів вважає не спроможними, оскільки ОСОБА_6 залишалась громадянкою України, мала реєстрацію місця проживання в Україні (а.с.16), періодично приїжджала і проживала в м. Керчі та з 2006 року була обізнана стосовно долі свого нерухомого майна.

Доводи апелянта про наявність захворювання ОСОБА_6, яке унеможливлювало чи істотно утруднювало своєчасне подання позову, яке підтверджено лише випискою з історії хвороби (епикриз) про перебування ОСОБА_6 з 15.10.2012 р. по 26.11.2012 р. в онкологічному клінічному диспансері м. Керч (а.с.80), колегія суддів також не може прийняти до уваги, оскільки на цей час даний позов прокурора вже був прийнятий Керченським міським судом АР Крим до розгляду ухвалою суду від 18.10.2012 р. (а.с.39).

З матеріалів справи та змісту позовної заяви, в тому числі уточненої, вбачається, що обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор посилався на відсутність волевиявлення власника ОСОБА_6 на відчуження квартир, які їй належали та як наслідок застосування положень ст. 388 ЦК України про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Згідно зі ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Пунктом 3 ч.1 ст. 388 ЦК України передбачено, що у разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з його володіння або особи, якій він передав його у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до норм ст. 388 ЦК України добросовісне придбання можливо тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а у особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

Враховуючи, що вимоги щодо захисту майнових прав ОСОБА_6 за положеннями вказаних статей є похідними від вимог про визнання довіреностей недійсними, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

До того ж, як пояснив в суді апеляційної інстанції апелянт - представник ОСОБА_6, коли остання виїхала в 2000 р. на постійне місце проживання до Російської Федерації, вона залишила квартири у володінні свого сина, який і уклав від її імені договори купівлі-продажу по підробленим довіреностям. При цьому на той час у сина ОСОБА_6 було інше житло, вони спілкувались між собою. Проживаючи в РФ, ОСОБА_6 залишалась громадянкою України, періодично приїжджала в м. Керч та проживала у родичів.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що твердження апелянта про те, що майно вибуло з володіння ОСОБА_6 поза її волею не можна визнати обгрунтованим.

Інші доводи апеляції не спростовують висновків суду і на законність оскаржуваного рішення не впливають.

Відповідно до ст. 308 ч. 1 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст. 307, ст. ст. 308, 313-315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Авономної Республіки Крим у м. Феодосії,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_12 відхилити.

Рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 17 вересня 2013 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Судді:

Романова Л.В. Моісеєнко Т.І. Авраміді Т.С.