Справа № 369/11074/13-ц Головуючий у І інстанції Пінкевич Н.С.
Провадження № 22-ц/780/1146/14 Доповідач у 2 інстанції Олійник
Категорія 4 10.02.2014
УХВАЛА
Іменем України
05 лютого 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
Головуючого - судді Олійника В.І.,
суддів: Іванової І.В., Сліпченка О.І.,
при секретарі Власенко О.В.,
розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 грудня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні власністю,-
в с т а н о в и л а :
У листопаді 2013 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю, посилаючись на те, що він є власником житлового будинку АДРЕСА_2 Даний будинок складається з трьох житлових кімнат площами 5,7 кв.м, 8,5 кв.м. та 18,5 кв.м.
Відповідачка по справі ОСОБА_2 є його колишньою дружиною. Від подружнього життя сторони мають двох неповнолітніх дітей.
Також звазначав, що після розлучення ОСОБА_2 вселила у житловий будинок відповідача ОСОБА_3 як члена своєї сім'ї. Разом вони зайняли дві кімнати 18,5 кв.м та 8,5 кв.м. Йому для проживання залишили кімнату 5,7 кв.м. Згодом відповідачі змінили замки на вхідних дверях та на дверях своїх кімнат та почали перешкоджати йому користуватись будинком. Своїми неправомірними діями відповідачі порушують його право користування та володіння власністю.
Просив суд зобов'язати ОСОБА_2 не чинити йому перешкоди в користуванні власністю-будинком, шляхом утримання від вселення у вищевказаний будинок без згоди власника будинку сторонніх осіб, в тому числі і членів своєї сім'ї; зобов'язати ОСОБА_2 утриматись від самовільного визначення порядку користування житловими приміщеннями будинку без погодження з власником будинку; зобов'язати ОСОБА_2 звільнити житлове приміщення кімнати площею 18,5 кв.м. в будинку; виселити ОСОБА_3 з будинку АДРЕСА_2 за місцем реєстрації АДРЕСА_1.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 грудня 2013 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.
В апеляційній скарзі з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення та ухвалення нового, яким задовольнити позовні вимоги.
Колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно відхилити, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що 11 березня 1993 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір дарування житлового будинку АДРЕСА_2
З поданого суду технічного паспорту на житловий будинок індивідуального житлового фонду та пояснень сторін встановлено, що житловий будинок має три житлові кімнати: 1-5 площею 18,5 кв.м, 1-4 площею 8,5 кв.м. та 1-3 площею 5,7 кв.м.
Відповідно до ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як на підставі і в порядку, передбаченому законом.
Згілно з ч.2 ст.64 Житлового кодексу України до членів сім'ї наймача будинку (квартири) належать дружина наймача, їх діти і батьки.
За ч.4 ст.156 Житлового кодексу України припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє колишніх членів сім'ї права користування займаним приміщенням.
13 лютого 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб у виконавчому комітеті Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області.
Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 серпня 2012 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.
Від подружнього життя сторони мають двох неповнолітніх дітей: синів ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Також встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 травня 2013 року вселено ОСОБА_2 з неповнолітніми дітьми ОСОБА_7 та ОСОБА_5 за місцем їх реєстрації: АДРЕСА_2
Судом першої інстанції також встановлено і не заперечувалось сторонами по справі, що у серпні 2013 року ОСОБА_2 за рішенням суду була вселена у спірний житловий будинок разом з неповнолітніми дітьми і зайняла кімнату 1-5 площею 18,5 кв.м., а інших житлових кімнат не займала.
Згідно зі ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч.1, 2 ст.383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.
Згідно положень ст.150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
З пояснень сторін та матеріалів справи встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 проживає разом з неповнолітніми дітьми: ОСОБА_5 та ОСОБА_7 у житловій кімнаті площею 18, 5 кв.м.
За ст.3 Конвенції про права дитини, яка набула чинності для України 27 лютого 1991 року у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дітей.
Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, відмовивши у задоволенні позовних вимог про звільнення кімнати, оскільки ОСОБА_2 була вселена в спірний будинок за рішенням суду і проживає в житловій кімнаті 1-5 площею 18,5 кв.м разом з неповнолітніми дітьми, що відповідає інтересам дітей.
Відповідно до ст.9 ЖК ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користуванні жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Також суд першої інстанції прийшов до вірного висновку відмовивши у задоволенні позовних вимог про зобов'язання утриматись від самовільного визначення порядку користування житловим приміщенням та виселення відповідача ОСОБА_3, оскільки виселення з займаних приміщень проводиться лише на підставах визначених Житловим кодексом та Цивільним кодексом.
Крім того, суду не було надано доказів того, що відповідач ОСОБА_3 вселився в спірний будинок.
За ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Разом з тим, позивачем ні у позовній заяві, ні в судовому засіданні не надано доказів того, що відповідач чинить чи буде в майбутньому чинити перешкоди у користуванні майном, зокрема у доступі до житла, вселяти туди інших осіб, самовільно встановлювати порядок користування житлом. Пояснення представника позивача в тому, що відповідачка в подальшому будуть чинити перешкоди у користуванні власністю, бо між сторонами склались неприязні стосунки, суд першої інстанції вірно не прийняв до уваги, оскільки дана обставина не підтверджує факту перешкоджання в майбутньому.
Виходячи з вищенаведеного, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, відмовивши у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 грудня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду Київської області набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий: Олійник В.І.
Судді: Іванова І.В.
Сліпченко О.І.