АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,

факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Апеляційне провадження

№22-ц/796/861/2014 Головуючий у 1-й інстанції: Ісаєвська О.В.

Доповідач: Українець Л.Д.

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

05 лютого 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі :

Головуючого - Українець Л.Д.

суддів - Оніщука М.І.,

- Шебуєвої В.А.,

при секретарі - Шпируку О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 подану представником ОСОБА_2

на рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання будинку об'єктом права спільної сумісної власності, визнання недійсним договору, витребування майна

в с т а н о в и л а :

У грудні 2012 року ОСОБА_3 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_6., ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання будинку об'єктом права спільної сумісної власності, визнання недійсним договору, витребування майна.

У зв'язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6., судом, за клопотання позивача, залучено співвідповідачем ОСОБА_1 як правонаступника ОСОБА_6. (т.2. а.с.44-46).

В мотивування вимог посилалася на те, що вона з ОСОБА_4. з травня 2000 року по грудень 2006 року вели спільне господарство без реєстрації шлюбу. Після одержання у власність ОСОБА_4 будинку АДРЕСА_1, вона разом з відповідачем розпочали реконструкцію та розширення будинку та будівництво господарської будівлі, та в 2004 році за спільні кошти та спільними зусиллями було створено новий об'єкт нерухомості, який введений в експлуатацію 14.09.2004 року.

У грудні 2009 року між ОСОБА_4. та ОСОБА_6. були укладені договір купівлі-продажу житлового будинку та договір купівлі-продажу земельної ділянки, що знаходяться по АДРЕСА_1

Разом з тим, зазначені договори мають бути визнані не дійсними, оскільки в період часу з травня 2000 року по грудень 2006 року, вона та ОСОБА_4 проживали разом однією сім'єю як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу та після реконструкції спірного будинку вона стала його співвласником, а тому ОСОБА_4 не мав права відчужувати об'єкт нерухомості, який перебував у спільній сумісній власності без її згоди.

Крім того, були порушені права їх неповнолітньої доньки ОСОБА_7, яка проживала в цьому будинку та була зареєстрована.

Після укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу, спірний будинок та земельна ділянка декілька разів відчужувалися, а відповідач ОСОБА_5 є останнім набувачем за спірними договорами. Оскільки нерухоме майно вибуло з її володіння поза її волею шляхом протиправного відчуження майна іншим співвласником без отримання її згоди, тому просила витребувати спірний будинок від останнього набувача ОСОБА_5

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Встановлено факт проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з травня 2000 року по грудень 2006 року.

Визнано житловий будинок, що розташований за адресою АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку від 25 грудня 2009 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_6., правонаступником якої є ОСОБА_1

Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 житловий будинок, що розташований за адресою АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3

Визнано земельну ділянку площею 0,0965 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:82:185:0086), об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Визнано недійсним Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 25.12.2009 року, укладений між ОСОБА_4. та ОСОБА_6., правонаступником якої є ОСОБА_1

Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,0965 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:82:185:0086) на користь ОСОБА_3

Стягнуто з ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5 в рівних долях судовий збір у сумі 3 326 грн. 30 коп., з кожного з відповідачів по 1 108 грн. 76 коп.

Не погоджуючись з рішенням, представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Зазначає, що суд дійшов помилкового висновку щодо перебування позивача та ОСОБА_4 у шлюбних відносинах на час придбання останнім у власність спірного житлового будинку, оскільки з урахуванням набуття чинності Сімейним кодексом України суд мав визначити проживання їх однією сім'єю лише з січня 2004 року, так як до січня 2004 року діяв Кодекс про сім'ю та шлюб України, який не передбачав поняття фактичних шлюбних відносин.

Судом не з'ясовано щодо перебування позивача і ОСОБА_4 в будь-яких інших зареєстрованих шлюбах, що унеможливлює застосування ст. 74 СК України.

Судом не встановлено, а матеріали справи не містять жодних доказів того, що позивач докладала своїх зусиль та грошових коштів в здійсненні переобладнання, перебудови спірного житлового будинку.

Висновок суду про те, що вартість майна збільшилася внаслідок спільних зусиль та грошових затрат позивача при реконструкції домоволодіння не відповідає дійсності, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів цьому.

Зауважує, що ОСОБА_4. в момент вчинення спірних договорів у шлюбі не перебував, рішення суду про встановлення факту проживання однією сім'єю на момент укладення таких договорів не існувало, а отже і підстав у суду першої інстанції для визнання недійсними таких договорів не було.

Витребовуючи у ОСОБА_5 спірне майно, як у недобросовісного набувача, суд посилається на положення ст. 388 ЦК України, яка передбачає право власника на витребування майна від добросовісного набувача, що свідчить про порушення судом норми матеріального права.

Крім того, всупереч встановленим судом факту належності спірного майна до об'єкта

спільної сумісної власності позивача та ОСОБА_4 витребування такого майна здійснюється судом виключно на користь ОСОБА_3, що свідчить про незаконність рішення суду.

Також посилається на пропуск позивачем строку позовної давності.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з"явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що 25 грудня 2001 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 було укладено договір дарування домоволодіння, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9, зареєстрований в реєстрі за №1058, за яким ОСОБА_8 подарував, а ОСОБА_4. прийняв у дар домоволодіння під номером АДРЕСА_1 (т.1 а.с.10-11).

11 січня 2001 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 було укладено договір дарування земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9, зареєстрований в реєстрі за №132, за яким ОСОБА_8 подарував, а ОСОБА_4. прийняв у дар земельну ділянку площею 0,0965 га, розташовану за адресою АДРЕСА_1 (т.1 а.с.12-13).

25 грудня 2009 року між ОСОБА_4. та ОСОБА_6. були укладені договір купівлі-продажу житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрований в реєстрі за №2747, за яким ОСОБА_4. продав, а ОСОБА_6. купила житловий будинок під номером АДРЕСА_1 та договір купівлі-продажу земельної ділянки для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, що розташована по АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрований в реєстрі за №2749 (т.1 а.с.8-9,59-60).

01 квітня 2010 року між ОСОБА_6. та ОСОБА_1 були укладені договір купівлі-продажу житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрований в реєстрі за №619, за яким ОСОБА_6. продала, а ОСОБА_1 купила житловий будинок під номером АДРЕСА_1 та договір купівлі-продажу земельної ділянки для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, що розташована по АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрований в реєстрі за №621 (т.1 а.с.28-29,61-62).

22 вересня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_11 укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, що розташована по АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрований в реєстрі за №1872 (т.1 а.с.63-64).

07 жовтня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_11 укладений договір купівлі-продажу житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрований в реєстрі за №2006, за яким ОСОБА_1 продала, а ОСОБА_11 купив житловий будинок під номером АДРЕСА_1 (т.1 а.с.30-31).

15 лютого 2012 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_5 були укладені договір купівлі-продажу житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_12 зареєстрований в реєстрі за №118, за яким ОСОБА_11 продав, а ОСОБА_5 купив житловий будинок під номером АДРЕСА_1 та договір купівлі-продажу земельної ділянки для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, що розташована по АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_12 зареєстрований в реєстрі за №122 (т.1 а.с.32-33,65-66).

З інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно та відповідей Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 25.04.2013 року та від 26.04.2013 року вбачається, що спірний будинок під номером АДРЕСА_1 зареєстрований на праві власності за ОСОБА_5 (т.1. а.с.128,132; т.2. а.с.24). Земельна ділянка площею 0,0965 га за кадастровим номером 8000000000:82:185:0086 по АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_5, що підтверджується листом Головного управління держземагенства у м. Києві від 01.06.2013 року (т.1 а.с.198).

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_3 посилалася на те, що вона проживала з відповідачем без реєстрації шлюбу з травня 2000 року по грудень 2006 року та завдяки їх спільним коштами було реконструйовано спірний житловий будинок, внаслідок чого його вартість збільшилася, тому зазначений будинок є спільною сумісною власністю її та ОСОБА_4, тому він не мав права без її згоди продавати будинок та земельну ділянку.

Частиною 2 ст.3 СК України встановлено, що сім»ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Разом з тим, встановлюючи факт проживання однією сім»єю з травня 2000 року по грудень 2006 року, судом не було враховано, що інститут спільного проживання осіб як чоловіка і жінки, який породжує юридичні наслідки, передбачений Сімейним кодексом 2004 року і такий факт може бути встановлений лише з 01 січня 2004 року.

До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються лише в частині тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. А тому не можна вважати правильним рішення суду про встановлення факту спільного проживання позивача з ОСОБА_4 з травня 2000 року, оскільки за діючим законодавством України, яке діяло до 2004 року, встановлення такого факту не передбачалось.

Зазначене вище передбачено п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» та п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Таким чином, судом міг бути встановлений зазначений факт лише з 01 січня 2004 року.

Крім того, до 1 січня 2004 року чинним на той час законодавством не було передбачено поділ майна «фактичного подружжя» за правилами поділу майна подружжя, яке зареєстровано у встановленому законом порядку, оскільки застосуванню підлягав Закон України «Про власність», ст. 17 якого визначала, що частки кожного з членів сім»ї визначається ступенем його участі, працею и коштами у створенні спільної власності, якщо угодою між ними не передбачено інше.

Щодо встановлення факту проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 однією сім»єю з 1 січня 2004 року, то суд першої інстанції підставно виходив з того, що ОСОБА_4. в цій частині позов визнав, направивши до суду заяву про визнання позову, в якій зазначив, що проживав з ОСОБА_3 однією сім»єю з травня 2000 року по грудень 2006 року, мають спільну доньку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження. ( т.1 а.с.175).

На спростування доводів ОСОБА_3 та визнання позову в цій частині ОСОБА_4. іншими відповідачами доказів не надавалося.

Посилання в апеляційній інстанцій на сумнівність написання заяви ОСОБА_4. ґрунтується на припущеннях. ОСОБА_4. повідомлений про час та місце розгляду справи апеляційним судом, проте жодних спростувань щодо наявної в справі своєї заяви до суду не подав.

На підтвердження відсутності інших шлюбів на період з 2000 року по грудень 2006 року представник ОСОБА_3 пояснив, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4. в цей період в інших шлюбах не перебували. На підтвердження цього надав копії їх паспортів.

Відповідачами також не надано доказів, що ОСОБА_3 чи ОСОБА_4. перебували в інших шлюбах.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду про встановлення факту проживання однією сім»єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в частині вимог про встановлення цього факту з травня 2000 року по грудень 2006 року підлягає зміні та встановленню даного факту з 1 січня 2004 року по грудень 2006 року.

Щодо визнання житлового будинку та земельної ділянки спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4, то суд першої інстанції також підставно виходив з наданих доказів на підтвердження цих вимог та визнання ОСОБА_4. позову в цій частині вимог.

У своїй письмовій заяві ОСОБА_4. визнав, що вони проживали в 2004 році з ОСОБА_3 однією сім»єю і в 2004 році провели реконструкцію будинку.

Судом першої інстанції встановлено, що Розпорядженням Печерської районної у місті Києві державної адміністрації від 26.07.2004 року №906 погоджено ОСОБА_4. реконструкцію з розширенням житлового будинку та будівництво господарської будівлі за адресою АДРЕСА_1 (т.1 а.с.26).

14.09.2004 року Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю ОСОБА_4. видано дозвіл на введення в експлуатацію закінченого будівництвом приватного житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 №637. За зазначеним дозволом в експлуатацію прийнято прибудову а, загальною площею 13,1 кв.м., переобладнання загальною площею 21,6 кв.м., літню кухню, загальною площею 59,3 кв.м., навіс, загальною площею 32,8 кв.м.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що фактично був створений новий об»єкт нерухомості, введений в експлуатацію дозволом №637 від 14.09.2004 року, який збудований в 2004 році, тобто в період фактичного проживання позивача та відповідача ОСОБА_4 однією сім»єю, оскільки згідно договору дарування ОСОБА_4. отримав, як обдарований будинок зі шлакобетону площею 80,50 кв. метрів.

Такий висновок суду першої інстанції відповідає вимогам ч.1 ст. 62 СК України.

Визнаючи факт проживання ОСОБА_13 та ОСОБА_4 в 2004 році однією сім»єю без реєстрації шлюбу та будівництво в цей період спірного будинку шляхом реконструкції старого будинку та прибудов до нього, суд першої інстанції в основу рішення поклав надані письмові докази, щодо реконструкції будинку та визнання ОСОБА_4. позову в цій частині.

Такий висновок суду ґрунтується на вимогах ч.4 ст. 174 ЦПК України, якою передбачено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову, якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Розглядаючи спір в цій частині, суд виходив з наданих сторонами доказів.

Відповідачами ОСОБА_6. та ОСОБА_5 не надавалося суду жодного доказу, який би спростовував пояснення ОСОБА_13, надані нею письмові докази чи заяву про визнання позову ОСОБА_4.

Отже, суд першої інстанції діяв в межах статей 10,60 ЦПК України.

Визнаючи недійсними договір купівлі-продажу житлового будинку від 25 грудня 2009 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_6. та договір купівлі-продажу земельної ділянки від 25.12.2009 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_6. суд виходив з того, що право позивача порушене, а порушене право підлягає захисту.

При цьому позивач у своїй позовній заяві (а.с.5) посилалася й на те, що на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу в будинку була зареєстрована малолітня дитина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження.

Згідно частин 2,3 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім»ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Органи опіки та піклування зобов»язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

При укладенні договору купівлі-продажу були порушені й права малолітньої дитини, яке в силу закону також підлягає захисту.

Позовні вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння є похідними та підлягають задоволенню в разі визнання оспорюваних договорів недійсними.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 про витребування з чужого незаконного володіння останнього набувача за договорами купівлі-продажу ОСОБА_5 житлового будинок, що розташований за адресою АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,0965 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3, суд також підставно виходив з того, що ОСОБА_4. і в цій частині позов визнав в повному обсязі, що є його правом щодо розпорядження своїм майном.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 посилається на пропуск позивачем строку позовної давності, проте в процесі розгляду справи судом першої інстанції таке питання відповідачами не порушувалося.

В силу ч.3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про необхідність часткової зміни рішення суду.

Керуючись ст.ст. 303,304,307,309,313,314,316 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2013 року змінити в частині вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_1 ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім»єю.

Встановити факт проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 однією сім»єю без реєстрації шлюбу з 1 січня 2004 року по грудень 2006 року.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з часу його проголошення та може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: