Справа № 2-587/2007року

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2007 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

в складі головуючого - судці: Барашкова В.В.

за участю секретаря: Шевчук І. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Івано-Франківську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права та поділ спільного майна подружжя, -

встановив:

ОСОБА_13вернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права та поділ спільного майна подружжя.

Ухвалами від 10.12.2007 року, 20.12.2007 року судом визнавались мирові угоди між сторони, стосовно добровільного поділу спільно нажитого майна, провадження в частирі його поділу закривалось.

Під час провадження по справі ОСОБА_1 неодноразово уточнювала позовні вимоги. Остаточно позивачка просила провести розподіл основних засобів та грошових коштів ТзОВ «Русич», що є на її думку об'єктом права спільної власності подружжя .

В судовому засіданні ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила задоволити позов з мотивів зазначених в ньому.

Відповідач , адвокат ОСОБА_3 позов не визнали та пояснили суду, що майно, розподіл якого просить провести позивачка належить ТзОВ «Русич» і не може бути об'єктом права спільної власності подружжя.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши зібрані по справі докази, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до змісту ст. ст. 10, 11, 58-60, 61 ЦПК України суд слухає цивільні справи на засадах змагальності сторін, в межах заявлених вимог і на підставі доказів наданих сторонами та їх представниками, докази повинні подаватись належні, тобто містити інформацію щодо предмета доказування, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, доказування не можу ґрунтуватися на припущеннях.

Суд встановив, що з 1983 року по 2006 рік ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. Від спільного подружнього життя народилось двоє дітей : ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6-

Франківського міського суду від 07.09.2006 року, що набрало законної сили 18.09.2006 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано, ОСОБА_5 залишено проживати з матір'ю - ОСОБА_7

Під час спільного подружнього життя ОСОБА_2 став засновником та учасником ТзОВ «Русич», статутний капітал якого станом на 07.09.2006 року становить 5700, 00 грн., його частка в статутному капіталі підприємства становить 98 %.

Відповідно до ст. ст. 60, 70, 71 СК України, ч.3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Згідно до ст. ст. 80, 85 ГК України, товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів. Господарське товариство є власником майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески; продукції, виробленої в результаті господарської діяльності товариства; доходів, одержаних від господарської діяльності товариства;іншого майна, набутого товариством на підставах, не заборонених законом. Вкладами учасників та засновників господарського товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права (включаючи майнові права на об'єкти інтелектуальної власності), кошти, в тому числі в іноземній валюті.

Судом встановлено, що під час створення ТзОВ «Русич» відповідач вніс до статутного капіталу грошові кошти еквівалентні його частці.

Окрім наведеного суд зазначає, що ч. 1 ст. 149 ЦК України встановлено, звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі, за його особистими боргами допускається лише у разі недостатності у нього іншого майна для задоволення вимог кредиторів.

Під час провадження по справі відповідач пропонував ОСОБА_1 для залагодження спору грошову компенсацію вартості половини його частки у статутному капіталі ТзОВ «Русич», проте відповідачка відмовилась від наведеної пропозиції.

З аналізу наведених норм ГК, ЦК України, суд приходить до висновку, що об'єктом права спільної власності подружжя може бути тільки внесок (частка) в статутному капіталі господарського товариства. При цьому, на вимогу одного з подружжя може бути стягнуто на його користь тільки грошовий еквівалент частки у статутному капіталі товариства.

Таким чином позов ОСОБА_1 є безпідставним і не підлягає до задоволення.

Виходячи з наведеного та керуючись ст. ст. 60, 70, 71 СК України, ст. ст. 115, 149 ЦК України, ст. ст. 80, 85 ГК України, ст. ст. 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України, -

вирішив:

В задоволенні позовної заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права та поділ спільного майна подружжя - відмовити.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду до апеляційного суду Івано-Франківської області може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення, апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження через суд першої інстанції.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подачі заяви на апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.

У разі подання заяви про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку.