Справа № 439/613/13 Головуючий у 1 інстанції: Бунда А.О.
Провадження № 22-ц/783/972/14 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
Категорія: 27
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 січня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Мікуш Ю.Р., Павлишина О.Ф.,
секретаря Гацій І.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бродівського районного суду Львівської області від 25 листопада 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу,-
встановила:
В серпні 2013 року позивач ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_3 1000 доларів США, які вона позичила 01.08.2008 року і зобовязалася повернути до 01.11.2008 р., що підтверджено розпискою. Відповідач свого обов"язку щодо повернення коштів не виконала, гроші не повернула. Вона неодноразово повідомляла відповідачку про необхідність оплати заборгованості, проте гроші не повернула, лише постійно обіцяла це зробити, сплачуючи їй інфляційні втрати та пеню. Просила стягнути з відповідачки заборгованість в розмірі 7993 грн. та судові витрати.
Оскаржуваним рішенням Бродівського районного суду Львівської області від 25 листопада 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу відмовлено у зв»язку з пропуском строку позовної давності.
Рішення суду оскаржила позивач ОСОБА_2, з оскаржуваним рішенням не погоджується, вважає, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та не доведено обставин, які суд вважав встановленими. Зазначає, що суд застосовуючи позовну давність не взяв до уваги її пояснення про переривання позовної давності, оскільки в березні 2013 року відповідач сплатила їй 300 грн., що підтверджує факт визнання свого боргу відповідачем. За таких обставин вважає, що застосування судом наслідків спливу строку позовної давності, як підстави відмови у задоволенні позову суперечить вимогам матеріального права.
Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задоволити повністю, стягнути з відповідачки ОСОБА_3 в її користь 7993,00 грн. боргу та судові витрати..
Позивач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_4, відповідач ОСОБА_3 будучи повідомленими належним чином про день та час розгляду справи, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення їм поштових відправлень (а.с. 44-46), в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, не повідомили суд про причину неявки.
На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, у відповідності до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з»явилися.
За відсутності всіх осіб, відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, зазначений законами України.
Статтями 10, 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона покликається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Згідно із ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).
Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.
Відмовляючи в задоволенні позову, районний суд виходив з того, що відповідач ОСОБА_3 позичила у ОСОБА_2 1000 дол. США, які зобов"язувалася повернути до 01.11.2008 року. Відповідач заявила вимогу про застосування наслідків спливу строку позовної давності, при цьому, позивач та її представник не зверталися з клопотанням про поновлення терміну позовної давності та не навели переконливих доказів поважності причин пропуску строку позовної давності.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно із ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст. 1046 ЦК України).
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Судом встановлено та стверджується матеріалами справи, що 01.11.2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір позики на суму 1000 дол. США з кінцевим строком повернення до 01.11.2008 року, що підтверджується написаною власноручно відповідачкою розпискою (а.с. 5).
Суд першої інстанції правильно не врахував доводи відповідачки про те, що вона повернула суму позики, оскільки на підтвердження своїх пояснень відповідач ОСОБА_3 не надала жодних доказів, зокрема розписки про одержання виконання зобов"язання, яка передбачена приписами ст. 545 ЦК України.
Разом з тим, згідно із ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно із ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов"язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається із спливом строку виконання.
З позовною заявою позивач звернулася до суду 08.08.2013 року (а.с. 2-3), відповідно, на той час сплив строк позовної давності звернення з позовом до суду, а відтак, це є підставою для відмови у позові.
07.11.2013 року відповідач ОСОБА_3 подала заяву про застосування спливу строку позовної давності звернення з позовом до суду, і з цієї підстав просила відмовити у задоволенні позовних вимог.
В свою чергу, позивач ОСОБА_2 із заявою про визнання поважною причину пропущення строку позовної давності не зверталася, на таке не звертала увагу в апеляційній скарзі.
Згідно із частинами 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За таких обставин суд правомірно застосував вимоги зазначеної статті та відмовив у задоволенні позову за спливом строку позовної давності.
В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про переривання перебігу строку позовної давності, таких не встановлено та не пред'явлено апелянтом і в суді апеляційної інстанції. При цьому доводи апелянта про те, що в березні 2013 року відповідач сплатила їй 300 грн. за вказаною розпискою, і як наслідок, це свідчить про переривання строку позовної давності, не підтверджено жодним належним доказом, зокрема розпискою про часткове виконання зобов"язання.
Будь яких інших належних та допустимих доказів для спростування рішення суду першої інстанції, передбачених статтями 57, 58, 59 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України, апелянтом не представлено.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.
Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.
Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 308, ст. 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Бродівського районного суду Львівської області від 25 листопада 2013 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: Ю.Р. Мікуш
О.Ф. Павлишин