РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

__________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/191/1089/13Головуючий суду першої інстанції:Шувалов М.В.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Романова Л. В.

"05" серпня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:

головуючого-суддіРоманової Л.В.,

суддівРедько Г.В., Моісеєнко Т.І.,

при секретаріКувшиновій А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про тлумачення заповіту, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Ленінського районного суду АР Крим від 18 червня 2013 року,

В С Т А Н О В И В:

В травні 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом про тлумачення змісту заповіту. Належним відповідачем у позові залучений ОСОБА_7 Позов мотивований тим, що її чоловік - ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, заповів їй все майно де б воно не було та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що йому належатиме на день смерті і на що за законом матиме право, проте в тексті заповіту, який посвідчений 29 листопада 2004 року державним нотаріусом Ленінської державної нотаріальної контори Автономної Республіки Крим Артишевським І.Є., є орфографічна помилка та описка в написанні її імені, по батькові - замість вірного «ОСОБА_6» записано - ОСОБА_6», що перешкоджає їй прийняттю спадщини.

Рішенням Ленінського районного суду АР Крим від 18 червня 2013 року позов ОСОБА_6 задоволено, здійснено тлумачення змісту заповіту, вчиненого ОСОБА_8 29 листопада 2004 року, посвідченого державним нотаріусом Артишевським І.Є. Встановлено дійсну волю спадкодавця, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт. Леніно Ленінського р-ну АР Крим, заповісти все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, ОСОБА_6.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Зокрема зазначає, що суд вийшов за межі позовних вимог та вніс зміни до змісту заповіту, розпорядившись майном спадкодавця на власний розсуд, позбавивши його права на спадщину, яку заповів йому ОСОБА_8

Згідно вимог частини 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у заповіті, який посвідчений 29 листопада 2004 року є орфографічна помилка в написанні імені спадкоємця, замість вірного «ОСОБА_6» записано - «ОСОБА_6», що перешкоджає позивачці отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, тому можливо здійснити тлумачення змісту заповіту.

Однак з висновком суду першої інстанції не можна погодитися повною мірою з таких підстав.

Відповідно до ст.1256 ЦК України спадкоємці вправі здійснити тлумачення заповіту з дотриманням правил тлумачення правочинів, встановлених ст.213 ЦК України.

За відсутності згоди між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до ст.213 ЦК України.

Виходячи з аналізу положень норм ст.ст. 213,1256 ЦК України тлумачення заповіту здійснюється з метою встановлення точної волі заповідача і може мати місце, якщо заповіт викликає питання у спадкоємців, має суперечливий характер, у зв'язку з чим необхідно уточнити його зміст.

При цьому ч.2 ст.213 ЦК України не допускає, щоб при тлумаченні заповіту здійснювалось внесення змін у сам зміст заповіту.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про смерть від 23.11.2012 р. ОСОБА_8 помер в смт. Леніно Ленінського р-ну АР Крим (а.с.36); 13.12.2012 р. відкрито спадкову справу щодо майна померлого (а.с.22-28).

До нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_8 звернулись: 13.12.2012 р. ОСОБА_6; 08.05.2013 - ОСОБА_7 (а.с. 21, 31).

Згідно ст.1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до ст.1235 ЦК України, заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Згідно заповіту посвідченого державним нотаріусом Ленінської державної нотаріальної контори Артишевський І.Є. 29.11.2004 та зареєстрованого в реєстрі № 1-1786, на випадок своєї смерті ОСОБА_8 зробив наступне розпорядження: все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось і взагалі все те, що належатиме йому на день смерті і на що він за законом матиме право, заповів ОСОБА_6 Даний заповіт внесено до реєстру нотаріальних дій згідно якого вбачається, що особу заповідача ідентифіковано (а.с.25).

Також, згідно заповіту посвідченого приватним нотаріусом Ленінського районного нотаріального округу ОСОБА_11 15.07.2010 р. та зареєстрованого в реєстрі за №611, на випадок своєї смерті ОСОБА_8 заповів ОСОБА_7 садовий будинок за номером НОМЕР_1 з відповідними господарчими та побутовими будівлями і спорудами та земельну ділянку розміром 0,0384 гектарів, на якій розташовані згадані об'єкти нерухомості, передану для ведення садівництва, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (а.с.26).

Позивачка 13 грудня 2012 року звернулася до Ленінської нотаріальної контори АР Кримі з заявою про прийняття спадщини за заповітом від 29 листопада 2004 року, проте вона не може оформити спадщину, оскільки заповіт містить орфографічну помилку та описку в написанні її імені, по батькові як спадкоємця - замість вірного «ОСОБА_6» записано «ОСОБА_6».

З матеріалів справи також свідчить, що ОСОБА_8 не подавав до нотаріальної контори заяви про скасування заповітів чи їх зміни (а.с.32-34), тобто заповіти від 29.11.2004 року та від 15.07.2010 року є виявом волі заповідача.

Обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що вибраний позивачем спосіб захисту прав є невірним, вимоги позивача щодо тлумачення заповіту є безпідставними, оскільки зміст заповіту є зрозумілим, в ньому визначена воля спадкодавця, тому відсутня потреба додатково його тлумачити і той факт, що в заповіті є очевидні помилки в імені, по батькові особи, на користь якої складено заповіт не може бути підставою для тлумаченням заповіту.

При зазначених обставинах, якщо позивачка вважає своє право порушеним, належним способом захисту прав могла би бути заява про встановлення факту, що має юридичне значення, з якою позивачка до суду не зверталась.

За правовими позиціями Верховного Суду України щодо судової практики розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, коли громадяни не можуть використати правовстановлюючі документи, оскільки зазначені в них прізвище, ім'я, по батькові, місце чи час народження не відповідають записам у паспорті чи свідоцтві про народження або в інших документах, які хоч і не посвідчують особу, але є необхідними для підтвердження певного права, а установи, які видали ці документи, не можуть виправити допущені в них помилки, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 256 ЦПК громадяни мають право звернутися до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документа.

Проте сам по собі факт належності документа не породжує для його власника жодних прав, юридичне значення має той факт, що підтверджується документом. Таким чином, для заявника важливо не так саме одержання документа, як оформлення особистих чи майнових прав, що випливають із цього факту. Це означає, що в судовому порядку можна встановити належність громадянину такого документа, який є правовстановлюючим. Суд може встановлювати факти належності особі документів, в т.ч. й заповіту. Заяву про встановлення факту належності правовстановлюючого документа можуть подавати спадкоємці померлої особи - власника цього документа для оформлення спадкових прав.

З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_6 невірно обраний спосіб захисту порушеного права, заявлений нею позов не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України, оскільки не відповідає вимогам, встановленим ст.213 ЦПК України.

Керуючись ст. 303, п.2 ч.1 ст.307, ст.ст. 309, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 18 червня 2013 року скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про тлумачення заповіту відмовити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Судді:

Романова Л.В. Моісеєнко Т.І. Редько Г.В.