УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/1189/13Головуючий суду першої інстанції:Короткова Л.М.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Романова Л. В.

"09" вересня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:

головуючого-суддіРоманової Л.В.,

суддівРедько Г.В., Моісеєнко Т.І.,

при секретаріКувшиновій А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 25 липня 2013 року,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди у розмірі 40 000 грн., який в ході розгляду справи зменшив до 35 000 грн. Позов мотивовано тим, що відповідач вчинив відносно позивача злочинні дії, а саме спричинив тяжкі тілесні ушкодження, за що був засуджений вироком Керченського міського суду від 09 липня 2010 року за ст. 121 ч.1 Кримінального кодексу України. Зазначеним вироком розглянуті вимоги потерпілого за цивільним позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, які судом першої інстанції були задоволені частково та стягнуто з ОСОБА_7 на користь потерпілого у відшкодування моральної шкоди суму у розмірі 5000 грн. Позивач звертався з апеляційною скаргою на вирок суду, але погодившись на пропозицію відповідача добровільно виплатити 35000 грн. у відшкодування матеріальної та моральної шкоди, відмовився від апеляції. За домовленістю з відповідачем, останній склав та передав позивачеві розписку, але свої обов'язки не виконав та суму, яку обіцяв сплатити добровільно - не виплатив. Позивач просить стягнути суму відшкодування за вказаною розпискою, як грошове зобов`язання відповідача.

Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 25 липня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої протиправними діями ОСОБА_7 було відмовлено.

Не погодившись з зазначеним рішенням позивач звернувся з апеляційною скаргою, у якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Апелянт в своїй апеляції вказує, що суд першої інстанції не прийняв до уваги, що позивач подавав апеляційну скаргу на вирок суду першої інстанції, як в частині призначення покарання, так і відносно цивільного позову. До апеляційного розгляду відповідач запропонував добровільно відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, саме тому позивач відмовився від апеляційної скарги, домовленість викладена в розписці. Також апелянт зазначає, що йому встановлена третя група інвалідності у зв'язку із отриманою травмою ока, лікування йому буде потрібно постійно, що пов'язано з матеріальними витратами.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Згідно вимог ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами відсутнє існування договірних відносин, а видана відповідачем розписка не є належним доказом для зобов'язання відповідача до належного виконання грошових зобов'язань, при цьому позивач має право на відшкодування шкоди, що завдана неправомірними діями відповідача, оскільки наявність вини встановлена вироком суду та вказані обставини не підлягають доказуванню.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають вимогам закону та матеріалам справи.

Я правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідача було засуджено за вироком Керченського міського суду АР Крим від 09.07.2010 року за ст. 121 ч.1 КК України. В кримінальному провадженні було розглянуто цивільний позов потерпілого - позивача у справі, де його вимоги зводились до відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 40 000 грн. та моральної - 10 000 грн. Вироком суду заявлені потерпілим позовні вимоги про матеріальну шкоду були залишені без задоволення у зв'язку з відшкодуванням в добровільному порядку суми 1500 грн. в ході розгляду справи. Разом з тим судом було визначено грошову компенсацію заподіяної моральної шкоди потерпілому у розмірі 5000 грн. та стягнуто її на користь потерпілого ОСОБА_6

Зазначене свідчить, що вимоги потерпілого про відшкодування матеріальної та моральної шкоди були розглянуті на час постановлення вироку. На даний час позивач має ті ж самі вимоги до відповідача, але на підставі договірних відносин з відповідачем. У даному цивільному позові ОСОБА_6, посилаючись на грошові зобов'язання відповідача відшкодувати збитки, спричинені злочином, представив розписку, яка на його думку, є договором. Природу договірних відносин позивачем не зазначено.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору, має іншу правову природу правовідносин сторін та не може ґрунтуватися на положеннях відшкодування шкоди, що виникає внаслідок заподіяння злочину.

Доводи апелянта про те, що йому встановлена третя група інвалідності у зв'язку із отриманою травмою, що підтверджено останнім обстеженням та довідкою МСЕК від 10.06.2013 р., йому потрібно постійне лікування, що потребує матеріальних витрат, колегія суддів не може прийняти до уваги з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст.1202 ЦК України стягнення додаткових витрат, передбачених ч.1 ст. 1195 цього Кодексу, коли фізична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі зобов'язана відшкодувати витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо, може бути здійснене наперед у межах строків, встановлених на основі висновку відповідної лікарської експертизи, а також у разі необхідності попередньої оплати послуг і майна (придбання путівки, оплата проїзду, оплата спеціальних транспортних засобів тощо). Проте з такими вимогами позивач до суду не звертався.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не прийняв до уваги, що позивач подавав апеляційну скаргу на вирок суду в частині цивільного позову, але до її розгляду апеляційним судом відмовився від апеляції, домовившись за ініціативою відповідача про добровільне відшкодування останнім матеріальної та моральної шкоди в розмірі 35 000 грн., колегія суддів вважає неспроможними та такими, що не можливо прийняти до уваги, оскільки правового значення не мають і на законність оскаржуваного рішення не впливають.

Відповідно до ст. ст. 3 - 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Особа, якщо вона вважає своє право порушеним, може звернутись до суду із позовом про захист свого права, але у передбачений законом спосіб. Обравши способом захисту права подання позову про відшкодування матеріальної та моральної шкоди з посиланням на договірні відносини, позивач за правилами ст. 10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Згідно зі ст.ст. 10, 31 ЦПК України сторони мають рівні процесуальні права та обов'язки, в тому числі і рівні права щодо подання доказів.

При вирішенні цивільних справ суд виходить з поданих сторонами доказів. Згідно з принципом змагальності сторін у цивільному судочинстві кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень, крім обставин, які не підлягають доказуванню, що встановлено статтями 60, 61 ЦПК України.

Колегія суддів вважає, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, не визначено наявність правових підстав, за якими він звернувся до суду за захистом порушеного права.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом першої інстанції встановлені відповідно до наданих письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів прийшла висновку, що суд, з'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, фактичні обставини справи, надавши перевіреним доказам правову оцінку, постановив рішення, що відповідає вимогам закону.

Відповідно до ст. 308 ч. 1 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 303, 307, 308, 313-315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 25 липня 2013 року відхилити.

Рішення Керченського міського суду АР Крим від 25 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Судді:

Романова Л.В. Моісеєнко Т.І. Редько Г.В.