УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/1068/13Головуючий суду першої інстанції:Блейз І.Г.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Романова Л. В.

"05" серпня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:

головуючого-суддіРоманової Л.В.,

суддів:Редько Г.В., Моісеєнко Т.І.,

при секретаріКувшинової А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Феодосійський механічний завод» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати прибутку у зв'язку із несвоєчасною його виплатою, вихідної допомоги, трьох відсотків річних та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на заочне рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 02 липня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2013 року позивач звернувся до суду з позовом до ПАТ «Феодосійський механічний завод» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати прибутку у зв'язку із несвоєчасною його виплатою, вихідної допомоги, трьох відсотків річних та відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що сторони перебували у трудових відносинах, 08 лютого 2013 року позивач звільнений за ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Відповідачем порушувались строки виплати заробітної плати за період з квітня 2012 р по лютий 2013 р. Судовим наказом від 14.11.2012 р. стягнуто з відповідача на його користь заборгованість із заробітної плати за період з 01.04.2012 р. по 30.09.2012 р. у розмірі 7401,68 грн. Позивач також звернувся із заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості із заробітної плати за період з 01.10.2012 р. по лютий 2013 р. та компенсації за невикористану відпустку.

Позивачу при звільненні була нарахована вихідна допомога у розмірі 3696,02 грн., яка належала сплаті при звільненні. В добровільному порядку питання про остаточний розрахунок при звільненні не вирішено. Протиправними діями відповідач завдав позивачу моральну шкоду, яку він оцінює в 10 000 грн.

Заочним рішенням Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 02.07.2013 року, позов ОСОБА_6 задоволено частково - стягнуто з ПАТ «Феодосійський механічний завод» середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 11.02.2013 р. по 04.04.2013 р. у розмірі 2170,79 грн., компенсацію втрати частини прибутку у зв'язку із несвоєчасною сплатою за період з 01.07.2012 р. по 31.12.2012 р. у розмірі 17,14 грн., вихідну допомогу у розмірі 3696,02 грн., моральну шкоду у розмірі 1000 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на невідповідність рішення суду вимогам законодавства та правовим позиціям Верховного Суду України, просить вказане рішення змінити, в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та визначення розміру моральної шкоди. В іншій частині позивач рішення суду першої інстанції не оскаржує.

Апелянт вказує, що суд помилково не взяв до уваги та не стягнув середній заробіток за час затримки розрахунку по день ухвалення рішення суду, оскільки остаточний розрахунок на той момент не було здійснено, та при визначенні розміру моральної шкоди, судом не враховані вимоги ст. 23 ЦК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши апелянта, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач працював в ПАТ «Феодосійський механічний завод» на посаді токаря п'ятого розряду з 11 лютого 2011 року по 08.02.2013 р. Звільнений на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпТ України у зв'язку з порушенням законодавства про працю та заборгованості по заробітній платі.

Судовим наказом Феодосійського міського суду від 14.11.2012 року з ПАТ «Феодосійський механічний завод» стягнуто на користь ОСОБА_6 нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з 01.04.2012 р. по 30.09.2012 р. у розмірі 7401,68 грн. Судовий наказ набрав законної сили 28.11.2012 року.

З матеріалів справи вбачається, що виконавче провадження за судовим наказом відкрито постановою державного виконавця 25.02.2013 р., закінчено постановою від 05.06.2013 р. за фактичним виконанням згідно виконавчого документу. Судовий наказ про стягнення заборгованості із заробітної плати за період з 01.10.2012 р. по лютий 2013 р. та компенсації за невикористану відпустку на даний час знаходиться на виконанні у ВДВС. На даний час нарахована, але не виплачена вихідна допомога у розмірі 3696,02 грн.

Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

На момент звільнення позивача відповідач з ним не розрахувався, тому він був вимушений звертатися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Згідно вимог частини 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апелянт вважає, що суд мав за власною ініціативою врахувати період затримки заробітної плати, до якої входить сума вихідної допомога та стягнути середній заробіток по день розгляду справи судом першої інстанції, виходячи з розміру середньої заробітної плати позивача в сумі 1232,01 грн., що повинна становити 5573,65 грн.

Як свідчить з матеріалів справи позивач в суді першої інстанції заявляв вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 11.02.2013 р. по 04.04.2013 р. у розмірі 2170,79 грн., в цій частині вимоги задоволені. Будь-яких змін позовних вимог в ході розгляду справи позивач не заявляв, суми не уточнював, період стягнення не збільшував, тому доводи апелянта в цій частині суд вважає безпідставними.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що судом першої інстанції при вирішенні позовних вимог щодо моральної шкоди неправильно застосовані норми матеріального права, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. З загального положення цієї норми закону вбачається, що розмір відшкодування моральної шкоди визначається, виходячи з принципу розумності та справедливості та має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

В трудових правовідносинах спеціальною нормою є стаття 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Пуктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із наступними змінами) роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (ст. ст. 3, 4, 11, 31 ЦПК України).

Враховуючи, те що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин. Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про стягнення суму моральної шкоди у розмірі 1000 грн., суд першої інстанції в повній мірі врахував всі обставини справи, зазначені нормативно-правові акти і відповідне роз'яснення постанови Пленуму Верховного Суду України. Таким чином, колегія суддів погоджується з розміром моральної шкоди і підстав для скасування рішення суду в цій частині або його збільшення не встановлено.

Висновок суду першої інстанції, викладений у судовому рішенні у справі, яка переглядається, є законним і обґрунтованим.

Судом з'ясовані обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, висновки суду відповідають вимогам закону та обставинам справи, а тому колегія суддів не вбачає підстав до задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.

Відповідно до ст. 308 ч. 1 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 303, 307, 308, 313-315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Заочне рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 02 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді:

Романова Л.В. Моісеєнко Т.І. Редько Г.В.