Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2014 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі: головуючого судді - Боймиструка С.В., суддів: Буцяка З.І., Гордійчук С.О.,

секретар судового засідання - Демчук Ю.Ю.

з участю ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Кузнецовського міського суду від 18 грудня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання батьківства та стягнення аліментів,

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Кузнецовського міського суду від 18 грудня 2013 року позов задоволено частково: визнано ОСОБА_3 батьком ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/4 частки його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 05 березня 2013 року до досягнення дитиною повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 114 грн. 70 коп.

Стягнуто з ОСОБА_3 в дохід держави витрати по сплаті судового збору в розмірі 229 грн. 40 коп.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць.

У поданій на вказане рішення апеляційній скарзі ОСОБА_3 покликався на його незаконність та необґрунтованість через порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Вказував, що жодних доказів, які б стверджували, що він є біологічним батьком ОСОБА_4, позивач не надала і судом їх не здобуто. Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 пояснили, що про взаємовідносини сторін у 1997 та 1998 роках їм нічого не відомо і вони не бачили відповідача вдома у позивачки, однак в рішенні суду записано навпаки.

Доводив, що висновок суду про те, що він ухилився від проведення судово-генетичної експертизи, є неправомірним, оскільки перший раз він не міг з'явитися в експертну установу через хворобу, що підтверджується лікарняним листом, а під час проведення експертизи 22.11.2013 року він відмовився здати аналізи, оскільки експертами було грубо порушено Правила проведення судово-медичних експертиз (досліджень) у відділеннях судово-медичної імунології бюро судово-медичної експертизи, затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17 січня 1995 року N 6, а саме: експерти намагалися перейти зразу до забору крові, без збору анамнезу, будь-яких аналізів, проведення флюорографії та ін.

________________________________________________________________________________________________

Справа №565/407/13-ц Головуючий в суді І інст. - Малков В.В.

Провадження № 22-ц /787/295/2013р. Суддя-доповідач - Боймиструк С.В.

Враховуючи наведене, просив рішення Кузнецовського міського суду від 18 грудня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В запереченні на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначила, що жодного доказу щодо спростування її вимог відповідач не надав, клопотання про виклик свідків не заявляв, від проведення експертизи відмовився, а тому просила залишити його апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, як таке, що постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Представник ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_1, в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

ОСОБА_2 просила апеляційну скаргу відхилити, а рішення місцевого суду залишити без змін.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга до задоволення підлягає частково, не з мотивів, наведених апелянтом, а з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не спростував тверджень позивачки щодо його батьківства її доньки та не з'явився для проведення генетичної експертизи, а тому суд визнав факт, для вияснення якого вона призначалась, тобто батьківство відповідача.

Такий висновок місцевого суду не відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ст.10 та 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Тобто тягар доказування позову лежить на позивачці.

Крім того, твердження ОСОБА_2 про батьківство ОСОБА_3, не є доказом в розумінні ст.57-59 ЦПК України, оскільки як свідок, відповідно до ст.50,63,180,184 ЦПК України під присягою в справі вона не допитувалась.

Відповідно до пункту 1 Прикінцевих положень Сімейного Кодексу України він набрав чинності одночасно з набранням чинності ЦК України, тобто з 1 січня 2004 року, а тому за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності.

Згідно роз'яснень, даних в п.п.1-3 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" № 3 від 15 травня 2006 року, норми Сімейного кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року.

Оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у ст. 128 СК, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у ст. 53 КпШС, суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини.

Так, при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 року, необхідно застосовувати відповідні норми КпШС, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір'ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини.

Судом встановлено, що дитина, стосовно якої позивачка просить встановити батьківство відповідача, народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 3).

Як вбачається з матеріалів справи, вирішуючи спір, суд першої інстанції застосовував ст.128 СК України, яка набрала чинності з 1 січня 2004 року, тобто суд порушив норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Отже, в даному випадку є підстави вийти за межі доводів апеляційної скарги.

Відповідно до ч.3 ст.53 КпШС України, який діяв на час народження дитини, при встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір'ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.

З матеріалів справи та зокрема з самої позовної заяви ОСОБА_2 вбачається, що вона і не стверджувала про спільне проживання та ведення спільного господарства нею і ОСОБА_3 до та після народження ІНФОРМАЦІЯ_1 доньки ОСОБА_4 (а.с. 1).

Згідно роз'яснень, які діяли на час народження дитини, даних в п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" № 16 від 12 червня 1998 року, „підставою для встановлення батьківства (факту батьківства) за ст. 53 КпШС може бути не сам по собі факт біологічного походження дитини, а фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері й особи, яку та вважає батьком дитини, ведення ними спільного господарства до народження останньої, або спільне її виховання чи утримання, або ж докази, що достовірно підтверджують визнання особою батьківства.

Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства.

У необхідних випадках суд для з'ясування питань, пов'язаних із походженням дитини, може з урахуванням обставин справи призначити відповідну судову експертизу ".

Відмова відповідача від проведення генетичної експертизи не є беззаперечним та достовірним доказом його батьківства.

Відповідач свого батьківства не визнав, а належних та допустимих доказів на його підтвердження позивачка по справі не надала.

Оскільки не встановлено батьківство ОСОБА_3 щодо ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, то відповідно відсутні підстави передбачені ст.180 СК України для стягнення з нього аліментів на її утримання.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що місцевий суд порушив норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи, його висновки не відповідають обставинам справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволити частково.

Рішення Кузнецовського міського суду від 18 грудня 2013 року скасувати.

ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 про визнання батьківства та стягнення аліментів - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з набрання нею законної сили.

Головуючий :

Судді: